Вступ
Згідно з Біблією людство зародилось між берегами річок Тигру та Ефрату. Саме в цій місцевості існувала в стародавні часи загадкова Шумерська цивілізація. Як і інші великі цивілізації, Шумерська цивілізація розташована в одній зоні паралелей з Єгипетською цивілізацією, цивілізацією Майя, древньою Індійською цивілізацією та має багато нерозгаданих таємниць (наприклад, глиняна судина з мідними стержнями, яка за думками деяких вчених є аналогом сучасного акумулятора, кам’яна амфора, внутрішню порожнину якої неможливо відтворити навіть за сучасних технологій та багато ін.). Тому я вирішив розглянути саме цю тему.
Початок Шумеру
Найдавніші сліди людини в Месопотамії – палеолітичні стоянки – археологи виявили в гористих північно-східних районах (печери Шанідар, Барда-Балка). В ХІ-ХІІІ тис. до н.е. там уже почався перехід від кочового до осілого способу життя. Месопотамія, таким чином, була одним із найдавніших вогнищ землеробства на планеті. У VІІ – на початку VІ тис. до н.е. (культура Джармо) стародавні землероби стали переселятися в долину. В другій половині VІ тис. до н.е. вони почали застосовувати у землеробстві примітивну іригацію, стали металургами (хасунська культура). В V тис. до н.е. (халіфська культура) стародавні поселення (Еріду, Ур, Урук та ін.) з’явилися також на крайньому Півдні Месопотамії. Наприкінці V тис. – в першій половині ІV тис. до н.е. там склалася убедейська культура, творцями якої деякі вчені вважають протошумерів – загадкових попередників шумерського люду. Проте остаточно цивілізація сформувалася в Месопотамії лише в другій половині ІV тис. до н.е. (культура Урука), коли з’явилися найдавніші міста, протошумерська писемність (піктографічна), рабство і перші державні інститути. Шумерська цивілізація міцно звелася «на ноги» на межі ІV – ІІІ тис. до н.е. (культура Джемдет-Наср), коли в побут увійшли мідні та бронзові знаряддя праці, будувалися храми, велися масштабні фортифікаційні роботи, стала нормою політичного життя організація воєнних походів, ускладнилися соціальні відносини. Все ж епохою розвитку шумерської цивілізації була перша половина ІІІ тис. до н.е. – Ранньодинастичний період.
На початку ІІІ тис. до н.е. на території Месопотамії жили вже багато різномовних народностей, серед яких виділяються на півдні – шумери, в середній частині долини Тігра і Ефрата – аккадці, а на півночі – субареї і хурріти. З невеликих селищ зростали крупні міські центри: Ашшур, Марі, Ніневія і ін. Але саме шумерський південь, де в першій половині ІІІ тис. до н.е. вже існувала ціла плеяда міст-держав: Ереду, Ур, Ларса, Урук, Лагаш, Умма, Шуруппак, Іссин, Киш, – грав в цей період провідну роль в історії Месопотамії. Тут проходили основні історичні процеси, характерні для періоду, який охоплював XXVIII–XXIV ст. до н.е. Саме тоді шумери приступили до будівництва розгалуженої іригаційної мережі.
Возможно вы искали - Реферат: Культура Эпирского царства
На крайньому південному заході Двуречья, де тепер знаходиться городище Абу-Шахрейн, було розташовано місто Еріду. З Еріду, що знаходився на березі «моря що хвилюється» (а зараз віддаленому від моря на відстані близько 110 км), була зв'язана легенда про виникнення шумерської культури. По більш пізніх переказах, Еріду був найдавнішим політичним центром країни. Поки ми знаємо краще всього найдавнішу культуру Шумера на підставі розкопок горба Ель-Обейд, розташованого приблизно в 18 км на північний схід від Еріду.
