Палеоліт — початковий і найбільш тривалий період в історії людства, в якому прийнято виділяти ряд етапів: давній, або нижній палеоліт (до 150 тис. до н.е.), середній палеоліт (150-35 тис. до н.е.) і верхній, або пізній палеоліт (35-10 тис. до н. е.). Творцем культур нижнього палеоліту була людина типу пітекантропа чи синантропа, середнього палеоліту
— неандерталець, верхнього палеоліту — кроманьйонець.
Найдавнішим свідченням застосування людиною знарядь праці є підправлені ударами каменем об камінь гальки. Мабуть, матеріалом для них слугував кремінь, а там, де його не було — обсидіан, кварцит, базальт, піщаник та інші мінерали, які спочатку підбиралися по берегах рік, а потім і видобувалися у спеціально відкритих родовищах.
Згодом і форма знарядь, і техніка їх створення змінювалися: за 300-100 тис. років до н. е. з'являються спеціалізовані знаряддя: гостроконечники. скребла, ножі, пилоподібні відщепи.
Виникнувши на берегах озер і рік Східної Африки, групи первісних людей незабаром проникають на узбережжя Середземних морів: спершу
Возможно вы искали - Контрольная работа: Культура первобытного общества
—на південне, пізніше — на північне й східне. Середземномор'ю було призначено зіграти центральну роль у повній драматизму первісній історії людства. Тут у печерах і гротах виявлені останки всіх типів первісної людини, а також сліди її виробничої діяльності. У горах Східного Серед земномор'я були знайдені найбільш ранні форми людини сучасного типу
—людини розумної (Homosapiens) і сліди верхньопалеолітичної техніки.
Досі нез'ясоване питання про місце походження сучасної людини (моно- чи поліцентризм: виникнення в одній чи в різних точках населеного світу), а також про точний час її появи. Але, як би то не було, незаперечне одне — приблизно 40—30 тис. років тому Homosapiens став єдиним володарем суші.
Відбувається ускладнення системи поведінки й культури. У людини з'явилися нові риси, яких до неї на Землі не мав ніхто: здатність до ускладненої адаптації, уміння не тільки виробляти альтернативні моделі і вибирати такий варіант, який у даних умовах був оптимальним, але і змінювати ці моделі залежно від зміни умов. І ще одна важлива властивість — пам'ять. Усе, чого людина досягла, весь досвід величезного числа поколінь не зникали безвісти, а назавжди залишалися в скарбниці пам'яті, ім'я якої — культура. Саме ускладнення адаптації, пластичність і безмежне збільшення обсягу соціальної пам'яті були тими властивостями нової людини, що спершу допомогли їй вижити у найжорстокішій кризі останнього заледеніння, а потім досягти висот цивілізації.
Розмаїтість рукотворних виробів стрімко наростає, досягаючи апогею до 40-30 тис. років до н.е., коли склалися локальні варіанти кам'яної індустрії. До початку верхнього палеоліту відносять винахід предметів, комбінованих з каменю й кістки. У побут запроваджуються вироби з рога і кістки: свердла, голки, гачки, списи з листоподібними наконечниками й гарпуни. Асортимент знарядь відбиває різноманіття виниклих суспільних потреб.
Похожий материал - Реферат: Культура первобытного человека
Найважливішим нововведенням була, звичайно, пластинчаста техніка, чи, точніше, стандартизація заготівок. Люди навчилися відколювати від кам'яних ядрищ довгі і тонкі пластини, із яких можна було надалі виготовити цілий ряд інструментів різноманітного призначення. Тим самим значно підвищувалася продуктивність праці, збільшувалася ефективність і спрощувалося виготовлення знарядь.
Асортимент знарядь відбиває різноманітність господарчих потреб і дозволяє здогадуватися про тенденцію до спеціалізації діяльності. Однією з головних її форм стає полювання, із яким пов'язаний основний асортимент речей кам'яного виробництва. Кількість кісток великих тварин на стоянках дає підстави для висновків про можливий рівень добробуту людських груп. Технологія виготовлення знарядь на початку верхнього палеоліту свідчить про досить високий рівень психічної організації людини тієї пори.
