Вступ
Становище рабів
Джерела надходження рабів
Правовий статус рабів в Стародавньому Римі
Вплив рабства на культуру суспільства
Возможно вы искали - Реферат: Православие в истории России
Список використаних джерел і літератури
Вступ
Рабство — знаходження деяких людей (званих рабами ) у власності у інших людей (рабовласників ). Рабовласник цілком володіє особою свого раба на правах власності. Будучи власністю іншого, раб не належить самому собі і не має права собою розпоряджатися без дозволу свого господаря.
Протягом останніх п’яти тисяч років рабство існувало в багатьох суспільствах. Серед самих відомих рабовласницьких держав — Стародавня Греція і Рим. Рабовласницьке суспільство існувало як окрема соціально-економічна формація, що охоплює історичний період між первісним суспільством і феодалізмом, в період якої рабська праця була основною рушійною силою розвитку людського суспільства. В наш час рабство офіційно заборонено у всьому світі, проте неофіційно продовжує існувати в багатьох країнах.
Для підтримки життя і задоволення потреб людини потрібна праця, що забезпечує виробництво всього необхідного. Для досягнення ефективності виробництва життєво необхідний розподіл праці. При організації такого розділення важка і нецікава (перш за все, фізичний) праця, природно, є якнайменше привабливою.
На певному етапі розвитку суспільства виникла можливість позбавляти деяких людей свободи, примушувати їх до найпривабливішої праці і привласнювати результати цієї праці. Це і було початком рабовласництва. Люди, позбавлені свободи і вимушені трудитися для господаря, і називаються рабами.
Похожий материал - Дипломная работа: Православие и культура
По виразу Аристотеля, раб є лише «живим знаряддям», одушевленою власністю, в'ючною худобою (на мові римського права – res , тобто річ ). Раби звичайно використовуються як робоча сила в сільськогосподарському і іншому виробництві, як слуги, або для задоволення інших потреб господаря.
Становище рабів
Речовий характер раба, перш за все, виражається в тому, що всі продукти рабської праці стають власністю власника; зате і турбота про харчування і про інші потреби рабів лежить на господарі. Раб не має своєї власності, він може розпоряджатися лише тим, що пан побажає дати йому. Раб не може вступати в законний брак без дозволу пана, тривалість шлюбного зв'язку — якщо вона дозволена — залежить від свавілля рабовласника, якому належать також і діти раба. Як і всяка складова частина майна, раб може стати предметом всіляких торгових операцій.
Умови життя раба визначаються лише гуманністю або вигодою рабовласника. Перша була і залишається рідкістю; друга примушує діяти по різному, залежно від того, наскільки важко діставати нових рабів. Процес вирощування рабів з дитинства – повільний, вимагає достатньо великого контингенту рабів – «виробників», тому навіть абсолютно антигуманний рабовласник вимушений забезпечувати рабам рівень життя, достатній для підтримки працездатності і загального здоров'я; але в місцях, де здобувати дорослих і здорових рабів легко, їх життям не дорожать і виснажують роботою.
Раб не є суб'єктом права як особа, як людина. Ні у відношенні до свого пана, ні у відношенні до третіх осіб раби не користуються ніяким правовим захистом як самостійна особа. Пан може поводитися з рабами на свій розсуд. Вбивство раба паном — законне право останнього, а кимось іншим – розглядається як замах на майно пана, а не як злочин проти особи.
У багатьох випадках за збиток, нанесений рабом інтересам третіх осіб, також несе відповідальність господар раба. Лише на пізніх етапах існування рабовласницького суспільства раби отримали деякі права, але вельми незначні.
Джерела надходження рабів
Очень интересно - Реферат: Православный храм как носитель искусства
На перших стадіях розвитку єдиної, а надалі вельми істотною постачальницею рабів у всіх народів служила війна, супроводжувана полоненням воїнів супротивника і викраденням людей, що проживають на його території.
Коли інститут рабовласництва зміцнився і став підставою економічного ладу, до цього джерела додалися інші, перш за все – природний приріст рабського населення. Крім того, з'явилися закони, по яких боржник, що не має нагоди сплатити свій борг, ставав рабом кредитора, за деякі злочини карали рабством, нарешті, широка батьківська влада дозволяла продавати своїх дітей і дружину в рабство.
Одним із способів перетворитися на раба — холопа на Русі була можливість продати самого себе у присутності свідків. Існувала (і продовжує існувати) практика обігу в рабство вільних людей шляхом прямого безпідставного примушення. Який би не були, втім, джерела рабства, завжди і скрізь зберігалася основна ідея про те, що раб є полонений – і цей погляд відобразився не тільки на долі окремих рабів, але і на всій історії розвитку всього інституту рабства.
За всіма історичними джерелами рабами були ув'язнені, що стали ними або як полонені, або боржники, або із інших причин. Раби, укладені і психічнохворі ніколи і ніде не одержували права на носіння зброї.
За твердженнями деяких сучасних авторів, в, деяких державах навмисно створюється ситуація, коли кількість ув'язнених збільшується і ці ув'язнені використовуються як дешева робоча сила, тобто фактично виявляються на положенні рабів. Все це дає підставу вважати, що державні раби-ув'язнені продовжують існувати, а отже, говорити про відмирання рабовласництва передчасно.
Вам будет интересно - Доклад: Праздники и традиции Великобритании
Проте, різниця між рабом і ув'язненим є, і істотна. В античну епоху рабство було основою економічного життя суспільства.
Правовий статус рабів в Стародавньому Римі
Однією з характерних рис економіки Стародавнього Рима як традиційного суспільства було широке використовування робочої сили рабів для здійснення обов'язків не тільки робітника, але і керівника.
Поділ римського населення. Стародавній Рим був рабовласницькою державою. Основним, навіть з погляду римських юристів, поділом людей був поділ на вільних і невільників (рабів). Вільні люди, у свою чергу, поділялись на громадян і негромадян, чужинців. Громадяни — на повноправних і неповноправних.
Вільне населення Риму і завойованих ним територій поділялося на декілька груп, які розрізнялися за ступенем правоздатності. Правоздатність називалася сариї (буквально – голова), суб'єкт права – регзопа (особа). Повну правоздатність мали тільки римські громадяни, вільно народжені. Для цього треба було відповідати трьом статусам: статусу волі, статусу громадянства і статусу сімейному. Статус волі вважали чи не найголовнішим, бо раби, наприклад, були не суб'єктами права, а об'єктами.
Дуже важливим був і статус громадянства. Воно набувалося:
Похожий материал - Курсовая работа: Предмет и вербальные средства создания комического в играх КВН
а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки (щодо цього у різні періоди Римської держави різним було й правове становище дитини);
б) звільненням римським громадянином свого раба; в) усиновленням (удочерінням) римським громадянином чужоземця;
г) наданням державою громадянства цілим общинам чи окремим особам.
Громадянство втрачалося: