Вступ
У роботі розглянуто актуальне питання впливу селянського фактору на події в Україні 1927-1933 років. Ґрунтовно на базі архівних матеріалів проаналізовано зміни у складі селян УСРР за цей період. Зроблено висновок, що судове та позасудове розкуркулення, ліквідація заможних селянських господарств, відплив найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів на селі у 1927-1932 рр. є передумовами голодомору 1932-1933 рр., які негативно вплинули на загальний стан сільського господарства, структуру і стан трудових ресурсів села. Ці фактори ускладнили ситуацію під час голодомору і обумовили ще більш тяжкі його наслідки.
Запропонована робота пов'язана з науковою проблемою, сутністю якої є роль радянської держави в змінах у складі селянства в період проведення форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства наприкінці 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.
Щодо стану розробки зазначеної проблеми, то, з одного боку, конкретно-історичних праць, які тією чи іншою мірою висвітлюють її дуже багато, а з іншого - фактично немає таких, що комплексно б досліджували суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. [1].
Актуальність обраної теми обумовлена тим, що вона передбачає ліквідацію таких "білих плям" в історії України, як вплив неприродних факторів на зміни у складі селян у період згортання непу та проведення суцільної насильницької колективізації. Ліквідація ж кожної "прогалини" в історії важлива задля сучасного державотворення, якому потрібні правдиві підручники, різноманітні довідники, науково обґрунтовані рекомендації. Інакше неможливо скористатися позитивним досвідом та врахувати зроблені помилки.
Возможно вы искали - Реферат: Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
Джерельну базу статті складають маловідомі широкому колу науковців матеріали з діловодства, що містяться у фондах Народного комісаріату юстиції УСРР, Народного комісаріату земельних справ УРСР, Народного комісаріату праці УСРР (Центральна комісія по боротьбі з безробіттям) та Об'єднаному фонді Всеукраїнської спілки сільськогосподарських колективів та його ліквідкому Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.
Метою роботи є аналіз особливостей, форм, методів та наслідків дії суспільно-політичних факторів на зміни у складі селянства у 1927-1932 рр.
Поряд з природними демографічними факторами у 1927-1932 рр. діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни у складі селянства УСРР. Саме судове та позасудове розкуркулення, ліквідація куркульства як класу, організований набір і стихійний відплив селян у промислові галузі й новобудови призвели до вилучення з їхнього середовища небажаних владі соціальних верств та загального надлишку сільського населення.
Протягом 1927-1932 рр. суди у сільській місцевості виступали репресивними органами переслідування заможно-середняцьких верств села та супротивників колективізації. В їхній діяльності мали місце два етапи: 1927-1929 рр. та 1930-1932 рр. Якщо на першому етапі судовим переслідуванням підлягали селяни за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації та несплату сільгоспподатків, то другий етап був тісно пов'язаний з проведенням колективізації та політичної кампанії "ліквідації куркульства як класу". Насамперед до кримінальної відповідальності притягалися одноосібники з числа так званих "середняків-контрактантів", "куркулів-твердоздавців" та розкрадачів соціалістичної власності, водночас в інформаційних листах нарсудів та прокуратури усе частіше з'являються повідомлення про притягнення до судової відповідальності колгоспників і робітників радгоспів, які не виконували покладених на них завдань [2].
Розкуркуленню, на відміну від судових переслідувань, підлягали селянські сім'ї, яких або виселяли з України у малообжиті регіони СРСР, або використовували дешеву робочу силу в Україні. Ті, хто залишався в Україні, розбігалися. Фактично розкуркулені переставали бути селянами.
Похожий материал - Контрольная работа: Сутнасць сталыпінскай аграрнай рэформы і яе вынікі на Беларусі
Третій та четвертий фактори принципово відрізнялися від перших двох.
Зміни у складі селянства під впливом проведення форсованої індустріалізації відбулися через потребу у значній кількості додаткової робочої сили [3]. Це в свою чергу вело до розширення масштабів організованих наборів. Внаслідок проведення організованих наборів вилучалися бідняцько-наймитські та середняцькі верстви села, насамперед колгоспники, найбільш кваліфіковані, здорові, працездатного віку, переважно чоловіки [4]. Організований набір здійснювався переважно на засадах матеріальної зацікавленості у таких напрямках, як забезпечення робочою силою кам'яновугільної промисловості, металургійних заводів, лісорозробок, новобудов [5]. Особливий напрямок організованого набору селян складало шляхове будівництво, яке мало стратегічне значення. Забезпечення його робочою силою та кінними підводами було покладено на колгоспну систему [6].