В 4 км на схід від горба Ель-Обейд було розташовано місто Ур, що зіграло в історії Шумера помітну роль. На північ від Ура, також на березі Ефрата, лежало місто Ларса, що виникло, ймовірно, дещо пізніше. На північний схід від Ларси, на березі Тігра, був розташований Лагаш, що залишив найцінніші історичні джерела і відігрававший важливу роль в історії Шумера в ІІІ тис. до н.е., хоча більш пізній переказ, що знайшло відображення в списку царських династій, його зовсім не згадує. Постійний супротивник Лагаша – місто Умма знаходилося на північ від нього. Від цього міста до нас дійшли цінні документи господарської звітності, що є надійною основою для визначення суспільного устрою Шумера. Виняткову роль в історії об'єднання країни зіграв разом з містом Умий місто Урук, на Ефрате. Тут при розкопках була відкрита стародавня культура, що змінила культуру Ель-Обейда, і були знайдені найдавніші письмові пам'ятники, піктографічні витоки шумерської клинописної писемності, тобто що показали писемностіь, що складається вже із знаків умовного зображення, у вигляді клиноподібних поглиблень на глині. На північ від Урука, на березі Ефрата, знаходилося місто Шуруппак, звідки походив Зіусудра (Утнапіштім) – герой шумерського міфу про потоп. Майже в центрі Двуречья, дещо на південь від того місця, де обидві річки тепер ближче за все сходяться один з одним, був розташований на Ефрате Ніппур, центральне святилище всього Шумера. Але Ніппур, здається, ніколи не був центром якої-небудь держави, що мала серйозне політичне значення.
В північній частині Двуречья, на березі Ефрата, знаходилося місто Киш, де було знайдене під час розкопок 20-х років минулого століття багато пам'яток, висхідних ще до шумерського періоду історії північної частини Двуречья. На півночі Двуречья, на березі Ефрата, знаходилося і місто Сиппар. Згідно більш пізньої шумерської традиції місто Сиппар було одним з провідних міст Двуречья вже в найглибшій старовині.
За межами долини знаходилося також декілька стародавніх міст, історичні долі яких були тісно переплетені з історією Двуречья. Одним і з таких центрів було місто Марі на середній течії Ефрата. В списках царських династій, складених в ІІІ тис. до н.е., згадується і династія з Марі, яка нібито управляла всім Дворіччям.
Чималу роль в історії Дворіччя зіграло місто Ешнунна, що знаходилося на заливній рівнині на південь від лівої притоки Тігра Діяли, в 35 км на північний схід від сучасного Багдада. Місто Ешнунна служило для шумерських міст зв'язуючою ланкою в торгівлі з гірськими племенами Північного Сходу. Посередником же в торгівлі шумерських міст з північними областями було місто Ашшур на середньому перебігу Тігра, згодом центр держави Ассірійської. Тут, ймовірно, вже в дуже стародавній час влаштувалися численні шумерські купці, що принесли сюди елементи шумерської культури.
Похожий материал - Реферат: Культура эпохи Возрождения
При розкопках розвалин стародавнього Урука і горба Джемдет-Наср, були знайдені документи господарської звітності храмів, що зберегли, повністю або частково, рисуночний (піктографічний) вигляд написання. З перших століть історія шумерського суспільства може бути відновлений не тільки по речовинних пам'ятниках, але і за письмовими джерелами: лист шумерських текстів став в цей час переростати в характерне для Двуречья «клиноподібний» письмо.
Розкопки подарували науці списки царських династій, що правили в державах Дворіччя. Ці пам'ятники були написані на шумерській мові на початку ІІ тис. до н.е. в державах Ісина і Ларси на підставі списку, складеного за років двісті до цього в місті Уре. Вавілонські жерці ділили історію своєї країни на два періоди – «до потопу» і «після потопу». В списку династій «до потопу» налічується 10 царів, які правили 432 тисяч літ.
Міста-держави
Перші держави з’явилися в Південній Месопотамії десь у середині ІІІ тис. до н.е. Це були невеликі незалежні чи напівзалежні політичні об’єднання. Більшість з них входила в політичні об’єднання кількох міст та міських округ. Такі об’єднання міст на чолі з сильнішим виникали, найімовірніше, на ґрунті спільних господарських інтересів, скажімо, з метою будівництва й експлуатації іригаційних систем. Об’єднання розрізнених міст-держав на великій території, з кількома іригаційними системами, були винятком у політичному житті Месопотамії, нормою ж залишався полісний устрій країни, тобто співіснування десятків незалежних міст-держав. Полісний устрій став можливим завдяки наявності в країні кількох водних артерій, що давало змогу міським общинам будувати свої магістральні канали й таким чином забезпечувати собі економічну, а відтак і політичну окремішність.
