Контрольная работа: Культурно-освітнє життя на Західно-Українських землях в другій половині ХІХ ст

ВСТУП………………………………………………………………………….………3

І. Виникнення українських культурно-освітніх організацій………………………...4

ІІ. Я. Франко та його роль у розвитку політичного та громадського

життя краю……………………………………………………………………………..6

ІІІ. Розвиток освіти, мистецтва, літератури на Західно-Українських

Возможно вы искали - Реферат: Культурно-семиотическая концепция происхождения человека. Осмысление образцов культурологического исследования

землях……………………………………………………………………………….....19

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………...20

Використана література……………………………………………………………....21

ВСТУП

Утворення незалежної Української держави та розбу­дова її державно-правових інститутів дало новий поштовх в об’єктивному дослідженні колись заборонених тем з історії українського народу та його державності. Важливе місце у цьому дослідженні займає історико-правова наука, яка на думку багатьох вчених, отримує якісно нові можливості для свого розвитку. Однією зі сфер історико-правового дослідження є вивчення державних утворень українського народу та діяльність їх законодавчих і виконавчих органів влади. Історичний досвід державотворення дає можливість критично оцінити сучасний процес розбудови Української держави та уникнути помилок, які були допущені у попередній період. Такою, ще не повністю дослідженою сторінкою українського державотворення, є відновлення на початку XX ст. українських держав після лютневої революції в Росії та розпаду Австро-Угорської монархії. Об’єктом даного дисертаційного дослідження є державне будівництво на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, де 1 листопада 1918р. було утворено Українську державу. 13 листопада 1918 р. держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. 22 січня 1919 р. Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналася з Українською Народною Республікою в єдину Українську соборну державу. Особливість державного будівництва на західноукраїнських землях була обумовлена їх майже 150-річним перебуванням в іншій державно-правовій системі, ніж українські землі, що знаходились у складі Російської імперії. Незважаючи на своє пригноблене становище, українці Австро-Угорщини використали, хоч і в неповному обсязі, переваги європейської конституційної монархії. На західноукраїнських землях легально діяли українські політичні, громадські та культурно-освітні організації. Ці структури проводили роботу з організації українського культурного та політичного життя. З 1848 р. українці брали участь у діяльності австрійського парламенту, галицького та буковинського крайових сеймів. Наприкінці XIX ст. у Східній Галичині вперше на українських землях було створено легальні українські політичні партії, які у своїх програмних документах ставили за мету утворення незалежної Української держави. Усе це дало змогу створити патріотичну західноукраїнську політичну та культурну еліту. Фактично майже у всіх структурах Австро-Угорської держави на західноукраїнських землях, незважаючи на значний опір польських та румунських політичних чинників, були представники українського народу. Перед розпадом Австро-Угорщини, аналогічно іншим народам імперії, українці були підготовлені до діяльності в усіх галузях державно-політичного життя. За межами України були створені закордонні українські урядові структури, які до останнього дня існування держави вели дипломатичну та нормотворчу діяльність.

1. Виникнення українських культурно-освітніх організацій.

2. І. Я. Франко та його роль у розвитку політичного та громадського життя краю.

Похожий материал - Реферат: Культурное значение древнерусской рукописной книги Остромирово Евангелие

Іван Франко (1856-1916) був найбільш яскравим діячем українського руху в Галичині кінця XIX — початку XX сторіччя, чий вплив на громадські настрої забезпечувався силою інтелекту та морального авторитету. Його значення для становлення сучасної української нації часто порівнюють із значенням Т. Шевченка. Еволюція ж політичних поглядів І. Франка є характерною для розвитку домінуючих тенденцій в українському русі на західноукраїнських землях на рубежі двох століть.

Після закінчення Дрогобицької гімназії, Іван Франко починає вивчення класичної філології та української мови та літератури у Львівському Університеті. З самого початку навчальний процес не міг задовольнити всіх запитів нового студента і Франко відразу поринув у громадську роботу. Згадуючи про ці часи він писав: "Прийшовши до Львова ... я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене були зовсім чужі й не зрозумілі, то й очевидно не міг у них знайти ладу і хитався довго то на цей, то на той бік. Я заприязнився тут з М. Павликом" [1, с. 48].

Ці дискусії були викликані трьома листами М. Драгоманова до редакції москвофільського журналу "Друг", опублікованими в 1875-1876 рр. в яких він намагався дати соціально-політичні орієнтири для української галицької молоді і повернути її від дискусій про орієнтації на зовнішні сили до справи служіння власному народу. Вже в першому листі Драгоманов задав тон дискусії: "А втім, на мою думку, краще не сперечатися, а зайнятися спільною роботою в безспірному напрямі: просвітою народу, його мовою, зближенням вищих верств з народом, між іншим і при помочі літератури про народ і народною мовою" [2, с. 399].

