Економічна політика Австро-Угорщини у другій половині XIX - на початку XX ст. спрямовувалася на збереження західноукраїнських земель як внутрішніх колоній з традиційною системою соціальних відносин і відсталим господарством. її наслідком було зубожіння населення цих окраїнних територій імперії.
Вихід із занепаду українського села був знайдений на шляху громадської просвітньо-економічної самоорганізації й самооборони. Агрономічна допомога сільським виробникам стала складовою реформування аграрного сектора економіки. Вона ґрунтувалася на свідомій, творчій, господарській самодіяльності хліборобського населення. У Галичині термін "громадська агрономія" засвоївся під впливом товариства "Сільський господар".
На зламі двох сторіч в економічній організації українства визначну роль відіграв галицький громадський і політичний діяч, економіст-юрист, кооператор Євген Олесницький. Його заслугою є реорганізація і розбудова крайового селянського товариства "Сільський господар" та перетворення останнього на головну хліборобську інституцію Галичини напередодні Першої світової війни.
Проте ґрунтовного і цілісного дослідження основних віх життя та діяльності Є. Олесницького ми на сьогодні не маємо. Це стосується і його економічної праці та поглядів. За останні роки невеликі публікації, які з'явилися у місцевій пресі (переважно Р. Матейка), оглядово ознайомили читача з постаттю Є. Олесницького10 . Окремі аспекти громадсько-економічної діяльності на західноукраїнських землях у кінці XIX - на початку XX ст., в тому числі Є. Олесницького, розкривають наукові статті Я. Заніка4 , Т. Гелей5 , Л. Пинди13 . Цікаві факти про працю Є. Олесницького на чолі товариства "Сільський господар" наведені у дослідженні Л. Реви-Родіонової1 .
Таким чином, участь Є. Олесницького в економічній розбудові краю ще майже не відображена у науковій літературі. Тому автор робить спробу хоч частково заповнити існуючу прогалину і ставить перед собою такі завдання: висвітлити внесок видатного галицького кооператора у реорганізацію діяльності крайового господарського товариства „Сільський господар" у Львові; з'ясувати основні напрямки роботи організації на чолі з Є. Олесницьким; проаналізувати як результати праці товариства вплинули на соціально-економічне становище українських селян.
Возможно вы искали - Реферат: Роль женщин в войне 1812 года
Слід зазначити, що практична громадсько-економічна діяльність "Просвіти" і кооперативних союзів, позитивно відбиваючись на господарській праці селян, не презентувала інтересів хліборобського населення і не впливала на аграрну політику Австро-Угорщини. Провідники українського громадсько-економічного життя розуміли життєву необхідність для галицького села заснування окремого сільськогосподарського товариства, яке займалося б агрокультурним поступом і сприяло організації виробничого процесу селянських господарств, взяло б на себе агрономічну допомогу, а також захист прав селян.
Таку необхідність розумів і Є. Олесницький: "Ми закладали розмаїті товариства, з котрих дійсно користали і хлібороби, однак жодне з них не було виключно їм і їх інтересам посьвячене, жодне не було спосібне до організації, до з’єднання цілого хліборобського стану в одну цілість"3 .
Таким товариством став "Сільський господар", заснований 1899 р. в м. Олеську Золочівського повіту зусиллями священиків Томи та Юліана Дуткевичів з метою поліпшення добробуту селян6 . Його метою було піднесення рільництва, городництва, садівництва і пасічництва шляхом використання ефективних методів теоретичного і практичного навчання: лекцій, викладів, господарських віч, видання агрономічної літератури, організації взірцевих господарств, хліборобських шкіл, виставок, посередництва у торгівлі. У перші роки діяльності (1899—1903 рр.) товариство працювало як садівничо-городницьке'.
Зрозумівши значення "Сільського господаря" для господарського піднесення села, громадські діячі розпочали працю з його реорганізації у крайове, щоб тереном діяльності була ціла Галичина, а не лише судові повіти Броди й Одесько. З цією метою змінено статут, згідно якого "Сільський господар" перебудовано з місцевого у крайове товариство з осередком у Львові (грудень 1903 р.)7 .
Опрацьований членами спеціальної комісії новий статут (12 грудня 1904 р.) крайового господарського товариства "Сільський господар" у Львові перетворив його на дворівневе з центральним правлінням (централею) у Львові та правом створювати філії на території Галичини. Проте діяльність організації, в основному технічно-рільнича й агропросвітницька, не виходила за межі Бродівського та Золочівського повітів і залишалась малопомітною. На 1909 р. існувало лише 5 філій і 700 членів6 .