У Європі поширення верхньопалеолітичної техніки привело до різкого збільшення чисельності населення. У Європі можна говорити про дві основні області концентрації верхньопалеолітичного населення. Східна простиралася від Центральної Європи (стоянки у верхній течії Дунаю й у передгір'ях Карпат) до Передуралля і включала басейн Дніпра і середнього Дону. Західна область охоплювала Приатлантичну Європу і північне узбережжя Середземномор'я. Найбільш високою була чисельність поселень у так званій Франко-Кантабрії — на південному заході Франції і північному сході Іспанії.
Близько 15 тис. років тому у Європі поширилася культура мадлен, господарською основою якої було полювання на північного оленя. Індустрія включала різноманітні знаряддя полювання, зокрема, гарпуни й наконечники дротиків, часто покриті складними орнаментами. Одне з найважливіших досягнень мадленської культури — розквіт мистецтва. Відомі численні печерні пам'ятки (їх багато на південному заході Франції) із чудовими гравюрами і кольоровими малюнками, зробленими руками мадленських художників. Особливо часто малювали тварин: коней, бізонів, турів, оленів, козлів, мамонтів; зустрічаються зображення людей. Поряд із реалістичними малюнками трапляються композиції, що мали, імовірно, містичне значення. Крім картин, мадленські пам'ятки містять скульптури малих форм, найчастіше зображення людей і тварин.
Уже на найранніших ступенях існування людини їй була притаманна культура, що ми, насамперед, розуміємо як соціальну пам'ять. Первісна людина передавала з покоління в покоління накопичений досвід і знання: навички і правила соціальної поведінки, вміння виготовляти знаряддя з каменю, кісти й дерева, будувати житла. Це припускає існування якоїсь примітивної мови.
Очень интересно - Реферат: Культура периода Ренессанса
У процесі трудової діяльності накопичувалися корисні знання, передусім, знання про навколишнє природне середовище. В умовах мисливсько-збирацького типу господарства особливо важливо було доскональне знання своєї промислової території, ЇЇ особливостей і багатств. Люди первісної общини мали чималий запас знань у прикладній географії, метеорології, астрономії, зоології, ботаніці, мінералогії й інших галузях природознавства.
Щоб підтримувати своє існування, вони мали добре вивчити топографію промислових угідь, шляхи пересування і звички тварин, корисні й шкідливі властивості рослин, особливості різних мінералів, видів деревини й інших матеріалів для виробів, вміти передбачувати погоду, орієнтуватися на місцевості, визначати напрямок вітру і читати сліди.
Досвід, а разом із ним пам'ять, є основою раціоналізації практичної діяльності, що знайшло вираження у спроможності оптимального способу досягнення мети. Це спостерігається, насамперед, у стандартизації знарядь, що вимагало визначеного стереотипу дій з розрахунком на досягнення бажаної якості предмета.
Іншим свідченням ролі мислення перших людей був винахід способів зберігання, а потім видобування й освоєння корисних властивостей вогню — «знаряддя знарядь» у боротьбі за життя.
Штучне добування вогню відноситься, ймовірно, до початку верхнього палеоліту. Останній спосіб на початку залізного віку був удосконалений за допомогою кресала й застосовувався до винаходу в XIXст. фосфорних сірників. Вогонь зіграв значну роль у формуванні й зміцненні соціальних зв'язків усередині первісних колективів: підтримка вогню вимагала від членів орди погоджених колективних дій; багаття, вогнище були тим центром, навколо і поблизу якого відбувалася вся життєдіяльність первісного колективу. Згодом люди навчилися застосовувати вогонь для різних технічних цілей: при видобутку кременя й обробці дерева, для випалу глини й ін.
