Вступ
РОЗДІЛ І. Інтерпретація античного міфу у п’єсах Жана Жироду ”Амфітріон – 38“ і ”Ундіна“
1.1. Романізована комедія Плавта ”Амфітріон “ і французька комедія ХХст. ”Амфітріон – 38“ Ж. Жироду. Антична і сучасна інтерпретація міфу
1.2.”Ундіна“ Жироду як багатошарова пародія
РОЗДІЛ ІІ. Тема війни і миру у п’єсі Жана Жироду ”Троянської війни не буде“
Возможно вы искали - Дипломная работа: Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської
2.1.Рецепція образів героїв Троянської війни
2.2.Традиція aрістофанівської ”Лісістрати“
РОЗДІЛ ІІІ. Модернізована інтерпретація міфу про Електру в Жана Жироду
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Похожий материал - Курсовая работа: Довженко А.П.: cуспільна та філософська діяльність
Темою нашої роботи є ”Діалог з античністю в драматургії Жана Жироду“.
Форма переосмислення легендарно-міфологічних і літературних сюжетів зустрічається в літературі, починаючи з античності. Вже автори давньогрецьких трагедій і комедій уводили у свої твори натяки на злободенні, відомі усім події, ускладнювали використані міфологічні тексти актуальними проблемами.
Проте слід зауважити, що в літературі ХХст. трансформаційна діалектика еволюції загальновідомого сюжетно-образного матеріалу зазнає якісних змін, її осмислення потребує нових підходів, які враховують сучасні філософсько-психологічні концепції, постмодерністську поетику, нові погляди на олюднений соціум і місце людини у ньому [ 47 ; 73].
Тому будь-який функціонально вагомий елемент новизни провокує реципієнта на зближення, порівняння, протиставлення нового варіанту традиційної структури з її вихідним зразком, що дозволяє оцінити діалектику традиційного та оригінально-авторського в конкретній інтерпретації на багатьох формально-змістовних рівнях. Складна подійна структуйованість сюжетно-образного матеріалу часто припускає багатоваріантність його функціонування у різних національних літературах.
Для цього процесу характерний не просто розвиток визначених сюжетних колізій, але й, головне, їх морально-психологічна драматизація, висування оригінальних мотивувань, перенесення традиційних сюжетних схем на матеріал конкретної національно-історичної і культурно-психологічної дійсності [47 ; 31]. Використання міфу,проведення постійної паралелі між сучасністю істаровиною є способом контролювати, упорядковувати, надавати форму ізначення тому величезному видовищу тщети і розброду, яке представляєсобою сучасна історія [10 ; 165].
Очень интересно - Сочинение: Доказательства того, что в Гобсеке живут два существа: скряга и философ
Відносячи події до античної епохи або переносячи його в зовсім інше середовище драматурги завжди переосмислювали легенди [13 ; 200]. Смисл “обробки”, як правило, заключався в тому, щоб наблизити до сучасності абстрактно-міфологічні або історично віддалені події, наповнити їх актуальними ідеями і проблемами, зробити семантично більш зрозумілими сучасному читачеві (глядачеві), наповнивши реалістичними предметно-побутовими деталями загальновідому схему [47 ; 65].
Одним з ефективних засобів позначення або характеристики формально-змістовних рівнів переосмислення традиційних структур є назва твору. У літературі ХХ ст. подібні назви дуже часто вживаються в усіченій формі, зберігаючи при цьому свою інформаційно-мнемонічну функцію. Як зауважив У.Еко, ”назва…— це вже ключ до інтерпретації“ [47 ; 54].
Багатьом здавалася привабливою ідея створення трагедії на основі злиття давньогрецького міфу і психоаналізу. Слід враховувати, що говорити про традиційність будь-якого матеріалу можна тільки при наявності визначеного рівня частотності звернень літератури до цього сюжету або образу [47 ; 59].
Такими сюжетами є міфи про Амфітріона (тема вірності) і його сина Геракла (тема його подвигів), Троянську війну і її героїв (про причини війни і її наслідки), міф про Атридів (тема помсти Електри та Ореста). До цих образів зверталися драматурги, починаючи з античних часів (Гомер, Софокл, Есхіл, Єврипід, Діон Хрисостом, Стесіхор, Овідій, Горгій, Плавт) і до наших днів (П.Ж. Кребійон, Вольтер, І. Бодмер, Ж. Ротру, Г. Клейст, Г. Гофмансталь, А. Сюарес, Лючано де Крещенцо, Г. Фігейред, Жан-Поль Сартр, Юджин О’Ніл, Генрі Лайон Олді та ін.). При цьому семантика сюжету-зразка ускладнюється специфічними національними проблемами.
Подібно до багатьох письменників XXст., Ж. Жироду охоче звертався до легенди, до міфу, як до якоїсь універсальної форми, яка дозволяла через неї давати своє власне тлумачення долі світу і людини. Відштовхуючись від стародавнього сюжету, різко усучаснюючи проблематику, Жироду ставив на обговорення у своїх інтелектуальних драмах гострі питання сьогодення. Так, одна з його кращих п’єс ”Троянської війни не буде“ (1935) прозвучала застереженням про знов нависаючу військову загрозу; драма на біблейський сюжет ”Содом і Гоморра“ (1942-1943) була викликана до життя трагедією війни і фашистської окупації. Так само і ”Ундіна“ з її казковим сюжетом і світлою поезією повинна оцінюватися з урахуванням історичного контексту.
