1. Витоки демократії.
2. Класифікація передумов демократії.
2.1. Особливості економічних передумов демократії.
2.2. Особливості політичних передумов демократії.
2.3. Особливості соціокультурних передумов демократії.
Возможно вы искали - Реферат: Вихідні умови для управління інтелектуальною власністю
Література.
1. Витоки демократії
Слово «демократія» (буквально — народовладдя) походить від давньогрецького словосполучення, яким позначали державний лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню (1).
Аристотель розумів демократію (крайні форми якої не схвалював) як «такий устрій, коли вільно народжені й не імущі, становлячи більшість, матимуть владу в своїх руках» (3), її засадою він вважав свободу, так само як засадою аристократії — доброчесність, а засадою олігархії — багатство. 3 описаних Аристотелем більше ста політій збереглась лише одна — «Афінська політія». Політія — це, з одного боку, будь-яка форма державного правління в місті-державі — полісі, а з іншого - одна із досконалих форм демократичного правління, поміркована демократія, за якої влада перебуває в руках середнього класу. На відміну від крайньої демократії, політію високо цінував Аристотель. Тому маємо найбільш докладні відомості про функціонування демократії саме в цьому давньогрецькому полісі. Афіняни цінували і вміли берегти демократію і, дещо змінюючи форму, вона проіснувала тут (з двома короткочасними перервами, коли правили тирани) майже сто років — від середини V ст. до середини IV ст. до н.е.
У центрі міста-держави розташовувалася площа – агора (2), де мешканці Афін провадили торгівлю і де громадяни збиралися для вирішення своїх суспільних справ (на екклессію). Народні збори були найвищим органом державного правління, на яких вільні й рівноправні громадяни приймали рішення щодо найважливіших питань життя поліса. Рішення, яке підтримувала більшість учасників зборів, вважалося прийнятим і обов'язковим для виконання громадою.
Участь громадян у суспільних справах не обмежувалася народними зборами. Народ брав участь в адмініструванні через постійно діючі управлінські установи. В Афінах їх було близько тисячі, серед них - рада 500, яка визначала порядок денний зборів. Деякі з цих установ заповнювалися через вибори, інші (таких було більшість) - шляхом жеребкування, причому кожен міг займати управлінську посаду тільки раз у житті.
Похожий материал - Курсовая работа: Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
Для громадянина Афін політика була природнім виявом суспільної активності, не відокремленим від решти життя. Поліс і його справи сприймалися ним як продовження власного «я», а не щось відчужене й далеке. Проте в Афінах, як і в будь-якій іншій державі, ідеал державного правління дещо розходився з реальністю, наповненою суперечностями і незгодами. Є підстави думати, що збори відвідувала лише меншість громадян. Навіть за часів найвищого розквіту демократії правами участі у народних зборах користувалися щонайбільше 40-50 тис. громадян, коли у той час в Афінах налічувалося 340-350 тис. мешканців. Жінки, раби і чужоземці були позбавлені права участі у суспільних справах. Та все ж це був перший досвід інституціалізованого, заснованого на законі, демократичного правління, до того ж узагальненого теоретично. Тому він став важливим загальнолюдським здобутком, вихідним пунктом аналізу феномену демократії.
