ЗМІСТ
Вступ
1. Підходи до визначення бідності
2. Типологія бідності
3. Склад
Возможно вы искали - Контрольная работа: Бідність – як глобальна проблема людства
4. Причини
5. Критерії бідності
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Похожий материал - Контрольная работа: Благотворительная деятельность в России на рубеже XVIII-XIX веков
Не дивлячись на те, що історію бідності можна прослідкувати, починаючи з історії самого суспільства, в нашій державі даний феномен став предметом дослідження лише в сучасній вітчизняній соціології на початку 70 - 90-х років. Загроза зубожіння на даний момент - глобальна соціальна небезпека. Безробіття, економічна і соціальна нестабільність, нездійсненність надій, крах планів інтенсифікують процес маргіналізації населення. Стан бідності не дозволяє соціуму реалізувати свої потенційні можливості, а отже, розвиватися. Саме тому її пов'язують з регресом в суспільному розвитку.
Соціальна проблема - це об'єктивна суперечність, що приводить до порушення пропорцій соціального функціонування і розвитку і на цій основі до дисбалансу інтересів різних соціальних груп, до руйнування домінуючих соціальних цінностей, унаслідок чого змінюються істотні властивості соціуму і виникає "загроза" його звичній, сталій (і в цьому сенсі нормальної) життєдіяльності.
Проблема бідності виникає в результаті порушення пропорцій соціального відтворення: пропорцій діяльності (співвідношення соціально неоднорідних видів праці, співвідношення зайнятого і незайнятого в суспільному виробництві населення); пропорцій стану (диференціація населення по рівню забезпеченості матеріальними, духовними і соціальними благами, співвідношення між елементами добробуту і фазами його відтворення); пропорцій відносин: людина - суспільство - природа, людина - соціальна група - клас - суспільство. У їх основі лежить ключова пропорція між продуктивною і споживною силою суспільства, виразом якої є співвідношення робочого і вільного часу.
Проблема бідності пов'язана з соціальними формами відчуження людини від людини (від суспільства), від передумов і результатів праці, від самої праці, з істотним обмеженням споживання основних життєвих благ, з формуванням таких умов, при яких субкультура бідних перетворюється на чинник дестабілізації життя суспільства.
Актуальність даного питання полягає в тому, що соціальна поляризація, розшарування нашого суспільства на бідних і багатих є основним з її характеристик на даний момент і наш час.
Очень интересно - Реферат: Благотворительная деятельность в сфере образования (автономные образовательные учреждения)
1. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ БІДНОСТІ
Під бідністю в широкому сенсі слова ми розуміємо такий стан, при якому виникає невідповідність між досягнутим середнім рівнем задоволення потреб і можливостями їх задоволення у окремих соціальних груп, верств населення. Вона характеризується нерозвиненістю самих потреб, прагненням задовольняти матеріальні потреби і потреби в збиток духовним і соціальним, порушенням (розривом) соціальних зв'язків. Це приводить до низької матеріальної забезпеченості певних груп людей, до зміни їх системи цінностей, до формування особливого соціального миру і своєї культури (субкультури бідності), життєвого стилю, що дисонує із загальноприйнятим, таким, що затверджувався в суспільстві, що викликає загрозу нормального функціонування останнього.
Поняття багатства і бідності відносні. Так, наприклад, людина, матеріально не забезпечена, тобто що відноситься до бідних, може бути багата духом. В зв'язку з цим звертає на себе увагу те, що в російському православ'ї жебрацтво (крайня форма бідності), особливо добровільне, розглядалося як стан, який незрівнянно вище за стан багатства, - як особливий християнський подвиг, який здійснюється бідним. Причому останній приймає на себе турботу про дух тих, хто перебуває в добрості, підносячи за них молитви Богові. Про це писали В. Ключевський, З. Сперанський.
Розбіжності з приводу визначення бідності зачіпають не тільки її суть, але також причини, наслідки і способи рішення даної проблеми. У своїй доповіді про бідність в Британії, проведеному в 1960 – 70-х рр., П. Таунсенд дав наступне визначення бідності: «Можна сказати, що індивіди, сім'ї і групи населення живуть в бідності, якщо їм не вистачає засобів на живлення, вести ту ж діяльність, що і більшість населення, мати житлові умови і вдаватися до краси життя, доступної більшості людей. Іншими словами, якщо вони не можуть жити в суспільстві, до якого вони належать, так, як живуть більшість населення».
Можна також виділити визначення, дане в 1963 р. відомим економістом Р. Мюрдалем. Він визначив нижчий клас як "ущемлений в своїх інтересах клас, що складається з безробітних, непрацездатних і зайнятих неповний робочий день осіб, які з більшим або меншим ступенем безнадійності відокремлені від суспільства в цілому, не беруть участь в його житті і не розділяють його устремлінь і успіхів". Ми можемо віднести до нижчого класу, що формується, не тільки найбільш знедолені шари суспільства, але і всіх громадян, що знаходяться за межею бідності, а також тих, хто отримує сьогодні дохід, що не перевищує половини доходу середньостатистичного індустріального працівника, зайнятого повний робочий день.
