У кінці XV ст. зміцніла Московська держава. Іван III проголошує, що землі Київської Русі повинні бути приєднані до Москви. Україна опинилася між двох вогнів: з одного боку, латинізація і спольщення, з другого – омосковлення. Крім цього, у XV-XVI ст. тривала безперервна боротьба з татарською ордою, від якої ні літовський, ні польський уряди не могли захистити. Це завдання виконало українське козацтво.
Начало козаччини припадає на XV ст. У 1550 р. Дмитро Вишневецький (Байда) побудував Запорізьку Січ. Наприкінці XVI ст. внаслідок політичних обставин значення козацтва зростає.
Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, яка залишилась єдиним інститутом вираження самобутності українців.
Фатальними були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно якої більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Київ, Брацлав) перейшла до Польщі, а менша – до Москви. В цей час українська культура і церква зазнали тяжких утисків. Після Люблінської унії єзуїти заснували свої колегії у Ярославі, Львові, Кам’янці, Луцьку, Вінниці, Києві. Вони доводили, що православ’я перебуває у такому безнадійному становищі, що єдиним виходом для його прибічників є поєднання з Римом.
На захист Української Православної Церкви виступили братства. Вони виникали в середовищі міщан і ремісників. Організовувалися з метою утримання порядку в храмах, турботи про хворих, допомоги бідним. Згодом братства стали виступати на захист православ’я як організатори шкіл при церквах. Особливо значною була їх діяльність у XV-XVI ст., коли розгорнулась боротьба з покатоличенням.
Возможно вы искали - Реферат: Культура конца XIX века
Перші братства виникли у Львові. Найстаршим є братство при Успенській церкві, засноване 1439 р.
У 1596 р. була укладена Брестська церковна унія. З єдиної православної церкви утворилися уніатська, або греко-католицька (з’єднана з Римом), і православна церква, яка у другій половині XVII ст. підпала під владу московського патріархата.
Вище православне духовенство, частина шляхти, міщан пішли за унією. Уніатська конфесія зберігала православну обрядність, але визнавала римського папу головою і догмат походження Святого Духа не тільки від Отця, а й від Сина. Проте рядове духовенство, частина шляхти на чолі з князем Костянтином Острозьким (1526-1608), братства, селяни, козацтво залишилися православними.
Міжконфесійна боротьба мала погані наслідки: православні з призирством ставилися до уніатів як зрадників; римо-католики не вважали їх за повноправних громадян, принижували, бо вони не були поляками.
Процес формування української культури у XIV – першій половині XVII ст. відбив складний рух остаточного формування українського етносу, який завершився у XVI ст. Причинами повільного культурного розвитку України цього часу стали наслідки татаро-монгольскої навали, загарбання українських земель литовцями та поляками, агресії Кримського ханства і Османської Порти.
Похожий материал - Реферат: Культура Крыма
У XV – першій половині XVI ст. вихідці з України здобували освіту за кордоном у Краківському, Празькому, Болонському університетах. Так, Павло Русин (1470-1517) та Юрій Котермак (1450-1494) навчалися у Краківському університеті. Останній став ректором Болонського університету.
У другій половині XVI – першій половині XVII ст. в Україні продовжували діяти школи при церквах і монастирях, проте це вже не відповідало вимогам часу. Виникає новий тип школи – греко-слов’янсько-латинська, у якій національні давньоруські традиції поєднувалися з позитивними досягненнями західноєвропейської школи і науки того часу.
Першою навчальною установою такого типу в Україні стала Острозька вища школа (1576), заснована князем Острозьким. Ця школа зібрала відомих діячів культури: ректором був письменник Герасим Смотрицький, серед викладачів – друкар Іван Федоров (р.н. невід. – 1583), Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка), Василь Суразький, Клірик Острозький (псевдонім невідомого письменника).
У цей час братські школи активізували свою діяльність. Так, Львівське Успенське Братство мало навіть відповідний статус для своєї школи, так званий “Порядок шкільний”, за яким і велося навчання.
У братських школах поряд з вивченням загальноосвітніх наук, велика увага приділялася викладанню “мусик – церковного пения”, знань теорії композиції. Мистецтво співу у церковних хорах XVI-XVII ст. досягло високого професійного рівня.