Похожий материал - Дипломная работа: Роль и функции царя в раннеантичном обществе
Такі проблеми змушували шукати шляхи подолання організаційного хаосу в економічній праці. Все частіше лунають заклики про необхідність створити організацію, яка зібрала б воєдино розрізнені почини громадської агрономії, сільської кооперації, а також станового представництва й оборони інтересів селян.
Практичну реорганізацію з цією метою "Сільського господаря" очолив тодішній стрийський економіст-правник Є. Олесницький.
Згідно нової редакції статуту 24 липня 1909 р. товариство ставало становою селянською організацією з такими завданнями: дбати про піднесення добробуту українського народу шляхом розвитку сільського господарства і домашніх промислів; захищати хліборобські й промислові інтереси населення перед владою та законодавством; засновувати різні споживчі, виробничі, кредитні, рільничо-промислові та інші спілки; поширювати знання про економічні справи за допомогою мандрівних вчителів, шляхом видання часописів, організацією читалень, бібліотек і шкіл; влаштовувати з'їзди, віча, курси, виставки; створювати і підтримувати зразкові господарства, розплідні стайні, дослідні станції; призначати нагороди за найкраще ведення господарства, давати стипендії на економічні студії; бути посередником при купівлі та продажі землі, штучних добрив, реманенту, сільськогосподарської техніки, домашніх тварин; вказувати джерела і способи заробітку, прищеплювати любов до праці, ощадності тощо. Товариство було реорганізоване на трирівневу організацію: центральна у Львові - повітові філії - "кружки" (гуртки) у селах. Відповідно основними органами "Сільського господаря" були загальні збори, Головний виділ, філіальні виділи і господарські "кружки" .
Реорганізація господарської інституції Галичини збіглася в часі з першою хліборобською виставкою у Стрию 19-27 вересня 1909 р. Важливу роль у її підготовці та проведенні відіграв Є. Олесницький, виконуючи функції директора. Виступаючи на відкритті виставки з естради стрийського Народного дому, прикрашеної килимами відомого землевласника й мецената В. Федоровича із с. Вікно на Тернопільщині, видатний кооператор відзначив: "Ведені бажанєм висунути економічну роботу на перший плян нашої народної акциї, заохочені успіхами своїх до теперішніх починів в сім напрямі, зважили ся стрийські народні інституциї, згуртовані коло економічного свого осередка "Союза господарско-молочарского", на сей перший крок, сю першу пробу: вивести перед ширший сьвіт результати дотеперішної праці руского хлібороба, показати плоди його трудів в области рільництва..."10 .
На перших порах ідея організації виставки здавалась нездійсненною. Лише активна підтримка української громадськості зробила її доконаним фактом. Хоча ні формою, ні змістом вона не могла рівнятися з подібними заходами розвинених країн через мізерність фінансування. Але навіть те, що можна було побачити у Стрию, свідчило про розвиток матеріальної культури і духовної творчості народу. Головну мету заходу його організатор та директор сформулював так: "Звернути увагу на ті розсіяні перли, на ті осібнячком стоячії, не зорганізовані, не вишколені таланти і сили продукційні; збудити до них загальний інтерес, видобути їх з укриття, уможливити їм через науку уліпшення продукції; через організацію піднесеннє условій збуту"5 .
Очень интересно - Курсовая работа: Роль изографа Никиты Павловца в русской истории XVII века
Хліборобську виставку протягом 18 днів роботи відвідали іноземні гості та земляки з Наддніпрянської України. Всіх присутніх переповнювали почуття гордості і радості. Дивувалися і свої, і чужі. А для Є. Олесницького це був особливий момент, адже даний захід неначе підсумовував результати його багаторічної праці: "З піднесеним серцем, з радісним чувством приступаємо до акту відкриття першої української хліборобської вистави. Маю це почуття і пересвідчення, і чує це певно з нами і цілий український нарід, що стоїмо перед моментом, що запишеться незаперечними буквами в історії нашого культурного розвитку" . Слова Є. Олесницького стали пророчими.