Перша половина ІІІ тис. до н.е. була періодом урбанізації Півдня Месопотамії. Ранні шумерські держави були невеликими по території, звичайно вони включали одне крупне місто з сусідньою сільськогосподарською округою (іноді і іншими дрібними містами). Міста виникали шляхом синойкізму, тобто злиття кількох сільських общин. Своїм зовнішнім виглядом, а нерідко й характером господарського життя та адміністративного управління вони майже не відрізнялися від сільських поселень. Найстародавнішим містом шумери рахували південне місто Ереду (в перекладі – «добре місто»), куди вони, за переказами, переселилися з острова Дільмун (сучас. Бахрейн) в Персидській затоці. Разом з цим в прадавніх документах згадується Сиппар на півночі і Шурупак на півдні. Між містами-державами йшла запекла боротьба за політичну гегемонію, в ході якої то одному, то іншому з них вдавалося на якийсь час піднестися і грати переважаючу роль.
Очень интересно - Дипломная работа: Культура эпохи Возрождения
Міста Шумера, побудовані на горбах і оточені стінами, були основними носіями шумерської цивілізації. Здебільшого, місто займало територію 2–4 кв. км, у ньому мешкало кілька тисяч городян У центрі міста височів захищений мурами храмовий комплекс, там же стояв царський палац, до якого примикали державні господарські будівлі. Решту міської території займали будинки городян, розташовані впритул один до одного чи вперемішку з храмами та каплицями дрібних божків. Міські вулиці були завширшки всього 1,5–3 м. Вони складалися з кварталів або, вірніше, з окремих селищ, висхідних до тих стародавніх общин, із з'єднання яких і виникали шумерські міста. Центром кожного кварталу був храм місцевого бога, що був владикою всього кварталу. Бог же головного кварталу міста ушановувався паном всього міста. Місто, як правило, стояло на березі річки чи каналу і мало гавань для причалювання невеличких купецьких суден.
Населення таких міст-держав було нечисленним і в більшості випадків не перевищувало 40–50 тисяч чоловік. Між окремими містами-державами лежало багато неосвоєних земель, оскільки крупних і складних іригаційних споруд ще не було і населення групувалося поблизу річок, навкруги іригаційних споруд місцевого характеру. У внутрішніх частинах цієї долини, дуже далеко розташованих від якого-небудь джерела води, і в більш пізній час залишалися значні простори необроблюваної землі.
На території шумерських міст-держав разом з головними містами були і інші поселення, частина яких була силою зброї скорена головними містами. Вони знаходилися в політичній залежності від головного міста, населення якого, можливо, володіло більшими правами, ніж населення цих «передмість».
У міру розвитку ранньокласового суспільства в Шумері формувалося і нерозривний пов'язане з ним держава. Проте на перших порах воно зберігало багато рис і інститутів первісної демократії.
Очолював місто-державу володар, якого називали енсі («пан, що кладе наріжний камінь») або лугалем («велика людина», «господар»). Титул лугаль був у Месопотамії найпочесніший. Іноді володар мав обидва титули. На жаль, досі не з’ясовано, хто і яким чином удостоювався титулу лугаль. Припускають, що на перших порах лугалем ставав вождь, якого на період війни народні збори через голову ради старійшин та інших общинних інститутів наділяли диктаторськими правами. Лугаль, таким чином, міг вважати себе народним обранцем і намагався закріпити за собою цей титул і в мирний час. Врешті-решт, титул лугаль став означати «цар». Можливо також, що володарі окремих міст-держав ставали лугалями з волі оракула в священному місті шумерів – Ніппурі.
Вам будет интересно - Контрольная работа: Культура эпохи Возрождения
Функції «енси» зводилися до керівництва будівництвом іригаційних споруд і храмів, тому він часто зображався несучим на голові корзину з яким-небудь будівельним матеріалом; до відправлення громадського культу, збору податків, іноді – до перебування на чолі особистим і храмовими військовими загонами.
