Реферат
Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали
План
1 Утворення Центральної Ради
2 IУніверсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду
3 IIУніверсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду
Висновки
Список літератури
1 Утворення Центральної Ради
Перемога Лютневої демократичної революції 1917 р. в Росії поклала край багатовіковому монархічному режимові російського царизму. У Петрограді 15 березня було створено Тимчасовий український революційний комітет, що видав відозву до українського громадянства, студентства, робітництва та офіцерства. Відозва закликала українців підтримувати російську демократію в її боротьбі за політичну свободу держави. Гасло демократичної республіки, висунуте російською демократією, забезпечувало громадянські права кожної окремої людини.
Возможно вы искали - Реферат: Участие Донского казачества в русско-японской войне 1904–1905 гг.
У боротьбі за ці права проголошувалось у відозві: «Ми зичимо російській демократії всілякого успіху. Проте українська демократія, українські маси потребують забезпечення не тільки загальногромадянських прав, а й своїх окремих національних прав, тих, які російський народ має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й мають виступити українські маси в Петрограді. Найголовнішим вираженням ідеї національного визволення є національно-державна самостійність. І лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайкращий культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня українська маса в Петрограді повинна висунути, вкупі з демократією інших народів Росії, лозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку з якнайширшими правами окремих націй і особливо з національною територіальною автономією України».
Отже, українці Петрограда були першими, хто заявив про автономію України в державній спілці вільних народів. Однак у самій Україні до оцінки поточного моменту підходили обережніше. У Києві 15 березня зібралися представники громадських організацій та політичних партій і заснували Виконавчий комітет, який впродовж перших трьох місяців після перевороту уособлював найвищу владу в Києві. Із 12 його членів 5 були українці.
Поряд з Тимчасовим урядом у центрі та на місцях були створені альтернативні органи – Ради робітничих і солдатських депутатів. У Радах домінували загальноросійські соціалістичні партії есерів та соціал-демократів, проте з часом вона перейшла до рук більшовиків.
Одразу ж після перемоги Лютневої революції постало питання про самовизначення України. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, що домінували в Тимчасовому уряді, і есеро-меншовики. Обстоюючи унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу, новому рівню національного руху, а тому й зумовило появу в Україні в березні 1917 р. політично-координаційного центру влади – Центральної Ради. Головою Ради став М. Грушевський. Провідну роль у ній з часом почали відігравати Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфрємов), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) і Українська партія соціалістів-революціонерів (П, Христюк, М. Шаповал).
Центральна рада відразу надіслала телеграму до Тимчасового уряду з висловленням надії, що у вільній Росії будуть пошановані права українського народу. А 22 березня вона звернулася з Маніфестом до українського народу, в якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати власне життя в ладі й спокої.
Похожий материал - Контрольная работа: Участие Латиноамериканских стран во Второй мировой войне
2 I Універсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду
З розгортанням демократії в Україні почали засновуватися газети, відкриватися українські клуби, проводилися з'їзди, конгреси, маніфестації. 1 квітня відбулася 100-тисячна маніфестація, названа святом свободи, на площі Св. Софії.
19-22 квітня 1917 р. у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, у якому взяли участь представники від політичних партій, різних селянських, військових, робітничих організацій від всіх губерній України. Конгрес прийняв резолюцію, де вимагали автономію України у федеративній демократичній республіці Росія, а також українізація адміністративних, господарських органів й культурного життя. На конгресі більшістю голосів переобрали голову Центральної Ради М. Грушевського, а його , заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова. Отже, конгрес ще вище підніс авторитет ЦР, визнавши її законодавчо-представницьким органом України.
Оцінюючи результати цього представницького форуму, В. Винниченко зауважував: «Конгрес був першим кроком відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним організуючим і агітаційним засобом, він став першим підготовчим етапом у творенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя».
5-8 травня 1917 р. за підтримки ЦР в Києві відбувся Український військових з’їзд, у якому взяли участь делегати від усіх партій, флотів та гарнізонів. З’їзд прийняв резолюцію про потребу створення української армії для того, щоб боронити здобутки революції, а також обрав Військовий генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. Отже, з’їзд підтримав вимогу ЦР про надання автономії, разом з тим став важливим етапом у процесі переходу військових частин на бік ЦР, про що свідчить широка українізація військових частин, створення військового українського клубу ім. П. Полуботка, створення українського полку ім. Б. Хмельницького.
Очень интересно - Реферат: Участие народов Башкирии в Отечественной войне 1812 г. и в заграничных походах России в 1812-1817 гг.
Отже, спираючись на рішення Всеукраїнського національного конгресу, Українського військового з’їзду з метою схвалення автономії України у травні 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація членів ЦР, яку очолив В. Винниченко. Висловивши свою прихильність до Тимчасового уряду, запропонувала надати широку автономію Україні в складі федеративної Росії. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи це тим, що ЦР не обрана шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати солю всього українського народу, по-друге, питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Всеросійські установчі збори, скликання яких планувалось на кінець року. Таке рішення загострило українсько-російські відносини. На Всеукраїнському селянському з’їзді у Києві було ухвалено не чекати призначених на кінець року Всеросійських установчих зборів, а раніше скликати Українські установчі збори, доручивши їм вирішити питання про самоврядування України. Потім, до ЦР приєдналися представники Всеукраїнського робітничого з’їзду.