Вплив драгоманівських ідей на галицьку українську молодь був величезним. Ці листи Драгоманова стали епохальними в боротьбі за українську справу в Галичині проти москвофільства та рутенства. Відбувся розкол в середовищі української галицької інтелігенції, молодше покоління під впливом Драгоманова швидко радикалізувалось і протиставлялось старшим діячам-культурникам. Сам І. Франко, відзначаючи ту величезну роль, яку відіграли публікації Михайла Драгоманова в житті багатьох молодих галичан писав: "Статті й листи Драгоманова — то були мов удари батога; вони пекли й боліли, часто втрапляли невинуватих, бували несправедливі, але завжди змушували до думання, до входження в глибину справи, до обрахунку з власним сумлінням. Непедагогічний у деталях, сей метод був чудово відповідний власне до розбурханий грубошкірої, лінивої та байдужої рутенської натури" [20, с. 350].

1877 р. галицька поліція починає тероризувати прогресивну українську молодь ліворадикальних переконань. Спочатку були заарештовані М. Павлик, М. Котурницький та ряд інших. У липні 1877 року було заарештовано і самого І. Франка. Приводом була згадка про Франка в одному з листів М. Драгоманова, що були знайдені під час арешту і обшуку М. Котурницького. Франкові було інкриміновано участь в таємних організаціях та "розповсюдження соціалістичних ідей".

Очень интересно - Курсовая работа: Культурное наследие Швеции

Конституція 1867 року гарантувала громадянам Австро-Угорщини права на свободу слова, зборів, організацій та вільне висловлювання політичних поглядів. Однак поліція була налаштована дуже рішуче і прагнула будь-що придушити в зародку розповсюдження серед українців Галичини соціалістичних ідей. Так само як і російська. Однак, Австро-угорська імперія, порівняно з Російською, була країною відносно цивілізованою. За рішенням суду І. Франка було засуджено до 6 тижнів суворого арешту та грошового штрафу в 5 ринських австрійської валюти, а в разі його несплати ще до 24 годин перебування під вартою. В цілому Франко провів у тюрмі вісім місяців і 23 дні. Однак цей арешт не злякав його, не зломив духу, а, навпаки, привів до радикалізації поглядів. "... Обставини штовхали його до того, щоб поглибити своє знання з соціалістичною теорією і практикою" [8, с. 29].

Ці обставини були дуже тяжкими і проблема полягала не лише в несправедливому рішенні суду. Для І. Франка цей період життя був тяжкою і страшною пробою ... Та не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: присуд суду, а особливо те, що я опісля застав на світі — сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї спільноти, кинений на нас, страшенно болів мені. Мене викинено з "Просвіти", заборонено приходити на "Бесіду" (бо др. Шараневич, котрий пару разів побачив мене там, читаючи газети, настояв на тім, щоб мені конче заказали приходити, я то він виступить з товариства, і коли мені справді заказано, він таки виступив), а людей, з старших, котрі хотіли мати зо мною яке-небудь діло, видались зо мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало" [25, с. 49].

У респектабельних колах українською галицької громадськості, група молодих радикалів (І. Франко, О. Терлецький, М. Павлик з сестрою) була піддана остракізму. "Арешт Франка в липні 1877 року разом з редакцією "Друга", дев’ять місяців тюрми, поставив Франка за межами цього суспільства" [6, с. 11]. Ізоляція та матеріальні нестатки лише не зупинили їх, а, навпаки, лише мобілізували їх сили.

"Пережите й передумане при арешті й безпосередньо по виході з нього зробило з Івана Франка переконаного соціаліста. Сей рішучий зворот до соціалізму й розрив з "старою суспільністю" зазначив ся у видаванню журналу "Громадську Друг", який почав видавати у 1878 р. Михайло Павлик при грошевій допомозі Драгоманова та при співробітництві Франка. Соціалістичний напрям і драгоманівський правопис були яркою маніфестацією нового видавництва" [5, с. 12].

І. Франко поринає в активну громадсько-політичну роботу, в проведення пропаганди серед львівських робітників. У цей час відбувається його знайомство з філософськими, економічними роботами лідерів німецької соціал-демократії К. Маркса та Ф. Енгельса. І. Франко не лише сам інтенсивно вивчає їх роботи, а й намагається пропагувати під час роботи в робітничих гуртках. У цей час продовжується процес інтенсивної еволюції політичних поглядів мислителя в бік соціалістичної доктрини. Це визнають практично всі дослідники його спадщини як теоретика політичної науки. Питання полягає в тому, яким був соціалізм І. Франка, до якого з його багаточисельних варіантів він більше схилявся в цей час. Багато в чому може допомогти у виясненні цього питання його лист до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 року , в якому він виклав свої погляди.

Вам будет интересно - Реферат: Культурное пространство человека в современном мире

Подібні погляди політичної діяльності для майбутньої партії соціалістів характеризує І. Франка більшою мірою як європейського соціал-демократа ніж прихильника наукового соціалізму К. Маркса чи В. Леніна. Вона, у своїх головних моментах, нагадує основні ідеї шведської соціал-демократії, які вони намагались втілити в дійсність у часи свого правління через поступовий викуп крупної приватної власності державою.