Під час роботи виставки 23 вересня 1909 р. у Стрию відбулися надзвичайні загальні збори "Сільського господаря", що стали початком нової історії товариства. Є. Олесницький і С. Онишкевич обгрунтували необхідність крайового сільськогосподарського товариства, виклали його завдання і програму діяльності. Був обраний Головний виділ "Сільського господаря". Є. Олесницький став його президентом (головою)19 .
Отже, "Сільський господар" почав нову добу свого розвитку під проводом Є. Олесницького.
Зразу ж почалася праця щодо створення організаційної мережі. У 1910 р. товариство мало уже 85 філій, 317 гуртків і 12500 членів; у 1911 р. - відповідно 92, 944, 24677; 1912 р. -90, 1148, 26622; 1913 р. - 88, 1325, 32300. Близько 100 діячів працювало на громадських засадах, штатних службовців було лише 15, з них 4 - агрономи6 . Напередодні Першої світової війни гуртки "Сільського господаря" діяли у двох третинах українських громад Галичини4 .
Товариство під головуванням Є. Олесницького, користуючись державною субвенцією, розгорнуло послідовну та систематичну роботу з громадської агрономії серед українців Галичини. Чи не найважливішим напрямком його діяльності було тваринництво.
Вам будет интересно - Контрольная работа: Роль Иоанна III в истории России
Щоб раціонально використати асигнування влади, Головний виділ "Сільського господаря", очолений Є. Олесницьким, закликав філії здійснити організаторську роботу для будови стаєнь і гноєсховищ. Великого значення надавалось підготовці інспекторів для розведення худоби12 .
Маючи близько 20000 крон державних субвенцій, "Сільський господар" на 1912 р. збудував уже 30 взірцевих стаєнь. Але з цього приводу поширилось між населенням незадоволення, оскільки товариство не могло "засипати край тими стайнями". Цю проблему обговорював Є. Олесницький з представниками Міністерства сільського господарства. Було вирішено будувати лише по 2-3 стайні у місцевостях, де їх немає, на кошти "Сільського господаря", або взагалі виділяти тільки частину коштів на їх облаштування, а решту ресурсів - на будівництво гноєсховищ15 .
Часто виникали проблеми, пов'язані з недостатністю або відсутністю державних субвенцій. Так, попри старання товариства і парламентарної репрезентації 1912 р. не було допущено "Сільський господар" до участі в державних і крайових годівельних субвенціях16 .
У жовтні 1910 р. запропоновано Міністерству сільського господарства і Крайовому Виділові подання громад про закупдення для них бугаїв високопродуктивних порід. Значну увагу приділяло товариство також влаштуванню на свої кошти хлівів для розплоду і свинарників для кнурів. Головна рада, очолена Є. Олесницьким, на своєму засіданні 1 січня 1912 р. ухвалила рішення годівельної секції про повернення половини ціни за свинки і третини ціни за кнурів власниками новоспоруджених хлівів14 .
У 1912 р. товариство мало 133 ферми породистої худоби, 47 кролеферм, 12 хлівів кіз, 59 станцій маточного поголів'я птиці .
Похожий материал - Реферат: Роль исторического аспекта в развитии экономических наук
Чимало заходів і коштів затрачала організація на створення показових полів, взірцевих садів, городів, на яких демонструвалася користь від застосування мінеральних добрив, нових високопродуктивних сортів культур20 . Технічно-господарська секція чекала на обґрунтування філій щодо доцільності організації дослідних полів у тій чи іншій місцевості задля обробітку сіножатей, пасовиськ і кормових рослин12 .
Протягом 1911-1912 рр. "Сільський господар" облаштував 9865 дослідних полів з кормовими рослинами, 4335 дослідних сіножатей2 .
Слід зазначити, що товариство на чолі з Є. Олесницьким часто намагалося укласти вигідні для українських селян угоди. Зокрема, це стосувалося вирощування і продажу за кордон корму для риб - лубіну (вовкині). Австрійське Товариство годівлі риб запевнило Головний виділ, що може закуповувати лубін без посередників в українських продуцентів і переправляти його у Німеччину. Вигідність контракту була очевидна - вирощування рибного корму обходилось селянам недорого і могло принести відповідний дохід .
"Сільський господар" проводив окультурнення сіножатей, організовував меліорацію громадських пасовищ і полонин. В одному з рефератів Є. Олесницький підкреслив, що у справі меліорації на землях Галичини дуже мало зроблено, у той час як дане питання вимагає розв'язання, а отже й обговорення на зборах філій товариства21 .