Вам будет интересно - Курсовая работа: Документальные источники информации
Доречним буде навести думки деяких літературознавців, які зверталися до обраної нами теми.
У. Фоулі і О. Гозенпуд досліджували творчість Жироду на рівні образів, хоча О. Гозенпуд торкався також і проблематики. У. Фоулі: ”Коли Жироду змальовує героїв своїх п’єс – Амфітріона, Гектора, Юдифь, – він поводиться з ними досить фамільярно, як з друзями, не дивлячись на їхній престиж і великий вік“ [71;63]. Згущення темних кольорів у передвоєнних п’єсах Жироду, зумовлене його турботою за долю світу, видно в ”Ундіні“ та ”Електрі“, — зауважує Гозенпуд. — Електра французького драматурга Жироду – втілення безжальної і безкомпромісної справедливості, яка не рахується з волею богів. Вона йде до своєї мети до кінця, втрачаючи все, що було дорогим у житті. У Есхіла, Софокла, Єврипіда і Електра, і Орест діють згідно з волею богів, хоча й проти законів людських. Боги в античній трагедії були суддями людини. Але для буржуазної драматургії ХХст. подібний конфлікт не має рішення. Сартр знайшов інше рішення старої теми. У О’Ніла і Жироду немає звільнення героїв [13 ; 200].
На рівні сюжету і проблематики п’єси Жироду розглядали Т.К. Якимович і Л.Г. Андрєєв: ”Вибраний в ”Електрі“ конфлікт Жироду розкриває статично з підкресленим авторським ” відстороненням“ : в його п’єсі конфлікт між особистістю і державою постає як конфлікт нерухомий, який перебуває в історії ніби у стані заціпеніння.“ На думку Т.К. Якимович, ”Електра“ Жироду — витончена, пафосна п’єса, в якій мова йде про людську чистоту і принциповість у викритті порокузаради абстрактної ”правди“, не дивлячись на потреби народу і хід історії [65 ; 174].
Мимохідь згадують твори Ж. Жироду Г. Бояджиєв і А.Ф. Лосєв. Г.Бояджиєв зазначає: ”Сили добра виступали від імені минулих ідеалів, від імені попраного гуманізму, але у важкій атмосфері близького фашизму були трагічно безсилі. Тривожні крики прострашну близьку біду (”Троянської війни не буде“ Жироду)тонули у воплях фашистських ватажківідружньому реві околпаченогоними натовпу...“ [5; 269]. Лосєв А.Ф.: ”І досі нова література, яка винесла потрясіння двох світових війн, переживає долю людини і суспільства, звертаючись до вічних сюжетів античності. У Франції пишуть: <...> Жан Жироду - ”Троянської війни не буде“ (1935), ”Електра“ [36; 380].
Отже визначимо актуальність теми нашого дослідження. Ми вважаємо обрану нами тему актуальною, тому що, як виявилось, комплексних досліджень драматургії Жана Жироду, пов’язаної з античною тематикою, не було; літературознавці приділяли увагу лише дослідженням окремих аспектів (сюжет, проблематика, образи). До того ж, більшість досліджень присвячена трагедії ”Електра“, стосовно якої Гозенпуд зазначає: ”Навряд чи в сучасній драматургії є міфологічна тема, за виключенням Едипа, яка б так часто привертала увагу драматургів“ [13 ;200], — а отже і дослідників. Щодо п’єси ”Троянської війни не буде“, вона згадується лише як застереження і передбачення подій Другої світової війни, тому, на нашу думку, існує потреба дослідити цей твір. Стосовно п’єси ”Амфітріон – 38“, дослідники приділяли увагу образу Алкмени, випускаючи міфомотиви і міфосимволи, якими так насичена комедія.
Похожий материал - Реферат: Дом, который построил Свифт
Міфи — це і є справжня історія, що відрізняється від ”історичності“ внутрішньою цінністю, сокровенністю, священністю, сакральністю [10; 489]. Міфологія пронизує всю творчість Жироду. Міфи переплітаються у його п’єсах, утворюючи велике нашарування міфів. Тож всеохоплююче комплексне дослідження драматургії Жироду, пов’язаної з міфологією, є необхідним.
Теоретичною базою для написання нашої роботи ми обрали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених і літературознавців: А.Є. Нямцу, Ю.М. Лотман, О.Ф. Лосєв, Є.М. Мелетинський, О. Гозенпуд, А. Моруа, Р. Барт, Я.Е. Голосовкер, В.І. Кащеєв , Л.С. Клейн, А.А. Тахо-Годі, О.М. Френденберг, К. Хюбнер та ін..
Об’єктом нашого дослідження є п’єси ”Амфітріон – 38“, ”Ундіна“, ”Троянської війни не буде“ і ”Електра“.
Предмет нашого аналізу — функціонування міфопоетичних структур в обраних п’єсах Ж. Жироду.