ПЛАН
1. Іван Грозний на російському престолі.
2. Політика «опричнини».
3. Московська держава в XVIIст. Смутний час.
4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.
Возможно вы искали - Реферат: Російська імперія
5. Використана література.
1. Іван Грозний на російському престолі.
1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III(1505—1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV (1533—1584), а фактично його матері —
28-річній Олені Глинській і раді бояр. За свою жорстоку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозного.
Глинська викрила кілька боярських змов, що ставили за мету усунення її від влади. За п'ять років регентства Глинської Росія перемогла у війні з польським королем Сигізмундом, уклала договір зі Швецією про вільну торгівлю і нейтралітет, почала будувати на кордоні з Литвою міста, відбудувала Устюг і Ярославль.
Похожий материал - Контрольная работа: Российская буржуазия
Олена Глинська здійснила спробу змінити систему місцевого управління, провела грошову реформу, що сприяла уніфікації грошового обігу в країні і подоланню наслідків роздробленості. У Росії почали карбувати гроші із зображенням вершника зі списом (рос. — "копье"), монети почали називатися "копійками".
1538 р. Олена Глинська раптово померла, є свідчення, що вона була отруєна боярами. Після її смерті фактично правили боярські сім'ї Бєльських і Шуиських, а це означало послаблення централізованої системи управління, свавільство бояр.
154 7 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Влітку того самого року Росія потерпала від чергової засухи, а в червні Москву охопило полум'я величезної пожежі. Народ обвинувачував у цьому "відьму" Ганну Глинську — бабусю Івана IV. Під час сутичок у Москві було вбито сина Ганни, а також багатьох дворян. Наляканий цар пообіцяв розлюченому натовпу вжити необхідних заходів, народ заспокоївся, і незабаром активність низів була придушена.
Знову було змінено склад Боярської думи. Новими радниками царя стали члени Виборної ради — невелике коло наближених до царя осіб. Саме за їхніми порадами Іван IVпочав здійснювати свої перші реформи.
У лютому 1549 р. було скликано перший Земський собор із представників бояр, вищого духовенства, землевласників, купців та ін. Земські собори не обмежували владу царя, були опорою у проведенні як внутрішніх, так і зовнішньополітичних заходів. (Як установа Земський собор існував до 80-х рр. XVIIст.)
Очень интересно - Реферат: Российская государственная библиотека
Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпочати підготовку нового Судебника. Він повинен був затвердити сталий порядок суду й управління в державі. 1650 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обов'язковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги монастирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юр'їв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівняно з попереднім, "пожиле".
Того ж року з метою централізації управління на час військових походів обмежувалося місництво, було створено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю, яке спочатку виконувало функції особистої охорони царя.
1561 р. за ініціативи Івана IVвідбувся так званий Стоглавий собор — церковний собор за участю царя і представників Боярської думи, скликаний з метою одержаннясоборної санкції проведеним у країні фінансовій, судовій і військовій реформам, а також секуляризаторській діяльності царя. У своїй промові на соборі цар Іван IVкритикував побут і звичаї духовенства і чернецтва. Собор прийняв ряд рішень, що були оформлені як книга зі ста глав, постанов (рішень): про структуру церкви, побут, заборону єретичних і антифеодальних рухів; роз'яснення про співвідношення норм державного, судового, кримінального, цивільного і сімейного права з церковним правом. "Стоглав" затвердив недоторканність церковного майна, підсудність церковних осіб церковному суду, уніфікував церковні культи і обряди, затвердив раніше прийняті рішення про визнання святих, шанованих у певних місцях, загальноросійськими. Протопопи зобов'язувалися контролювати поведінку нижчих священиків, запроваджувалися правила поведінки ченців, у монастирях заборонялося тримати горілку. Особливі глави встановлювали контроль над переписувачами книг; запроваджувалася регламентація іконописання; заборонялися виступи скоморохів і сміхотворців як "диявольські дійства".
"Стоглав" сприяв зміцненню церковної організації, що стала твердою опорою самодержавства.
З метою підвищення боєздатності армії 1556 р. було прийнято "Уложення про службу". Згідно з ним служба розпочиналася з п'ятнадцяти років і успадковувалася; з кожних 150 десятин землі бояри і дворяни повинні були виставити одного воїна з конем і зброєю.
Вам будет интересно - Статья: Российская империя в 1725–1762 гг.
Іван IVпродовжував завойовницьку політику свого І дідаібатька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. — Астраханське ханства.
У Лівонській війні (1558—1583) Іван IVпрагнув будь- що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формувалося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану.
Війна розпочалась успішно. Царські війська захопили Нарву, Дерпт, дісталися Балтійського узбережжя. Війська наступали на Ревель і Ригу, дійшли до кордонів Східної Пруссії і Литви. 1560 р. біля міста Валка відбулася остання битва Лівонського ордену з російськими військами. Лівонців було розбито. Успіхи Росії занепокоїли сусідні держави, тому Швеція, Польща, Данія також втягнулися у війну. Становище Росії після поразки в січні 1564 р. під Полоцьком, влітку — під Оршею, а також внаслідок нападів з півдня кримських татар стало нетривким і загрозливим.
2. Політика «опричнини».
За таких умов Іван IVзапровадив політику, що пізніше дістала назву опричники (1565—1584).
Похожий материал - Реферат: Российская Империя во второй половине XIX века
Завдання опричнини було сконцентрувати матеріальні, людські та військові ресурси для продовження Лівонської війни, перерозподілити землі на користь вірного служилого стану, закріпачити селян, піднести авторитет особи царя, подолати опір свавільних бояр і князів.
Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини: "опричнинський" особливий уділ, у межах якого влада Івана IVбула абсолютною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але де також порядкували оп
ричники, виконуючи накази царя. Серед опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін., піддані цареві.
Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, монахи і священики зазнавали знущань. Занепадали господарства і знаті, і малоземельних дворян, яких переселяли в інші місця, "очищаючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позначилося і на селянстві.
Неврожаї та епідемії 60—70-х рр. лише загострили ситуацію. Усе це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. В1572 р. опричнина втратила своє первісне ім'я і почала називатися дво ром із збереженням терору.