Вам будет интересно - Реферат: Культура перших цивілізацій
Не менш істотним у життєдіяльності первісної людини були механічні пристрої, які використовувалися під час полювання. Спис, дротик, бумеранг, праща і болас, дія якого залежить від досить складних динамічних і аеродинамічних рухів системи у просторі, є послідовним удосконалюванням простого мистецтва кидання ціпків і каменів. Більш важливим для майбутнього був винахід лука, що, ймовірно, сталося лише наприкінці палеоліту.
Між 200 і 100 тис. років до н. е. з'являються перші з відомих нині поховань мертвих, знайдених на території Європи, Передньої й Середньої Азії. Як правило, могили розташовані на периферії печер і, як вважають деякі дослідники, чітко орієнтовані по лінії схід-захід. Небіжчик лежить на боці із зігнутими в ліктях і колінах кінцівками. Більшість відомих поховань знаходиться в оточенні залишків тварин, знарядь полювання.
Пізній (верхній) палеоліт — це час завершення антропогенезу, тобто формування людини сучасного типу, остаточного ствердження родової організації, заснованої на екзогамії (виключення із шлюбних відносин родичів). Родовий лад став якісно новим рівнем соціальної організації, яка потребувала постійної регуляції людських відносин. Інститут спорідненості стає головною ознакою суспільства, що визначає межі культурної норми.
У соціальному розвитку первісного суспільства можна виділити такі фази.
Перша фаза. Община архантропів раннього палеоліту, що утворилася одночасно з виникненням власне людського суспільства як первинна форма його організації. Це колектив мисливців і збирачів, зв'язаний кров-нородинними відносинами і близький за своєю внутрішньою структурою до об'єднань його безпосередніх тваринних предків. Відбувається формування внутрішньо общинного, залежного, насамперед, від полу та віку, поділу праці, відносин розподілу і споживання і деяких інших елементів соціальної організації. З'являються ознаки розщеплення виробничого колективу на господарські і цільові групи.
Похожий материал - Реферат: Культура повсякденності
На більш пізніх фазах первісна община також будується переважно на кровнородинних зв'язках, хоча включала у свій склад не тільки кровних родичів, але і вихідців з інших общин і навіть племен. Надалі, із розвитком первіснообщинної організації, значення кровнородинних зв'язків усе більш падало. Друга фаза. Суспільство палеоантропів, що відповідає середньому палеоліту. Більш розвинуті форми суспільного виробництва, що включають, крім домінуючих колективних, також індивідуальні. Порівняно ускладнене мисливсько-збирацьке господарство, що базується на общинному поділі праці і циклічності господарської діяльності. Формування общинної екзогамії. Можливо, до цього періоду належить виникнення парних родин як елементарних клітин общинної організації. Виникають елементарні форми релігійного культу.
Третя фаза. Община неоантропів пізнього палеоліту. Ще більш розвинуте суспільне виробництво, зберігається домінування колективної пра ці (за наявності індивідуальної), суспільна власність на землю і природні ресурси. Індивідуальна власність на знаряддя праці особистого користування. Тенденція до господарсько-побутового відокремлення родини, міцно зв'язаної з общиною.
Однією з найважливіших рис в етичному кодексі первісного суспільства був «колективізм» у змісті і використанні регулятивних норм. Усі розпорядження і заборони були спрямовані не на окремих людей, а на соціально-вікові групи. При цьому найважливішим мотивом усіх без винятку моральних заборон було благо колективу (общини, роду). Особисті інтереси індивіда первісне суспільство майже не брало до уваги.
Сила звичаїв і племінних традицій, що регулюють життя і поведінку первісної людини, дуже велика; вони стосуються всіх сторін життя — правил участі в господарчій діяльності і розподілу видобутку, шлюбних порядків, статевих взаємин, покори старшим, міжобщинних відносин тощо. Будь який протест індивіда проти звичаю був приречений на невдачу.