2. Класифікація передумов демократії
Як правило, передумови демократії поділяються на:
- об'єктивні внутрішні, що характеризують ситуацію (економічну, культурну, соціопсихологічну), яка складається в тій чи іншій країні у процесі історичного розвитку та спонукає її стати на шлях демократії і більш чи менш успішно рухатися по ньому. До об'єктивних внутрішніх передумов демократичного розвитку належать (17): економічні (економічне зростання і достатньо високий рівень добробуту, приватна власність, ринкові відносини; наявність агентів ринку та їх правова захищеність), соціальні (наявність доволі чисельного середнього класу, розвиток громадянського суспільства, «соціальний капітал»), культурно-психологічні (певний рівень масової освіченості, громадянська політико-правова культура, достатньо високий рівень моралі, демократична соціокультурна традиція);
- об'єктивні зовнішні, які вказують на вплив геополітичного становища і міжнародних відносин, на вибір державою напряму розвитку та на її спроможність перейти до демократії, на значення процесів глобалізації, що впливають на внутрішню та зовнішню політику держави, створюють певне середовище, в якому здійснюється демократизація;
- суб'єктивні, пов'язані зі свідомими діями людей (насамперед інтелектуальної та політичної еліти), які демонструють певний ступінь розуміння проблем, що постали перед країною, й можливостей їх розв'язання за допомогою демократичних механізмів, виявляють політичну волю й уміння керувати процесом переходу до демократії. На суб'єктивних чинниках утвердження демократії наголошують здебільшого дослідники-транзитологи - представники так званого процедурного підходу (І. О'Доннелл, Ф. Шміттер, та ін.). Вони підкреслюють важливість правильного вибору стратегії й тактики демократичних змін, послідовності та обґрунтованості рішень і дій людей, що ініціюють демократизацію, свідомий вибір ними тих чи інших моделей політичної поведінки, процедурних норм та організаційних форм нових політичних інститутів (19).
2.1. Особливості економічних передумов демократії
Очень интересно - Контрольная работа: Вищі спеціалізовані суди. Верховний суд України
Рівень економічного розвитку. У заможному й процвітаючому суспільстві громадянин свідомо, із почуттям власної гідності й поваги до інших людей може брати участь у суспільному житті, отримуючи задоволення від виконаного обов'язку, від впливу на перебіг суспільне значимих подій. А в кризово-фрагментованому суспільстві людину поглинають клопоти фізичного виживання й вона уникає участі у розв'язанні суспільних проблем. Очевидною є залежність між рівнем економічного розвитку і демократією. Якщо на карті світу відзначити держави з високим рівнем доходу на душу населення, то вона мало відрізнятиметься від карти, на якій будуть позначені сучасні ліберально-демократичні держави.
Ефективними, стійкими є економічні системи, що освоюють нові технології і забезпечують постійне зростання виробництва й добробуту населення (19), засновані головним чином на приватній власності та ринкових методах господарювання. І те, й інше науковці одностайно та небезпідставно відносять до передумов демократії.
Форми власності й демократія. Сучасна демократія немислима без особистої свободи громадян, запорукою якої є, згідно з теорією лібералізму, приватна власність і ринкові відносини. Разом вони становлять систему вільного підприємництва, будь-який відступ від якої, на думку Ф. Гаєка, призводить до рабства. Власність — один із найістотніших видів відносин між людьми, що визначає їхній суспільний статус і соціальні можливості, у тому числі й можливості участі в управлінні суспільством.
Існує різна класифікація власності. Найбільш проста поділяє її на державну й недержавну. Остання включає приватну й колективну власність у різних формах. З позицій дослідження передумов демократії найбільший інтерес становить питання про політичний вплив державної та приватної форм власності. Першу зазвичай розглядають як перешкоду, а другу - як необхідну передумову демократії, хоч взаємозв'язок форм власності та державного правління не завжди однозначний.
Рання форма державної власності (насамперед на землю і воду) виникла в межах так званого азійського способу виробництва, притаманного державам Стародавнього Сходу. Основоположна роль держави в забезпеченні суспільства засобами для існування спричинилася тут до гальмування приватновласницького сектора і виникнення східних деспотій, яким була властива необмежена теократична влада правителя (царя, фараона, падишаха), розквіт бюрократії, відсутність свобод і придушення особистості.
