Вступ
1. Туристичне краєзнавство України: основні поняття та теоретико-методологічні засади
2. З історії галицького туристичного краєзнавства (друга половина XVIII ст. – 1945 р.)
3. Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.
Висновок
Возможно вы искали - Реферат: Історія створення писанки
Список використаної літератури
Вступ
Могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури сучасної людини є її любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока шана до віковічних традицій свого народу.
Акт про державний суверенітет України, проголошений Верховною Радою 24.08.1991 p., активізував духовне відродження українського народу, загострив проблеми збереження культури. У цій справі важливе місце належить національному краєзнавству. Про зростання ролі науково-громадського руху в розбудові незалежної України красномовно свідчить факт відродження в березні 1990 р. Всеукраїнської спілки краєзнавців.
На сучасному етапі національне краєзнавство переживає епоху ренесансу. Краєзнавчий рух в Україні багатий на цікаві традиції, плідні пошуки і відкриття. Але мало любити свій край - його ще треба добре знати. Знання рідного краю не просто збагачує і звеличує людину, воно служить своєрідним містком, що єднає покоління минулі з поколіннями прийдешніми. Пошана до традицій давньої культури та славного минулого творить основи теперішності, є запорукою майбутнього.
Українське краєзнавство має глибоке коріння і давні традиції. "Вагомий і безцінний внесок у його розвиток зробили відомі вчені минулого - Орест Левицький, Михайло Максимович, Опанас Маркевич, Вадим Пассек, Олександр Лазаревський, Микола Закревський, Петро Єфименко, Микола Аркас, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький, Павло Чубинський, Максим Берлинський, Микола Біляшівський, Федір Вовк, Євтим Сіцінський...".
1. Туристичне краєзнавство України:
основні поняття та теоретико-методологічні засади
Поняття "краєзнавство" в різні часи мало різне значення. Видатний український педагог К. Д. Ушинський уперше дав визначення краєзнавства як педагогічного поняття, виділивши в ньому суспільно-економічний, освітньо-виховний і методичний аспекти. Видатний педагог наповнив уживаний тоді термін "батьківщинознавство" (термін запроваджено М. В. Ломоносо-вим) загальнопедагогічним змістом. У краєзнавстві К. Д. Ушинський вбачав могутній засіб вивчення країни. "Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини".
Навчання географії на місцевому матеріалі, провісником якого був К. Д. Ушинський, дало поштовх до зародження батьківщинознавчого напрямку в географії, який став основою сучасного краєзнавства.
"Під батьківщинознавством, або вітчизнознавством, малося на увазі ознайомлення в школі з географією навколишньої місцевості, знайомство, засноване переважно на безпосередніх спостереженнях", - писав О. Барков. Сучасний термін "краєзнавство" з'явився на зміну існуючим термінам "вітчизнознавство", "батьківщинознавство".
Похожий материал - Курсовая работа: Казахские люди: история и современность
Втілення краєзнавчого принципу в життя тісно пов'язували з принципами регіонального підходу та народності. Підвалини цього напряму в Україні в 70-х pp. XIX ст. буди закладені відомим педагогом і просвітником Софією Русовою, яка вважала, що прищепити дитині національні риси можна лише орієнтуючись на специфіку природи, географічного розташування, клімату, історії рідного краю на певній території. Вона писала: "...що треба добре знати свій край, бо рідна земля все одно, що велика сім'я, а земляки - все одно, що родичі", "...тільки навчаючись любити і свідомо ставитись до свого люду, до свого краю ...ми навчимося шанувати і других людей..." [11]. Основні етапи становлення й розвитку наукового краєзнавства в Україні нерозривно пов'язані з розвитком географії і з тими перипетіями, які переживала ця наука протягом свого еволюційного формування.
Першим в Україні ще наприкінці XIX ст. обґрунтував поняття "краєзнавство" як науку і виклав його суть, значення та місце в житті народу у статті "Галицьке краєзнавство" (1892 р.) І. Франко.
Історія становлення власного поняттєво-термінологічного апарату залишається однією з маловивчених сторінок національного краєзнавства. Окрім окремих публікацій у часописі "Туристика і краєзнавство" (додаток до "Нового часу"), звертаємо увагу на цікаві дослідження І. Крип'якевича з історії туризму в Галичині. У двох невеликих статтях "Студентські мандрівки 1880 р." та "Іван Франко як турист" учений вперше торкнувся цього малорозробленого аспекту науки. З 1937 р. на сторінках журналу "Наша Батьківщина" цих питань торкалися у своїх працях такі відомі краєзнавці, як В. Дорошенко, М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Кубійович. Фрагментарно характеризує краєзнавчі поняття Ю. Целевич у своїй праці "Галицьке краєзнавство" . Найбільш системний огляд праць і матеріалів щодо розвитку різних галузей краєзнавства та його методики дав І. Франко у своїй праці "Галицьке краєзнавство". Це була перша спроба створення фахової бібліографії, що стосувалася українського краєзнавства.
Термін "краєзнавство" з кінця XIX ст. досить часто трапляється у науковій і науково-популярній літературі як у вузькому, так і в широкому розумінні його змісту.