Четвертий фактор був спричинений у 1927-1929 рр. аграрним перенаселенням, неврожаєм 1927 р., більш високим матеріальним рівнем життя у містах та репресивними заходами, які широко використовувалися під час хлібозаготівельних криз [7]. У 1930-1932 рр. розширенню обсягів стихійного відпливу сприяла форсована індустріалізація та суцільна насильницька колективізація, зокрема розкуркулення та "політика ліквідації куркульства як класу".
Дії зазначених суспільно-політичних факторів мали свої певні особливості.
Судові переслідування селян носили надзвичайний характер: справи розглядалися за обмежений термін, що робило неможливим об'єктивне судочинство [8]. Водночас спостерігалося спрощення судової процедури поряд із збільшенням кількості ознак правопорушень, за які селян притягали до кримінальної відповідальності. Так, у 1927-1932 рр. селян засуджували за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації, агромінімуму, зоомінімуму, плану м'ясозаготівель, несплату податків й одноразових платежів під час мобілізації коштів, за відмову від обмолоту зерна, за невмотивований забій худоби, продаж сільськогосподарської продукції на ринку, крадіжки сільськогосподарського майна тощо [9]. Поряд з цим збільшився максимальний термін покарання. Якщо на першому етапі він дорівнював у середньому 5 рокам позбавлення волі, то на другому етапі становив вже 10 років, а в крайніх випадках застосовувалася вища міра покарання - розстріл [10]. При цьому нерідко до судової відповідальності притягалися жінки та люди похилого віку [11]. Також простежувався вибірковий характер судових переслідувань. До середняків, бідняків, колгоспників вимагалося застосовувати менш жорстокі міри покарання, а одноосібників з числа колишніх куркулів та заможних середняків відправляли до Бупру або до концентраційних таборів на значні терміни ув'язнення [12]. Однак з труднощами проведення державних хлібозаготівель у 1931-1932 рр. одноосібників з числа бідняцько-середняцьких верств села за невиконання покладених на них завдань усе частіше позбавляли волі, а примусова праця майже не використовувалася [13]. На другому етапі, на відміну від першого, збільшувалися обсяги судових переслідувань та їхній центр тяжіння був перенесений з куркулів на середняків [14].
Очень интересно - Реферат: Сучаснi тенденцIї нобелевського руху в Українi та свiтi
Особливістю здійснення політики суцільної колективізації та "ліквідації куркульства як класу" було застосування позасудового розкуркулення та розподіл куркульських господарств на три категорії в залежності від ступеня небезпеки для радянського режиму. Найбільш економічно міцні господарства віднесли до першої категорії "розкуркулення". Їхні господарі були ізольовані у концтаборах і тюрмах, а сім'ї вислані у віддалені північні райони СРСР, Далекий Схід, Сибір, на Урал [15]. Праця депортованих використовувалася у лісозаготівельній, гірничій промисловості, будівництві та радгоспах [16].
Віднесені до третьої категорії складали більшість серед розкуркулених [17]. Вони залишалися в Україні та використовувалися як трудові дружини або артілі на будівництві, меліоративних та дорожніх роботах, шахтах, каменоломнях, піщаних та кам'яних кар'єрах тощо [18].
Особливістю проведення організованого набору був перехід до колективного вербування колгоспників замість індивідуального. А також здійснення організованого набору не на сезонну, а на постійну роботу через укладання угод між колгоспами (райколгоспспілками) та відділами праці УСРР або господарчими органами [19]. Тому організований набір фактично був засобом вилучення надлишків працездатних колгоспників для потреб народного господарства.
Особливістю дії стихійного відпливу було те, що він охопив представників усіх соціальних верств та статево-вікових груп села [20]. Держава, з одного боку, сприяла прийому на роботу наймитсько-середняцьких верств села, а з іншого - обмежувала приплив у міста спочатку забороною кидати свої господарства заможним верствам села, а потім введенням так званих "внутрішніх паспортів" [21]. Тому у 1927-1929 рр. стихійний відплив відбувався легально, а у 1930-1932 рр. -нелегально.
