1. Періодизація, витоки та особливості культури елінського світу.
2. Зображення життя імперії в ораторстві, літературі та театрі Риму.
3. Релігійне життя Стародавнього Риму.
4. Розвиток наукових знань римлян.
5. Використана література.
1. Періодизація, витоки та особливості культури елінського світу.
Возможно вы искали - Реферат: Феномен самозванства
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі періоди: етруський (VIII—II ст. до н. є.), "царський" (VIII—VI ст. до н. є.), Римської республіки (510—31 рр. до н. є.), Римської імперії (31 р. до н. є. — 476 р. н. є.).
У VIII ст. до н. є. високого культурного рівня досягла Етрурія (Середня Італія). Тут утворилась найдавніша цивілізація на Апеннінському півострові. Етруски поклонялись пантеону добрих і злих демонів, душам померлих предків. На поховальних бенкетах знаті рабів примушували битися до смерті. (З цього звичаю у римлян пізніше виникли бої гладіаторів.)
У мистецтві етрусків домінувало прагнення до реалізму, особливо помітне у розписах гробниць та скульптурах тварин.
Етруські міста були чітко розплановані, мали численні гробниці, що нагадували будинки з чотирискат-ним дахом. Усередині гробниці були прикрашені багатим розписом: зображеннями бенкетів, полювання, спортивних ігор, боїв гладіаторів, сцен з грецьких міфів.
Етруська скульптура створювалась з теракоти, бронзи, вапняку. На кришках саркофагів зображувалися бенкетуючі чоловіки і жінки, статуї Аполлона, Капітолійсь-кавовчиця.
Похожий материал - Курсовая работа: Феномен самозванчества в России
Поступово у мистецтві етрусків посилювалися скорботні мотиви. Зображення спортивних ігор, веселощів змінили жахливі демони, похмурі картини потойбічного світу. На мистецтві етрусків позначився занепад етруського суспільства. У III ст. до н. є. Етрурія була завойована Римом.
Релігія, мистецтво, побут, традиції етрусків вплинули на культуру Рима, який у VI ст. до н. є. був залежним від Етрурії. Римляни запозичили в етрусків деякі релігійні обряди, типи житлових будинків з внутрішніми подвір'ями, мистецтво відливання бронзових скульптур.
Основою найдавніших римських релігійних вірувань був анімізм. Для римлянина світ був сповнений добрими і злими духами, богами і богинями, які опікувались кожною дією, кожним кроком людини. Кожна людина мала свого духа-охоронця.
Найвище положення в ієрархії богів посідали Юпітер — бог неба та Марс — бог війни. Богів римляни уявляли у безособовій формі, не встановлювали їм ідолів або скульптур, влаштовували лише вівтарі для приношення жертв.
Найважливішим вважалося ретельне виконання всіх культових приписів, порядку жертвоприношень. У римлян досить швидко сформувався прошарок жерців, які знали всі тонкощі культу і стежили за його дотриманням. До антропоморфізму римляни перейшли у VI ст. дон. є.
Очень интересно - Реферат: Феномен славянства в книге Н.Я. Данилевского "Россия и Европа"
Наприкінці VI ст. до н. є. після встановлення аристократичної республіки розпочалося збагачення римської культури насамперед грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон головних божеств: Юпітера — бога неба, дощу, грому, блискавки, Юнони — богині неба і шлюбу, Нептуна — бога морів, Мінерви — богині мудрості та ремесла, Марса — бога війни, Венери — богині плодів і кохання, Аполло-на — бога Сонця і мистецтв, Діани — богині Місяця та полювання, покровительки тварин, Вулкана — покровителя ремесла, Вести — богині домашнього вогнища, Меркурія — бога шляхів і торгівлі, Церери — богині землеробства.
З II ст. до н. є. у Римі стали поширюватися культи східних божеств: малоазійської богині Кібели — Великої Матері богів, єгипетський культ Осіріса — божества природи, що вмирає й оживає, та культ іранського бога світла Мітри.
Найбільшого поширення з філософських течій елліністичного світу в Римі набули епікуреїзм і стоїцизм. Видатним послідовником Епікура був римський філософ та поет Тіт Лукрецій Кар. У поемі "Про природу речей" він розвинув учення Епікура.
Провідними жанрами римської літератури у III ст. до н. є. були епос і драма. З епічних творів до наших часів збереглися лише уривки. Краще відомі твори римських комедіографів Плавта і Теренція.
Тіт Макцій Плавт є автором більш як ста комедій, що з них до нас дійшли лише 17. Серед них — "Хвалькуватий воїн", "Віслюки", "Скарб" та ін. Він прославляв давні римські звичаї, трудівників, що живуть бідно, але чесно, висміював скнарість, легковажність.
Вам будет интересно - Дипломная работа: Феномен сталинской национальной политики в СССР в 20–30 гг. XX века
Публій Афер Теренцій — автор шести комедій прагнув передусім показати благородні риси людини, її роздуми над вибором життєвого шляху. На відміну від Плавта, який вважав кохання затьмаренням, Теренцій перший в історії римської літератури виступив як продовжувач грецької традиції, зображуючи кохання як високе почуття.
Він уславився не лише як драматург, а й як витончений стиліст, що писав бездоганною літературною мовою.
2. Зображення життя імперії в ораторстві, літературі та театрі Риму.
Гостра політична і соціальна боротьба, що розгорнулася в Римі з другої половини II ст. до н. є., сприяла появі прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів, трактатів державного діяча і письменника Марка Порція Катпона Старшого, у яких він закликав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні господарчі поради. Квінт Енній склав перший національний епос "Аннали", присвячений історії Риму до другої Пунічної війни, в якому він оспівував гуманність, культуру, освіченість, звитягу римлян.
Марк Туллій Цицерон увійшов в історію як видатний оратор, філософ і письменник. Він написав багато творів про ораторське мистецтво, а також філософські трактати і промови. Найбільше він уславився промовами на захист республіки. Цицерон вважається засновником європейського ораторського мистецтва.
Лірична поезія була представлена в Римі творами Гая Валерія Катулла, який складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, писав ліричні вірші.
Похожий материал - Реферат: Феодальная раздробленность Древней Руси: понятие и причины
Мистецтво Риму періоду республіки формувалось під значним впливом етруського та грецького мистецтва доби еллінізму. Особливо яскраво цей вплив виявився у портретній скульптурі та живопису. Характерними особливостями римського мистецтва були натуралістична точність зображення у портретах, практичність і водночас ошатність архітектури, використання рельєфів, присвячених історичним подіям.
У період республіки римляни будували переважно споруди практичного призначення — міські мури, дороги, мости, акведуки, складські приміщення, цирки. І нині функціонує Аппієвий шлях, прокладений у IV ст. дон. є., водогін АкваАшгіа завдовжки понад 16км. Значними громадськими спорудами в Римі були базиліки — великі прямокутні будови з великим залом, розподіленим рядами колон на кілька приміщень.
Центром торговельного і громадського життя Рима була площа Форум Романум, навколо якої розташовувались культові та громадські споруди: державний архів, храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. Для римської культової архітектури типовим був храм Вести, охоронниці домашнього вогнища, що мав округлу форму з колонами.
3. Релігійне життя Стародавнього Риму.
Своєрідними були й поховальні споруди — мавзолеї, колумбарії різноманітної форми: у вигляді вежі, хлібного кошика, піраміди тощо.