У 1914 р. запорізький викладач гімназії І. Маньков запропонував поряд з терміном "батьківщинознавство" вживати термін "краєзнавство". Цей термін був підхоплений багатьма прихильниками краєзнавчої роботи в здобутті природничих знань і набув широкого використання у практичній діяльності вчителів географії, історії тощо.
Очень интересно - Контрольная работа: Казачество – как репрессированная культурно-этническая общность
Вперше серед українських учених визначив предмет географії, її зміст і методи дослідження П. А. Тутковський у теоретичній праці "Задачи и пределы географии" (1914 р.). Усупереч намаганням окремих учених розчинити географію серед інших наук, П. А. Тутковський доводив, що "географія має свій особливий зміст, свої методи дослідження і свої самостійні завдання". Серед методів досліджень географії вчений відводив чільне місце науковому краєзнавству. Одна з найголовніших його заслуг - це розробка теорії наукового монізму наук природничих і суспільних, що знайшли своє відображення у праці "Краєвиди України в зв'язку з природою і людністю".
"Зоряним" часом розвитку краєзнавства були 20-30-ті pp. XX ст. У цей час розквітнув талант видатного вченого-енцик-лопедиста, академіка С. Л. Рудницького (1677-1938 pp.), який по праву вважається фундатором української географії і наукового географічного краєзнавства.
У своїх працях учений визначав Україну як цілісну географічну одиницю, розробив план дослідження та вивчення її географії в усіх аспектах. С. Рудницький радив починати географічне вивчення свого краю з краєзнавства, а на його основі здійснювати вивчення початкового курсу географії України.
Творчо розвиваючи спадщину С. Рудницького, сучасні українські вчені Я. Жупанський і В. Круль розглядають національне краєзнавство як цілісну, нерозривну і відкриту систему, яка функціонує у світі тривимірних моделей: простір (географічне краєзнавство), час (історичне краєзнавство) та соціум (соціальне краєзнавство). Останнє виступає інтеґруючою похідною активної соціальної функції людини. Воно включає літературне, мистецьке, архітектурне, етнографічне краєзнавство тощо. Об'єднуючим елементом тут є початковий елемент - територія. Отже, географічне краєзнавство виступає стрижнем національного краєзнавства [6].
Одним із принципових питань теорії, навколо якого протягом десятиріч не припиняються дискусії, є питання про зміст, об'єкт і предмет краєзнавства (у тому числі географічного). "Розглядаючи об'єкт вивчення українського краєзнавства, підкреслимо, що це - системна величина, яка пронизує раціональну територію генеральним напрямком (українська детермі-нантна) і дає бічні відгалуження в вигляді згаданих вище його складових. Інакше кажучи, об'єкт національного краєзнавства - це реальна матеріальна система, що об'єктивно існує в ірраціональних межах, які матеріалізуються через національну субстанцію думки".
Вам будет интересно - Реферат: Календарні свята і обряди на Русі
"Отже, визначивши перелік об'єктів дослідження українського краєзнавства - країв, надзвичайно важливим видається окреслення їхніх меж (як предмет дослідження). Тим більше, що такі межі змінюються в часі. Це завдання визначальне, і ним має займатися окремий розділ національного краєзнавства - хорологічне краєзнавство. Таким чином, об'єктом дослідження його є предмет дослідження національного краєзнавства загалом" [6].
В узагальненому вигляді основним об'єктом географічного краєзнавства є суспільно-територіальний комплекс (СТК) певної території, який характеризується сукупністю природних ресурсів, населених місць і природо перетворювальних об'єктів [10].
Місце туристичного краєзнавства у системі національного краєзнавства схематично зображено на рис. 1.1:
у системі національного краєзнавства
Поняття "краєзнавство" у 20-х pp. XX ст. розглядалось як метод синтетичного вивчення будь-якої виразної і виділеної за адміністративними ознаками невеликої території. Видатний географ і краєзнавець, професор В. Кубійович у праці "Енциклопедія українознавства" під терміном "краєзнавство" розуміє: "...сукупність інформацій про якусь країну з погляду географії, природи, історії, етнографії, народного господарства тощо; в УРСР під "краєзнавством" розуміють вивчення якоїсь невеликої території з вищеподаних поглядів, звично місцевими силами".
Нинішньому етапу розвитку краєзнавства, на думку більшості українських учених, більш-менш повно відповідає таке визначення:
"Краєзнавство - це комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території (села, міста, області, краю), це - популяризація і використання цього пізнання з метою наближення життя до науки, це - засіб навчання і виховання національно-свідомих громадян".
Похожий материал - Курсовая работа: Календарно-обрядовые, земледельческие праздники мордвы
Тематика досліджень теорії краєзнавства досить різноманітна. Вона потребує наукового комплексного дослідження (істориків, етнографів, географів, філологів тощо) й зобов'язує до серйозного відношення з боку державної влади та громадських організацій.
Сучасні українські вчені Я. Жупанський і В. Круль розглядають національне краєзнавство як цілісну, нерозривну і відкриту систему, яка функціонує у світі тримірних системних моделей, складених з:
- простору (географічне краєзнавство);
- часу (історичне краєзнавство);