Науково-дослідницька робота
учня 10 класу
Копитівської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Палядніка Василя Сергійовича,
Возможно вы искали - Реферат: Традиции и обряды казахского народа
кандидата у дійсні члени МАН
Науковий керівник:
учитель Ярмолюк Ольга Григорівна,
спеціаліст ІІ категорії.
Рівне, 2008
Зміст
Вступ
Похожий материал - Реферат: Традиционная культура чукчей
Основна частина
1. Проблема розмежування понять «легенда» і «переказ»
2. Класифікація жанрових різновидів легенд і переказів
3. Характерні особливості топонімічної прози
4. Сюжетно-тематичний огляд легенд і переказів сіл Кореччини
Очень интересно - Реферат: Традиції Великодня
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Український фольклор записується майже п’ять століть. Часи, коли вивчення творів народної словесності вважалося справою, якою не повинна займатись освічена людина, минули давно. Ще за царювання імператриці Катерини ІІ було укладено невеличку збірочку прислів’їв, потім починають з’являтися збірки народних пісень. У ХVII-ХVIII ст. рукописні збірки українських пісень були популярні в Росії, Польщі.
Найпершим з’явився збірник князя М.Цертелєва, що вийшов у світ 1819 року під заголовком: «Опыт собрания малороссийских песней». Після цього йшли збірки М.Максимовича, Б.Лукашевича, І.Срезневського, П.Куліша, А.Метлинського, М.Маркевича, Д.Мордовцева, М.Драгоманова, Я.Головацького, М.Гоголя, братів Осипа та Федора Бодянських, О.Потебні, М.Костомарова, М.Шашкевича, І.Вагілевича та ін.
Вам будет интересно - Реферат: Традиції українського народного харчування
Визначну роль у історії збирання усної народної творчості відіграли поети і письменники: Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Рудченко, І.Нечуй-Левицький, С.Руданський, І.Франко, Леся Українка, Софія Тобілевич. Неабиякий внесок у справу записування народних самоцвітів зробили П.Чубинський, Д.Яворницький, А.Димінський, В.Гнатюк.
Борис Грінченко, зокрема, упорядкував покажчик «Літератури українського фольклору», автор якого був далекий від думки про вичерпність своєї праці. Щоправда, поруч із згаданими збирачами не йшли дослідники із своїми порівняльно-етнографічними працями , і українська народна література зробила порівняно невеликий внесок у скарбницю наукової розробки фольклору. Це пояснюється тим, що українська література перебувала під пильним наглядом цензури , тому наші вчені вважали за краще спеціалізуватися в галузі руської літератури.
У 20-30-х роках при Всеукраїнській Академії наук була створена Етнографічна комісія. У ній активно працювали фольклористи Ф.Колесса, А.Лобода, Г.Танцюра, Н.Присяжнюк та ін. А у 1936 році було утворено Інститут українського фольклору АН УРСР, який у листопаді 1938 року провів республіканську нараду збирачів і творців усної народної творчості.
Важливими збирацькими осередками у 20-30 роки були вузи, технікуми, школи, культосвітні установи. У 1939 році було організовано Центральний будинок народної творчості УРСР, а також обласні Будинки народної творчості. Проте в 30-ті роки – роки репресій - спостерігалися тенденції згасання ентузіазму збирачів.
І хоч у тридцятих роках цей інтерес послабився, проте він знову став домінуючим в історико-літературній думці у повоєнні роки, збирацька діяльність пожвавилась. Пройшла республіканська нарада збирачів фольклору (1957). Ще більше справа збирання зразків народної прози і поезії пришвидшилась у зв’язку із застосуванням у цій справі магнітофонів. У 1979 році утворились науково-методичні центри народної творчості, а в 1987 році відбулася друга нарада збирачів фольклору.
Похожий материал - Реферат: Троице-Сергиев Варницкий монастырь
У наш час інтерес до усної народної творчості зростає все більше. Адже вивчаючи фольклор, можна краще зрозуміти світогляд народу, що формувався віки і пережив стільки лихоліть. Крім того, серйозне ставлення до народних творів викликане і тим, що вони є своєрідною енциклопедією життя українців, у якій точно передано побут, звичаї, вірування, уявлення наших предків. Збирати і поширювати зразки усної народної творчості – справа важлива, особливо в умовах розбудови молодої демократичної держави. Іще актуальність досліджуваного нами питання ми обумовлюємо тим, що вивчення усної народної творчості має неабияке освітнє, ідейно-виховне й естетичне значення. Саме від вивчення і поширення фольклорних творів починається прилучення до словесного мистецтва, здійснюються перші кроки на шляху до літературної освіти. Питанням дослідження топонімічної прози в Корецькому районі не займався до нас ніхто, матеріали про історії сіл знаходяться у фондах публічно-шкільних бібліотек, вони не систематизовані , не зібрані в якусь одну працю.
Предметом нашого наукового дослідження є топонімічні легенди і перекази, що побутують у селах Корецького району, пов’язані з назвами сіл, річок, ставків, криниць, лісів, вулиць, доріг.
З’ясувати особливості жанрових різновидів топонімічних легенд і переказів Корецького району – мета нашої наукової роботи, що конкретизується в низці таких завдань:
звернутись до проблеми розмежування понять «легенда», «переказ» і визначити , який із цих двох жанрів є більш поширеним у нашій місцевості;