Очень интересно - Сочинение: Культура Кыргызстана
На початку XVII ст. в Україні почали виникати єзуїтські школи: у Ярославі (1575), Львові та Луцьку (1608), Києві (1615), Острозі (1624) та інших містах.
Важливим осередком освіти і науки стала Київська колегія, яка була створена у 1632 р. Вона проіснувала до 1817 р. Ця колегія прирівнювалася до західноєвропейських академій і у 1701 р. Указом Петра I одержала цей статус офіційно. Києво-Могилянська академія справила значний вплив на розвиток культури, мистецтва і освіти України.
Першоосновою навчальної програми, крім вивчення мов, були сім вільних наук – граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія, музика. На взірець Київської відкривалися колегіуми в містах Чернігові, Переяславі, Харкові.
Серед інших відомих діячів, що закінчили Академію, М. Козачинський (працював у Сербії), Г. Кониський (у Білорусі), Симеон Полоцький (білорус), Єпіфаній Славинецький (найбільший учений того часу), Дмитро Туптало (проповідник, митрополіт Ростовський, автор 4-томника “Четьї Мінеї”), Стефан Яворський (єпископ Рязанський), Феофан Прокопович (викладач філософії та поетики в Академії, найвпливовіша постать часів Петра I, йому належить відозва “Про папський вирок Галілеєві”).
На тлі духовної культури українського народу вирізняється постать визначного церковного і культурного діяча Петра Могили (1597-1647). У співавторстві з ігуменом Києво-Печерської лаври І. Трохимовичем він уклав “Православне ісповідання віри”, де викладає основи віри православної, очищеної від чужих впливів. За проведену роботу Петро Могила був нагороджений ступенем доктора богословських наук. Ця праця залишалася єдиним підручником у навчанні віри аж до XIX ст.
Вам будет интересно - Контрольная работа: Культура личности и культура общества
Освіта в Україні тісно пов’язана з друкарством. Винахід Йоганна Гутенберга (40 роки XV ст.), що розробив технологію друкарського процесу (виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, пресу), швидко поширився у Європі. В XV ст. друкарні виникають у Празі, Кракові, з XVI ст. – в україно-білоруських та литовських землях. Своєю діяльністю уславився білоруський просвітитель Франциск Скоріна (1490-1540). В Україні друкування вперше здійснив Іван Федоров (? – 1583). Він видав “Апостол” (1577), Острозьку Біблію (1581). Разом з Петром Мстиславцем починав роботу в Москві, де видав “Апостол” (1564).
Українська культура початку XVI – першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Її типовими ознаками були поширення ідей гуманізму, що стверджувало винятковість земної людини. Найбільш яскраво це проявилося у літературі, яка викладалася латинською.
Основоположниками гуманістичної культури в Україні у XV-XVI ст. слід вважати Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша, Станіслава Оріховського.
Поширення гуманістичних ідей в Україні започаткував Юрій Дрогобич (Юрій Котермак, Георгій з Русі, Юрій зі Львова). Вищу освіту здобув у Краківському та Болонському університетах, доктор філософії та медицини. В Болоньї викладав (1478-1482) медицину і астрономію, був ректором Болонського університету (1481-1482).
В кінці XVI – на початку XVII ст. в Україні поширилася полемічна література. Полеміка між православними і католиками велася і навколо розходжень у віровченні, і навколо питань громадського і культурного життя українського народу.
Похожий материал - Реферат: Культура мезоліту та неоліту
Серед полемістів видатні діячі культури Герасим і Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Василь Суразький, Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський та анонімні автори.
Наприкінці XVI – початку XVII ст. розвитку набуває поезія. Кращі зразки належать Памві Беринді, Касіяну Саковичу, Григорію Желиборському, Григорію Кирницькому.
Продовжується літописання, в основному літописи білоруського походження. Найближчий до історіографії України “Супрасльський літопис” (перша половина XVI ст.)
Найцікавішою літописною пам’яткою є Густинський літопис (“Кройніка”), складений близько 1623-1627 Захарією Копистенським і переписаний ієромонахом Михайлом Лосицьким у 1670. Особливість літопису становлять літературні вставки про початок письменства, походження назви “Русь”, виникнення козацтва.