Вам будет интересно - Учебное пособие: Благотворительность в Курганской области: история и современное состояние
Таким чином, до визначення бідності можна підходити з різних позицій і точок зору.
2. ТИПОЛОГІЯ БІДНОСТІ
Бідність в сучасній Росії не гомогенна і має декілька рівнів, які розрізняються і по матеріальному положенню, і по соціально-професійній діяльності.
У бідності, то принаймні два рівні виділяються досить виразно - просто бідність, представники якої склали в нашому дослідженні 19,0%. і убогість ,в якій живуть 6,5% опитаних. Судячи по отриманих даних, рівень і образ життя, відповідні швидше поняттю "убогість", чим "просто бідності", відрізняють наступні характеристики: борги, що накопичилися, зокрема по квартплаті, відсутність таких предметів домашнього майна (нехай навіть дуже старих), як пилосос, меблева стінка або м'які меблі, килим, кольоровий телевізор, а також погані житлові умови. Серед тих, хто потрапив в категорію "жебраків", частка тих, що проживали в гуртожитках, комунальних квартирах і що знімали житло (34,7%). виявилася удвічі більшою, ніж серед просто бідних. Причому понад половину в першій групі їх мали не більше 10 кв. м загальної площі на людину, тоді як в другій групі цей показник характеризував 28,7% респондентів. Додамо до цього недоступність будь-яких платних послуг, погані взаємини в сім'ї, в середньому нижчі, ніж у просто бідних, доходи. В цілому можна сказати, що на рівні убогості в даний час сконцентровані в основному сім'ї "старих" бідних, які і за радянських часів відносилися до найблагополучніших шарів суспільства, а на рівні власної бідності - сім'ї "нових" бідних, які до початку реформ відносилися до цілком звичайних сімей.
Існують також дві форми бідності: «стійка» і «плаваюча». Перша пов'язана з тим, що низький рівень соціальної забезпеченості, як правило, веде до погіршення здоров'я, декваліфікації, депрофесіоналізації, а кінець кінцем – до деградації. Бідні батьки відтворюють потенційно бідних дітей, що визначається їх здоров'ям, освітою, отриманою кваліфікацією. Соціальні дослідження стабільності бідності підтвердили цю гіпотезу і показали. Що люди, що «народжуються як постійно бідні», залишаються такими в перебігу всього свого життя. Друга форма, що набагато рідше зустрічається, пов'язана з тим, що бідні часом роблять неймовірні зусилля і «вискакують» з свого соціального, фактично замкнутого кола, адаптуючись до нових умов, відстоюючи своє право на краще життя. Зрозуміло, що в такому «стрибку» істотну роль грають не тільки суб'єктивні, особові чинники, але і об'єктивні умови, що створюються державою і суспільством.
Похожий материал - Реферат: Благотворительность в протестантизме
Тип бідності, що виражається в тому, що доходи тієї або іншої сім'ї, групи, шару не досягають даної величини, можна розглядати як бідність абсолютної, Кошти для існування — це мінімум, необхідний для підтримки життя, і, отже, бути нижче за цей рівень означає випробовувати абсолютну бідність, оскільки індивідові не вистачає засобів для підтримки життя. Тут абсолютно очевидна суперечність: як же ті, кому нема на що жити, живуть? Теоретики абсолютної бідності відповідають, що вони не живуть довго; якщо вони недостатньо забезпечені для підтримки існування, вони голодуватимуть або мерзнутимуть взимку. Визначення абсолютної бідності зв'язане, таким чином, з поняттям засобів існування.
Показники, порівняння з якими дозволяє виділити абсолютно бідну частину суспільства, пов'язані з фізіологічними, соціальними, культурно обумовленими якісними порогами споживання. У сучасних суспільствах практично завжди існують декілька порогів. Тому при виділенні людей і груп, що знаходяться в ситуації абсолютної бідності, доцільно одночасно враховувати її ступінь.
У нинішній Росії виразно виділяються три ступені абсолютної бідності:
1.Убогість, найбільш глибока гостра бідність; У положенні абсолютної убогості, найбільш глибокій бідності знаходяться люди, що не мають фізіологічного мінімуму коштів для життя. Це ті, хто стоїть на межі постійного недоїдання, якщо не голоду, живуть за цією гранню. У сьогоднішній російській обстановці умовним показником такої грані можна вважати вартість простого набору продуктів харчування, що входять в офіційний прожитковий мінімум. У 1992-1994 рр. цей па-бор коштував трохи більше дві третини прожиткового мінімуму. Поданим державної статистики, грошові доходи нижче за вартість продуктового набору в 1993 р. мало 10-15% населення, в перші вісім місяців 1994 р. — менше 10%.