В умовах загострення російського-українських відносин потрібно було таке рішення, яке, з одного боку, не давало підстав Тимчасовому уряді втрутитися в українські справи і придушити опозицію, оскільки на боці Тимчасового уряду були державна і військова сили, а на боці ЦР лише підтримка неорганізованих народних мас, з іншого – підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель (так званий принцип «ні бунту, ні покірності»). ЦР знайшла таке рішення.
23 червня 1917 р. ЦР видала Перший Універсал, у якому проголошувалась автономія України і те, що «український народ сам творитиме своє життя». Головне призначення Першого універсалу полягало в безпосередньому зверненні до українського народу із закликом у важкі часи самостійно організуватися і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу. Закликав до згоди й порозуміння з демократією інших національностей.
Вслід за універсалом було утворено генеральний секретаріат ЦР – виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. До складу уряду увійшли також С. Єфремов, С. Петлюра, а генеральним писарем став П. Христюк. Більшість місць займали УСДРП (5 місць), УПСР – 2 місця, а соціалісти-федералісти – одне.
Прийняття універсалу викликала занепокоєння у Петрограді. Однак уряд не міг діяти силовими методами, оскільки на захист ЦР могли стати фронтові українські частини та більшість населення України, крім того, збройних конфлікт з ЦР міг спричинити розкол у таборі російської демократії. Саме тому Тимчасовий уряд направляє делегацію на чолі з О. Керенського на переговори з ЦР. У результаті було укладено угоду, положення якої лягли в основу Другого Універсалу. Міністри Тимчасового уряду визнавали право України на автономію та погодилися з тим, щоб ЦР і Генеральний секретаріат у свою чергу визнала майбутні Всеросійські установчі збори. Було також вирішено проблему представництва в ЦР національних меншин. Неукраїнським партіям виділяли 30% місць У ЦР та Генеральному секретаріаті.
Вам будет интересно - Реферат: Участь вінничан в Русі Опору
Таким чином, Тимчасовий уряд пішов на поступки, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України. Але і ЦР змушена була. Під тиском Тимчасового уряду відступити від проголошених у Першому Універсалі принципів.
Члени Центральної ради 16 липня отримали постанову Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату. Після її оголошення згідно з попередньою домовленістю 16 липня було ухвалено II Універсал. Цей документ, по суті, не мав розбіжностей з положеннями постанови, однак виразніше окреслював політичну роль і правову позицію Центральної ради та її представницького органу. В Універсалі, на відміну від постанови, було визначено завдання та наміри Центральної ради: «Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада, в згоді з національними меншостями України, підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів».
На засіданні Центральної ради докладно обговорювалося також питання про необхідність порозуміння з національними меншинами та доповнення складу Ради їх представниками. На початку липня було створено Малу раду, яка мала діяти між сесіями Центральної ради. До новообраного складу президії ввійшли М. Грушевський — голова, М. Шраг, С. Веселовський, А. Ніковський, Ф. Крижанівський — заступники та секретарі — А. Постоловський, Я. Левченко, Л. Чикаленко, М. Чечель і Є. Онацький.
До Малої ради входили 8 делегатів від Українських соціалістів-революціонерів (УПСР), 8 від Українських соціал-демократів (УСДРП), З від Українських соціалістів-федералістів (УПСФ) і по одному від українських трудовиків, народних соціалістів і безпартійних, а також по 3 делегати від Рад — селянських, військових і робітничих депутатів. Представники неукраїнських організацій (18 осіб) уперше взяли участь у засіданні Малої ради у серпні 1917 р.
Досягнутий компроміс між Тимчасовим урядом і Українською центральною радою та, як результат, появу II Універсалу неоднозначно оцінили діячі самої Ради. М. Грушевський розглядав його як «великий акт, котрим закладаються вже не якісь приготовчі підстави, а сама автономія України». Дещо по-іншому підходили до оцінки Універсалу Д. Дорошенко та його однодумці. Вони наголошували на тому, що II Універсал порівняно з І є істотним кроком назад. Д. Дорошенко вважав, що «це був момент тріумфу для політики М. Грушевського і Центральна Рада зробила свойому провіднику цілком заслужену овацію».
Похожий материал - Контрольная работа: Участь Російської імперії в антинаполеонівських коаліціях
Історія назве II Універсал ганебним прихилянням Ради перед москалями. Не вдаючись до аналізу змісту Універсалу, варто зазначити, що в порозумінні між Тимчасовим урядом і Центральною радою чітко проглядалися взаємовідносини між паном і підлеглим, який робить спробу здобути волю.
Те, що Україна отримала від Петрограда згоду на автономію, визнання Центральної ради та Генерального секретаріату, українці вже мали і до згоди російського уряду. Йдучи на цей компроміс, Центральна рада сама себе поставила в залежність від російського уряду, відмовилася від певної спроби дій принаймні у двох вимірах: по-перше, погодилася не вдаватися до самовільних дій стосовно проголошення автономії України до скликання Всеросійських установчих зборів; по-друге, добровільно віддала право затвердження складу Генерального секретаріату уряду Росії.
3 II Універсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду
Отже, компроміс з Тимчасовим урядом у політичному відношенні був кроком назад. Щоб зрозуміти чому, варто проаналізувати політичне становище в Петрограді, згадати три кризи (квітневу, червневу, липневу) Тимчасового уряду і дійти висновку, що, незважаючи на перемогу над більшовиками, яку він здобув, розстрілявши мирну демонстрацію робітників 16—18 липня в Петрограді, уряд почував себе надзвичайно непевно. У свою чергу, Центральна рада не використала цього сприятливого моменту, щоб закріпити свою владу на українських землях.