ВСТУП……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ
ДИТИНИ ………………………………………………………………..5
1.1. Історичний розвиток прав дитини……………………………………………...5
1.2. Конвенція ООН про права дитини………………………………………………6.
Возможно вы искали - Реферат: Встречная торговля: международно-правовое регулирование
РОЗДІЛ 2 ОСОБИСТІ ПРАВА І ОБОВЯЗКИ БАТЬКІВ
ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ……………………………………10
2.1 Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення………….10
2.2 Порядок встановлення походження дитини. Загальні правила
Визначення материнства і батьківства……………………………………………11
Похожий материал - Контрольная работа: Встречный иск
2.3Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають
у шлюбі між собою………………………………………………………………..17
2.4 Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі
між собою…………………………………………………………………………....19
РОЗДІЛ 3 Умови встановлення батьківства в
Очень интересно - Реферат: Встречный иск в арбитражном процессе
судовому порядку…………………………………………….22
3.1 Визнання батьківства за рішенням суду………………………………………22
3.2 Порядок встановлення батьківства……………………………………………..29
3.3 Порядок реєстрації народження дитини………………………………………..31
3.4 Порядок оспорювання батьківства (материнства)…………………………….35
Вам будет интересно - Курсовая работа: Встречный иск: правоприменительная практика
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….38
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………...41
Вступ
Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це "права росту", зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини. Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати. Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді - активної, гідної, небайдужої.
Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти - наше майбутнє. Часто доводиться зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей, і тоді виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правового суспільства нашої держави.
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ
Похожий материал - Дипломная работа: Встречный иск:теоретические и практические проблемы
1.1. Історичний розвиток прав дитини. Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.
З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв'язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини. [1]
Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об'єктом особливого нагляду і допомоги. Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі. [2]
Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) - не зобов'язує, не має певної обов'язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.