Щодо форм і методів дії суспільно-політичних факторів, то розглядання судових справ на першому етапі проводилося окружними слідчими, суддями та прокурорами. Над злісними неплатниками влаштовували показові процеси за участю громадських обвинувачів [22]. На другому етапі розглядання справ відбувалося переважно на виїзних сесіях, в яких брали участь спеціально сформовані бригади суддів, прокурорів і громадських обвинувачів з числа слідчих або активу села та районів [23]. Результати виїзних сесій нерідко друкувалися у періодичних виданнях. Метою цього була необхідність наочно продемонструвати, що чекає на тих, хто чинить опір реконструкції сільського господарства. Суди та прокуратура у 1930-1932 рр. почали безпосередньо брати участь у контролі за виконанням сільськогосподарських робіт [24]. У цей період фактично відмінялися пільги для селян - підданих іноземних держав, зокрема німців [25].
Вам будет интересно - Реферат: Сучасна освіта та наука в незалежній Україні
Наркомат юстиції УСРР встановлював терміни розглядання справ. Так, на першому етапі термін розгляду справ коливався від 3 до 7 днів [26]. А на другому етапі вимагалося якнайшвидше розглядати порушені справи проти селян [27]. До судової відповідальності притягалися селяни не тільки за ініціативою уповноважених райвиконкомів і сільрад, але й міліції та ДПУ [28].
При проведенні суцільної насильницької колективізації та "ліквідації куркульства як класу" встановлювалося кількісне завдання для округ по розкуркуленню та виселенню куркулів у прямій залежності від кількості в них районів суцільної колективізації [29]. Також приділялася увага політичному становищу в окрузі у минулі роки та враховувалася наявність "активних контрреволюційних елементів" на час проведення колективізації [30]. Для кожної округи були зазначені початкові та кінцеві терміни вантаження й перевезення розкуркулених сімей. При цьому уся операція повинна була займати у середньому для кожної округи УСРР від 4 до 5 днів, а в цілому для України - від 1 до 2 місяців, тобто була блискавичною за термінами здійснення [31]. Виселенню підлягали усі статево-вікові групи розкуркулених: чоловіки, жінки, діти [32].
Відносно виконавців операції, то виселення проводилося під керівництвом місцевих органів ДПУ, а здійснювалося силами місцевого активу з числа наймитів та колгоспників, найбільш авторитетних та стриманих [33].
Інвалідам, старикам та хворим, яких віднесли до третьої категорії розкуркулених, якщо вони не перебували на утриманні родичів, дозволялося залишитися у селі при умові, що воно не належить до району суцільної колективізації [34]. Їм також залишали будівлі, якщо вони не мали господарчої цінності [35]. Водночас за ними встановлювався постійний контроль, у разі ж виявлення антирадянських настроїв зазначених селян переселяли на "куркульські висілки" [36]. Особливо активні притягалися до судової відповідальності [37].
Щодо молоді та неповнолітніх, то їм при умові їхнього бажання та узгодження з райвиконкомом можна було залишитися в селі з подальшим відбуванням трудових повинностей у земельних товариствах [38].
Похожий материал - Реферат: Существенные изменения земельной политики в период царствования Петра I
Піддані іноземних держав, з якими СРСР перебував у дипломатичних відносинах, не підлягали розкуркуленню. Замість їхніх господарств пропонувалося підібрати інші з метою виконання контрольної цифри з виселення [39]. А також у випадку конфіскації у них майна та засобів виробництва збитки відшкодовувалися з коштів місцевого бюджету [40].
Селянські сім'ї, які підлягали депортації, повинні були самі забезпечити себе засобами виробництва, продовольством на 2 місяці, теплими речами, усе інше підлягало конфіскації. При проведенні її використовувалася кругова порука [41]. Спостерігалася також дискримінація при оплаті їхньої праці [42].
Відносно конфіскованого майна розкуркулених селян, то воно передавалося райвиконкомами колгоспам як внесок наймитів і бідняків й зараховувалося у неподільний фонд колгоспів з обов'язковою сплатою заборгованостей державним та кооперативним організаціям з боку ліквідованих куркульських господарств [43]. Конфісковані ж будівлі передавалися бідняцько-наймитським верствам села [44].
Розкуркуленим третьої категорії виділялися земельні ділянки гіршої якості та в найбільш ізольованих і віддалених від колгоспів районах [45]. Однак у залежності від місцевих умов дозволялося перекидати колишні куркульські господарства з території одного села на територію іншого у межах одного району, а також у суміжних задля їхнього об'єднання у висілках по 10-20 дворів [46]. При цьому хутірське розселення не допускалося, там, де це було неможливо, дозволялося збільшити або зменшити кількість дворів [47]. Однак на "куркульські висілки", де мешкали представники національних меншин, зокрема німці, не дозволялося переселяти селян іншої національності [48].