В умовах фактичного остракізму з боку поміркованих українських кіл він переходить на роботу до львівської польської газети для робітників "Praca". Ця двотижнева газета, створена за ініціативою "Прогресивного товариства львівських друкарів", виходила 1878-1892 роках. Її відповідальним редактором був складач Й. Данилюк, а до редакції, крім нього, входили також I. Франко, M. Павлик, А. Маньковський та Б. Червенський. Газета висвітлювала становище робітників та їх боротьбу, популяризувала соціалістичні ідеї, знайомила з революційними рухами у світі. У 1890-1892 роках вона була друкованим органом створеної в Галичині соціал-демократичної партії, фактично — органом польського та українського робітничого руху Галичини. Теоретичні роботи написані Іваном Франком до цього часопису, свідчать про величезний вплив марксистського варіанту теорії соціалізму на його творчість у цей період. Одна з головних теоретичних проблем цих статей — створення необхідних, для перемоги нового ладу, умов, найважливішою з яких, на його думку є солідарність трудящих класів.

Соціалістичні переконання І. Франка хоч і прихиляють його симпатії на бік безпосередньо продукуючих матеріальні блага класів, однак і не закривають для нього і проблеми ролі духовних факторів. Говорячи про завдання інтелігенції перед експлуатованими класами він зазначає: "... ми бачимо, що вироблення сильних і ясних переконань є першим і дуже важливим кроком до поліпшення їхнього життя ..." [24, с. 16]. Сам І. Франко в цей час він брав активну участь в роботі робітничих гуртків у Львові де пропагував соціалістичну теорію та свої погляди щодо можливого майбутнього суспільного і державного устрою.

Ця робота не була ні легкою ні вдячною. У вище цитованій статті, говорячи про особливості своєї тодішньої аудиторії, І. Франко змушений був констатувати: "... ми повинні підкреслити дивну, можна сказати специфічно слов’янську особливість наших робітників — недооцінювання власних прав, власних життєвих потреб і нестач. Правда ці потреби і нестачі в приватних колах бувають аж надто відчутні, але щоб довести їх до публічного відома, висловитися одверто і сміливо нагадати про свої права — на це мало хто зважиться" [24, с. 16].

Продовжуючи розробку теоретичних основ свого політичного світогляду, І. Франко публікує 18 серпня 1879 року в газеті "Praca" статтю під красномовною назвою "Чого ми хочемо?" де зробив спробу сформулювати програму-мінімум галицького робітництва не залежно від національності, мови чи соціально-політичних орієнтацій. Зазначаючи, що для панівних верств не тільки в Галичині, а й у всій Австро-Угорщині робітниче питання є ледве не самою страшною крамолою, він пише: "Соціалізм, комунізм, навіть нігілізм — ось страховища, що їх завжди висуває багата буржуазія, коли їй нагадують про робітниче питання" [22, с. 25].

Похожий материал - Реферат: Культурное развитие Древней Индии

Головний зміст робітничого питання, вважає І. Франко, полягає в забезпеченні соціальної справедливості та ліквідації нерівності, у першу чергу — економічної. А вона випливає з різного ставлення держави до різних класів: "Оподаткуйте капітал і надлишок нарівні з працею і робітничий клас підніметься" [26, с. 26]. І додає, що для досягнення цієї мети необхідно добиватися реальної політичної рівноправності, оскільки саме через державу працюючі класи можуть захистити свої інтереси: "... робітник повинен вимагати загального голосування, бо він хоче на весь голос заявити з трибуни про свій біль і страждання" [22, с. 27].

Пропагандистська робота Франка серед галицьких робітників та селян не залишилась не поміченою галицькою поліцією. 4 березня 1880 року він був заарештований по підозрі в розповсюдженні "основ соціалізму" і підбурюванні селян проти влади під час поїздки на Коломийщину. Суд львівської округи об’єднав справи І. Франка, М. Павлика та його сестри, які звинувачувалися в розповсюдженні соціалістичної літератури та селянина Д. Фокштея, арештованого за створення на Косівщині нелегального гуртка з метою ведення соціалістичної пропаганди та замаху на місцевого війта. Цього разу І. Франкові довелося провести під арештом три місяці.

Після виходу з ув’язнення він з іще більшою енергією взявся за громадсько-політичну роботу. З нашого погляду, показовою для розуміння процесу становлення його політичного світогляду є стаття "Чого ми вимагаємо?", яка, будучи своєрідним продовженням роботи "Чого ми хочемо", мала показати теоретичні підвалини і програму майбутньої політичної діяльності тих кіл робітників та молоді, що групувалися навколо журналу "Praca", в якому вона і вийшла в травні 1880 року.

Констатуючи факт природної рівності індивідів, І. Франко відзначає, що саме існуюча соціально-політична система та пануючі соціальні взаємини розділяють людей на різні соціальні групи: "Людина, як одна так і інша, рівною мірою виходить з рук природи. Лише суспільні взаємини, в які вона потрапляє, робить з однієї людини селянина, з іншої — пана, з однієї — робітника, з іншої — паразита ..." [21, с. 35].