Вам будет интересно - Реферат: Відвід державного суду з непідсудності
Виникнення інституту приватної власності пов'язують зі Стародавньою Грецією. Приватна власність, як більш ефективна економічно, сприяла швидшому розвиткові виробництва і виникненню широких верств заможного та середньо забезпеченого громадянства. Разом ці чинники уможливили утвердження й відносно тривале існування демократії в афінському полісі. З настанням Нового часу в західних країнах виникли відносини необмеженої приватної власності. Вона ґрунтувалася на товарному виробництві, відносній рівності і свободі приватних осіб як суб'єктів економічної діяльності. Необмежена приватна власність з її гаслом вільного виробництва й вільного просування товарів на ринки (без втручання держави) стала необхідною передумовою утвердження тих моделей демократії, які й отримали назви ліберальної, представницької та захисної.
Згодом (у ХХ ст.) замість панування індивідуальної приватної власності окремої особи з'явилася акціонерна власність. Вона не тільки забезпечила значну економічну ефективність, а й призвела до децентралізації капіталів та залучення великої кількості вкладників, сприяючи тим самим збільшенню середніх верств суспільства, перетворенню їх у власників. Ці процеси позитивно позначилися на розширенні та зміцненні соціальної бази демократії (20).
На сучасному етапі розвитку акціонерних товариств влада перейшла від акціонерів-власників до найманих керівників (менеджерів), організаційна структура корпорацій ускладнилась. Це, звичайно, знижує демократичний потенціал акціонерної власності. Крім цього, нині існує тенденція до підвищення ролі державної власності, яка, з одного боку, сприяє вирівнюванню соціальних можливостей людей і розширенню соціальних аспектів демократії, а з іншого — несе в собі загрозу домінування державно-бюрократичного апарату та обмеження у зв'язку з цим свободи особи, яка є основою сучасної демократії.
Крайню форму одержавлення власності і повну залежність особи від держави (перетворення людини на «гвинтик» антигуманної державної машини) продемонстрували тоталітарні режими XX ст. — фашистський та комуністичний. Саме ці режими показали, до чого може призвести позбавлення людини основи її незалежності — приватної власності.
Використання колективної власності працівників сприяє розширенню так званої виробничої демократії і чудово узгоджується з ідеями демократії участі. Вона поліпшує психологічний клімат на підприємстві й підвищує мотивацію до праці робітників, а отже, і її продуктивність. Проте колективна власність має чимало опонентів, які вважають, що вона малоефективна і суперечить принципам вільного суспільства. Адже прийняття колективних рішень акціонерами — тривалий та дорогий процес, а дбають вони насамперед про власні інтереси, які часто вступають у суперечність із перспективами розвитку фірми, яка повинна нести істотні витрати для збереження конкурентноздатності.
Похожий материал - Контрольная работа: Відносини батьків і дітей у Стародавньому Римі
Колективна робітнича форма власності використовується також у суспільствах, що здійснюють перехід від недемократичних режимів до демократії й від одержавленої, командної економіки до приватновласницької, ринкової. Тут колективна власність робітників може запроваджуватися з політичних та ідеологічних міркувань — задля послаблення напруженості в трудових відносинах і подолання відчуження працівників від власності.
Приватна власність, особливо середня, а також деякі форми акціонерної (як різновиду приватної) і колективної (групової) сприяють демократії як самі собою (забезпечена людина має більше підстав і шансів для того, щоб у суспільних справах також покладатися на себе), так і тому, що майже завжди йдуть поряд з ринковими відносинами, які формують навички у людей та морально-психологічні якості, сприятливі для самоврядування, громадянської зацікавленості й ініціативи. Вони потребують свободи й підтримують її.
Ринкові відносини та демократія. У працях "Теорія моральних почуттів" (1759) та "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) А. Сміт показав позитивний вплив підприємницького, ринкового господарства як на економіку, так і на мораль суспільства. Відзначивши певний негативний вплив гонитви за багатством та кар'єрою на моральні якості людей, А. Сміт, проте, пов'язав з ринком формування громадянського (цивільного) суспільства. Ринок забезпечує ефективність господарської діяльності та економічне зростання, а отже, підвищує добробут людей. А заможні громадяни, як уже мовилося, — добра основа демократичного ладу.
Найголовніші напрями (як позитивні, так і негативні) впливу економічного ринку на розвиток демократії такі: