В історії світової культури Візантії належить особливе, видатне місце. У художній творчості Візантія дала середньовічному світу високі образи літератури і мистецтва, що відрізнялися шляхетною добірністю форм, образним баченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки. По силі виразності і глибокої натхненності Візантія багато сторіч стояла перед усіх країн середньовічної Європи. Пряма спадкоємиця греко-римського світу і Сходу Візантія завжди залишалася центром своєрідної і воістину блискучої культури. Якщо намагатися відокремити візантійську культуру від культури Європи, Переднього і Близького Сходу, то найбільш важливими будуть наступні фактори:
У Візантії:
- була мовна спільність (основною мовою була грецька);
- була релігійна спільність (основною релігією було християнство у формі православ'я);
- при всій багатоетнічності існувало етнічне ядро, що складалося з греків.
Возможно вы искали - Реферат: Особливості формування геокультури
Візантійську імперію завжди відрізняли стійка державність і централізоване керування.
Це все, звичайно, не виключає того, що візантійська культура, впливаючи на багато сусідніх країн, сама підпадала під культурний вплив з боку як племен і народів, що населяли її, так і суміжних їй держав. Протягом свого тисячолітнього
існування Візантія зіштовхувалася з могутніми зовнішніми культурними впливами, що виходили з країн, що знаходилися на близькій їй стадії розвитку, - з Ірану, Єгипту, Сирії, Закавказзя, а пізніше латинського Заходу і Древньої Русі. З іншого боку, Візантії приходилося вступати в різноманітні культурні контакти з народами, що стояли на значно більш низькій стадії розвитку ( візантійці називали їх "варварами" ).
Процес розвитку Візантії був не прямолінійним. У ньому були епохи підйому й занепаду, періоди торжества прогресивних ідей і похмурі роки панування реакційних. Але паростки нового, живого, передового проростали рано чи пізно у всіх сферах життя, за всіх часів. Невичерпним джерелом культури була народна творчість. Під покривом традицій і стереотипів жив, діяв і пробивав собі дорогу новий, творчий початок.
Історичний екскурс
Усю тисячолітню історію Візантії можна умовно розділити на три періоди:
Похожий материал - Реферат: От современной личности к личности "возможной"
- середина IV ст. - перша половина. VII ст. - період розкладання рабовласницького ладу і становлення середньовічного суспільства;
- середина VII – початок XIII ст. - поява і розвиток феодалізму у Візантії.
- XII ст. - XV ст. - останній період, що характеризується подальшим розвитком феодалізму і початком його розкладання.
Візантія була розташована на європейській стороні Босфору. Заснована в 658р. до н.е. Спочатку Візантія була мегарською колонією.. Вигідне географічне положення у відомої бухти Золотого Рогу зробило її великим торговим центром. У 330 році Костянтин Великий переніс у Візантію столицю Римської Імперії, назвавши її Константинополем і Новим Римом. З тих пір вона є центром цивільного і духовного життя греко-римського світу. У середні і нові століття Візантією стали називати всю східно-греко-римську імперію, що існувала від 324 р. до завоювання Константинополя османами в 1453 р.
Візантійська імперія породила особливу культуру, названу в науці візантизмом.
Очень интересно - Реферат: От язычества к христианству
Історія візантійської держави поділяється на 9 періодів:
1. До Юстиніана (330-518 р.);
2. Юстиніан і його спадкоємці (518-610 р.);
3. Іраклій і боротьба з мусульманством (610-717 р.);
4. Династія Ісаврійська й іконоборство (717-867 р.);
Вам будет интересно - Реферат: Отечественная культура конца 19-го - начала 20 вв. Основные тенденции развития и вклад в мировую культуру
5. Македонська династія і розквіт (867-1025 р.);
6. Занепад (1026 - 1081 р.);
7. Династія Комненів і Ангелів (1081 - 1204 р.);
8. Імперія в Никеї (1204-1261 р.);
9. Розквіт при Палеологах і падіння (1261-1453 р.).
Історія формування філософії, релігії і світогляду Візантії
Похожий материал - Контрольная работа: Отличия в культуре древней Греции и древнего Рима
Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як найважливіший етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спиралося на традиції язичеського еллінізму і принципи християнства. Формування християнства як філолофсько-релігійної системи було складним і тривалим процесом. Християнство увібрало в себе багато філософських і релігійних вчень того часу. Християнська догматика склалася під сильним впливом близькосхідних релігійних навчань, іудаїзму, манихейства. Однак християнство, незважаючи на наявність загальних з манихейством черт, принципово відмінно від манихейського дуалізму. Саме християнство було не тільки синкретичним релігійним навчанням, але і синтетичною філолофсько-релігійною системою, важливим компонентом якої були античні філософські навчання. Це, може бути, пояснює до деякої міри і те, що християнство не тільки боролося з античною філософією, але і використовувало її у своїх цілях. На зміну непримиренності християнства з усім що несло клеймо язичества приходить компроміс між християнським і античним світоглядом. Найбільш освічені і далекоглядні християнські богослови зрозуміли необхідність оволодіння всім арсеналом язичеської культури для використання її в створенні філософських концепцій.
Такі мислителі, як Василь Кесарійський, Григорій Ниський і Григорій Назианзін, закладають власне фундамент візантійської філософії. Їхні філософські побудови ідуть глибокими коренями в історію еллінського мислення. У центрі їхньої філософії знаходиться розуміння буття як досконалості, що веде до своєрідного виправдання космосу, а отже, світу і людини.
У перехідну епоху загибелі рабовласницького ладу і становлення феодального суспільства корінні зрушення відбуваються у всіх сферах духовного життя Візантії. Народжується нова естетика, нова система духовних і моральних цінностей, більш відповідна складу мислення й емоційних запитів середньовічної людини.
Патріотична література, біблійна космографія, літургічна поезія, чернеча повість, всесвітня хроніка, християнські описи життя святих, пронизані релігійним світоглядом, помалу опановують розумами візантійського суспільства і приходять на зміну античній культурі.