1. Історичні умови культурного життя українського народу
2. Культура козацької держави (1648–1781)
3. Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії
4. Історично-мемуарна проза
5. Література
Возможно вы искали - Курсовая работа: Духовная жизнь общества
6. Театральне мистецтво
7. Музична культура
8. Архітектура, образотворче, декоративне та ужиткове мистецтво
1. Духовна культура України другої половини XVII – кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів, що найбільш яскраво виявилось у широкому народному русі та воїнських подвигах запорізького козацтва, яке відіграло величезну прогресивну роль у війнах з Туреччиною, Кримським Ханством та Річчю Посполитою. Кульмінаційною точкою боротьби українського народу проти польської шляхти була національно-визвольна війна 1648–1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Козацько-гетьманська держава проіснувала понад 100 років. Вона залишала глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу. Гетьманська Україна за часів Івана Мазепи (1687–1709), Івана Скоропадського (1709–1722), та Кирила Розумовського (1750–1764) перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи.
2. Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648–1781). Запорізьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України.
Похожий материал - Контрольная работа: Духовная культура
В основі культури Запорізької Січі лежали традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі наклали свій відбиток на її культуру. Запорізька Січ формувалась з втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, але й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, особливості культури свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна культура.
Запорізький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно проявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. У 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів військових канцелярій для всієї України. У Запорізькій Січі існувала також школа вокальної музики і церковного співу, де готували читачів і співаків для православних церков України. Школи Запорізької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в них обов’язково поєднувалося з виховання (в усіх школах навчання велося українською мовою).
У багатогранному художньому житті Запорізької Січі важлива роль належала музиці, співу, танцям. Високого рівня досягла військова музика, в якій особливе місце посідали духові та ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика мала велике значення у походах Війська Запорізького, а також під час різних урочистостей. Труби та сурми разом з ударними інструментами використовували як сигнал у походах і боях, а також при урочистих зустрічах послів і гостей.
Кобзарство – це своєрідне явище української народної культури, видатне мистецьке досягнення запорізького козацтва. Кобзарі часто були не лише виконавцями дум та народних пісень, але й їх творцями. Вони виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри. Думи – героїчна, драматизована, пройнята великим ліризмом поезія. М. Гоголь називав кобзарів охоронцями бойової слави нашої Батьківщини, поетами та літописцями.
Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найбільш улюбленим з них був гопак.
Очень интересно - Реферат: Духовная культура в контексте историзма
В духовному житті козацької держави важливе місце посідала релігія. Козаки були віруючими людьми, дотримувались християнської православної віри.
3. Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII – кінці XVIII ст. – яскраве свідчення духовного прогресу українського народу. Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія. Поряд з тим існувала широка межа початкових шкіл, народних училищ, гімназій та середніх спеціальних навчальних закладів (колегіумів).
У розвитку освіти на Україні важливу роль відігравали колегіуми – середні навчальні заклади, які здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців державних установ та учителів початкових класів. У колегіумах навчалися переважно діти старшин, духовенства, заможних міщан і козаків. У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський колегіум. У 1721 р. був заснований Харківський колегіум. У 1738 р. почав працювати Переяславський колегіум.
Важливим центром освіти і науки була Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. Академія виробила струнку систему організації навчання, яка за своїм змістом не поступалася навчальному процесові тодішніх університетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії тривав 12 років. Навчалися переважно діти української шляхти, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти. Багато українських письменників та вчених, що виховувались і здобули освіту в Київській академії, переїхали до Росії і там працювали на ниві духовної культури. Серед них відомі діячі української культури і науки: Симеон Полоцький (1629–1680 рр.) – засновник у Москві Слов’яно-греко-латинської академії, учитель царських дітей; Данило Туптало (1651–1709 рр.) – визначний проповідник, з 1702 р. Ростовський митрополит; Стефан Яворський (1658–1722 рр.) – вихованець і вчитель Києво-Могилянської академії, який у 1700 р. став митрополитом; Феофан Прокопович (1681–1736 рр.) – викладач Києво-Могилянської академії, з 1710 р. її ректор, з переїздом до Москви – помічник Петра І в його реформаторській діяльності.
4. На другу половину XVII ст. – першу половину XVIII ст. припадає розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів XVIIІ ст. особливо виділяються 3 козацькі літописи – «Літопис Самовидця», Г. Грабянки та С. Величка .
Вам будет интересно - Контрольная работа: Духовная культура эпохи Просвещения
«Літопис Самовидця» охоплює історичні події з 1648 по 1702 рр. В історичній літературі висловлена думка про те, що його автором був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Головна подія літопису – визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648–1654 рр.
Визначним історичним твором був літопис полковника і судді Григорія Грабянки (рік народження невідомий – 1738 р.), який охоплює історичні події періоду від Б. Хмельницького до обрання гетьманом І. Скоропадського (1648–1702 рр.).
Літопис Самійла Величка (1670–1728 рр.) – наймонументальніший твір в українській історіографії як за обсягом, так і за змістом. Літописець використав величезну кількість документального матеріалу. Величко був вихідцем з козацького роду. Працюючи канцеляристом Війська Запорізького, С. Величко мав широкий доступ до важливих документів, був добре обізнаний з літописами Самовидця та Грабянки. Літопис складається з 2 томів і обіймає події з 1648 по 1700 рр.
5. Важливий внесок в історію духовної культури українського народу зробив Григорій Савич Сковорода (1722–1794 рр.) – видатний український філософ, письменник, педагог, музикант. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Майже 3 роки був співаком придворної капели в Петербурзі, потім відвідав ряд країн Європи. Впродовж 1769–1779 рр. він написав 30 байок, об’єднаних у збірку «Басни харьковскія». В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, природний розум. Талант Г. Сковороди як поета широко розвивався в його віршованих творах, кращі з яких об’єднані у збірці «Сад божественных песней». Тут поет виступає співцем свободи, прославляє «отця вольності» Б. Хмельницького.
Творчість Г.С. Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, зачинателем якої став Іван Петрович Котляревський (1769–1838 рр.). У 1798 р. в Петербурзі вийшли друком 3 частини його знаменитої поеми «Енеїда», створеної за мотивами твору давньоримського автора Вергілія. Поема написана народною мовою, у ній реалістично змальовано життя і побут, соціальні відносини різних верств українського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено колоритні типи селян, козаків, міщан, українських панів, старшин, чиновників тощо.
Похожий материал - Реферат: Духовная мысль конца 19 века
Поема «Енеїда» повністю вийшла у світ в 1842 р. Таким чином, І.П. Котляревський став першим класиком нової української літератури періоду її становлення.
6. Шкільна драма. Шкільні театри створювались при навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя, Ренесансу та бароко. Вони мали велике навчальне і виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, розігрували учні.
З репертуару українського шкільного театру збереглося 30 драм, переважно на біблійні сюжети. Популярними були драми різдв`яного і великоднього циклу. Відомими були драми: М. Довгалевського (професора поетики Києво-Могилянської академії) «Комедійна дія»; Г. Кониського (вихованець Київської академії, з 1745 р. – професор, 1751 р – ректор) «Воскресіння мертвих».
Значної популярності досягли інтермедії (короткі одноактні вистави), які виконувалися між частинами шкільної драми. В них зображалися сцени з життя селян, козаків, міщан. Мова акторів була насичена прислів`ями та приказками.