З часом влада лугалів та енсі посилилася, стала легітимною, тобто переходила від батька до сина. Радянські історики, здебільшого, вважали, що вона майже абсолютизувалася, й називали таку форму монархії східною (азіатською) деспотією. Проте нині ця концепція переглядається. Висловлюється думка, що самоуправні міські общини не дозволяли царській владі надмірно посилюватися, що в уяві населення лугаль чи енсі був усього лише посадовою особою, «слугою народу», тому, мовляв, твердження про деспотичний характер влади в Месопотамії (й узагалі на Сході) «не мають під собою фактичного обґрунтування і беззмістовні». Передання влади в містах-державах далеко не завжди здійснювалося легітимно. Часто-густо заколотники переривали законну царську династію, вручаючи трон випадковим особам, які самі себе називали майже з погордою синами нікого. Серед коронованих вискочок траплялися й «дочки нікого». (ІІІ династію Кіша, наприклад, заснувала шинкарка, власниця публічного дому Ку-Баба).
Впливовою політичною силою в найдавніших державах Шумеру й Аккаду було жрецтво, могутність якого забезпечувалась економічним процвітанням храмів. Характерно, що великі храмові маєтки вважалися не власністю жерців, а їхнім службовим майном – «належали богам», як це значилося в офіційних документах. Церкви в мм не існувало, жерці не становили церковний клір, вони вважалися звичайними чиновниками, призначеними виконувати релігійний ритуал. Верховним жерцем столичного культу був лугаль, який особисто справляв криваві жертвоприношення богам, а потім закріплював ці професійні навички ката на війні, влаштовуючи масовий забій полонених.
З розвитком майнової нерівності і класового суспільства роль народного збору зменшується, рада ж старійшин довго зберігає велике значення, деколи навіть протиставляючи себе правителю і обмежуючи його владу. Проте поступово посилюється економічна і військово-політична влада правителя; в кінці Ранньодінастічного періоду виникає така форма монархічної влади, як деспотія. Опорою влади правителя стає громіздкий чиновницький апарат, верхні ешелони якого майже поголовно складався з царської родини, та формуєма армія, що пройшла тривалий шлях розвитку від народного ополчення з добровольців для здійснення воєнних походів, через аристократичних дружин до створення постійного війська, що знаходиться на державному забезпеченні.
Армія в цей період складалася із загонів колесничих, важкоозброенних пехотинців-копейщиків і легкоозброєних піхотинцях. Армія була добре навчена і досягала декількох тисяч чоловік (наприклад, в Лагаше 5–6 тис. чол.).
Похожий материал - Контрольная работа: Культура эпохи Возрождения (Ренессанса)
Міста-держави часто конфліктували мі собою. У міру подальшого освоєння рівнинних земель кордон дрібних шумерських держав починають стикатися, між окремими державами почала розгортатися запекла боротьба за землю, за головні ділянки зрошувальних споруд. На ґрунті господарських конфліктів спалахували воєнні сутички, укладалися нетривкі воєнно-політичні союзи. Неабияку роль у воєнному протистоянні міст-держав відігравала амбіційність їхніх володарів. Упродовж першої половини ІІІ тис. до н.е. політична перевага в Південній Месопотамії кілька разів переходила від одного міста-держави до іншого.
Ранньодінастічні періоди
Залежно від політичного переважання того або іншого центру історію Шумера в першій половині ІІІ тис. до н.е., прийнято ділити на три послідовні етапи, що становлять Ранньодінастічній період (РД І, РД ІІ та РД ІІІ).
Перший етап (ХХVІІІ-ХХVІІ – ст. до н.е.) характеризується піднесенням міста Киша і правлінням І Кишськой династії. В числі її правителів фігурує, наприклад, Етану, один з героїв шумерських міфів, згідно яким він підіймався в небо на крилах орла, добув там «траву народження», поклав початок «царственої» в Шумері. Могутність Киша залишило про себе таку пам'ятну славу, що надалі багато правителів добивалися звання «лугаль Кишський» що також означало «лугаль воїнств» і робило його володаря лугелем-гегемоном.