Вступ
В 1990-ті роки склалися художні тенденції, для яких характерне виражене у полемічній формі протиставлення себе колишнім традиціям творчості, так само як навколишнім соціальним стереотипам у цілому. Вони отримали назву авангардизм.
Як і напрями модернізму, авангард був націлений на радикальне перетворення людської свідомості засобами мистецтва, на естетичну революцію, яка зруйнувала б духовну косність існуючого суспільства, при цьому його художньо-утопічні стратегії і тактика були набагато більш рішучими, анархічно-бунтарськими.
Не задовольняючись створенням вишуканих "вогнищ" краси і таємниці, що протистоять низинній матеріальності буття, авангард ввів у свої образи грубу матерію життя, "поетику вулиці", хаотичну ритміку сучасного міста, природу, наділену потужною творчо-руйнівною силою, він не раз декларативно підкреслював у своїх творах принцип "антимистецтва", відкидаючи тим самим не тільки колишні, більш традиційні стилі, але й усталене поняття мистецтва в цілому. Постійно вабили авангард "дивні світи" нової науки і техніки з них він брав не тільки сюжетно-символічні мотиви, але також багато конструкцій та прийомів. З іншого боку, у мистецтво дедалі активніше входила "варварська" архаїка, магія давнини, примітив і фольклор (у вигляді запозичень з мистецтва негрів Африки і народного лубка). Світовому діалогу культур авангард надав небачену гостроту.
Перетворення охопили усі види творчості, але ізомистецтво постійно виступало ініціатором нових рухів. Майстри постімпресіонізму зумовили найважливіші тенденції авангарду; його ранній фронт намітився груповими виступами представників фовізму і кубізму.
Возможно вы искали - Реферат: Привычки китайского народа
Кубізм - це модерністська течія в образотворчому мистецтві (переважно в живописі), зародився в першій чверті XX століття. Виникнення кубізму відносять до 1907, коли П. Пікассо написав картину "Авіньйонські дівиці" (у даний момент картина знаходиться в Музеї сучасного мистецтва, Нью-Йорк), незвичайну за своєю гострою гротескності: деформовані, огрубіння фігури зображені тут без будь-яких елементів світлотіні і перспективи, як комбінація розкладених на площині об’ємів. У 1908 в Парижі утворилася група "Батолавуар" ("Човен-плотомойня"), куди входили Пікассо, Ж. Брак, іспанець X. Гріс, письменники Г, Аполлінер. Г. Стайн та ін. У цій групі склалися і були послідовно виражені основні принципи кубізму. В іншу групу, що виникла в 1911 в Пюто під Парижем і оформився в 1912 на виставці "Сексьон д` ор "(" Золотий перетин "), увійшли популяризатори і виразник кубізму - О. Глеза, Ж. Метсенже, Ж. Віллон, А. Ле Фоконье і художники, лише частково зіткнувшись з кубізмом, - Ф. Леже, Р. Делоне, чех Ф. Купка. Слово "кубісти" вперше вжив у 1908 франц. критик Л. Восель як глузливе прізвисько художників, що зображують предметний світ у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів (куба, кулі, циліндра, конуса).
1. Характерні риси кубізму
Кубізм, знаменував собою рішучий розрив з традиціями реалістичного мистецтва. Разом з тим творчість кубістів носило характер виклику стандартної красивості салонного мистецтва, туманним іносказання символізму, хиткість живопису пізнього імпресіонізму. Зводячи до мінімуму, а часто і прагнучи будувати свої твори з поєднання елементарних, "первинних" форм, представники кубізму звернулися до конструювання об'ємної форми на площині, розчленування реального обсягу на геометризований тіла, зрушені, що перетинають один одного, сприйняті з різних точок зору. Входячи в коло безлічі модерністських течій, кубізм виділявся серед них тяжінням до суворої аскетичності кольору, до простих, вагомим, відчутним формам, до елементарних мотивами (таким, як будинок, дерево, начиння та ін.) Це особливо характерно для раннього етапу кубізму, що склалася під впливом живопису П. Сезанна (його посмертна виставка відбулась у Парижі в 1907). До цього "сезанновскій" період кубізму (1907-09) геометризація форм підкреслює стійкість, предметність світу; потужні горіння обсяги як би щільно розкладаються на поверхні полотна, утворюючи подобу рельєфу; колір, виділяючи окремі грані предмета, одночасно і посилює, і дробить обсяг ( П. Пікассо, "Три жінки", 1909, Ж. Брак "Естак", 1908). У наступній, "аналітичної" стадії кубізму (1910 - 12) предмет розпадається, дробиться на дрібні межі, які чітко відокремлюються один від одного: предметна форма як би распластивается на полотні (П. Пікассо, "А. Воллар", 1910, Ж. Брак, "На честь І. С. Баха", 1912). В останній, "синтетичної" стадії (1912-14) перемагає декоративне початок, а картини перетворюються у барвисті площинні панно (П. Пікассо, "Гітара і скрипка", 1913; Ж. Брак, "Жінка з гітарою"); з'являється інтерес до всякого роду фактурним ефектів - наклейкам (колаж), присипки, об'ємним конструкціям на полотні, тобто відмова від зображення простору та об'єму як би компенсується рельєфними матеріальними побудовами в реальному просторі. Тоді ж з'явилася кубістичні скульптура з її геометризацією і зрушеннями форми, просторовими побудов на площині (неізобразітельние композиції та асамбляжі - скульптури з неоднорідних матеріалів Пікассо, твори О. Лорана, Р. Дюшан-Віллона, геометризований рельєфи і фігури О. Цадкін, Ж. Ліпшиця , увігнуті контррельєфи А. П. Архипенка). До 1914 кубізм почав поступатися місцем іншим течіям, але продовжував впливати не тільки на французьких художників, а й на італійських футуристів, росіян кубофутурист (К. С. Малевич, В. Є. Татлін), німецьких художників "Баугауза" (Л. Фейнінгер, О. Шлеммер). Пізній кубізм впритул наблизився до абстрактного мистецтва ("абстрактний кубізм" Р. Делоне), одночасно через захоплення кубізмом пройшли, подолавши його вплив, деякі великі майстри 20 в., Які прагнули до вироблення сучасного лаконічного експресивного художньої мови, - мексиканець Д. Рівера, чехи Б. Кубішта, Е Філла, італієць Р. Гуттузо, поляк Ю. Т. Маковський та ін..
2. Засновник кубізму Пабло Руїс Пікассо
Пабло Руїс Пікассо 1907 року став засновником кубізму, із середини 1910-х створював роботи в стилі неокласицизму, з початку 1920-х рр. став лідером сюрреалізму.
Похожий материал - Контрольная работа: Пригородные дворцово-парковые комплексы Санкт-Петербурга
У 1930-х рр. створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальним живописом ("Герніка", 1937, написана після бомбардування цивільних районів однойменного міста).
Експерти називають Пікассо найбільш "дорогим" художником в світі — в 2008 році обсяг тільки офіційних продаж його картин склав 262 млн. доларів. 4 травня 2010 року картину Пікассо "Оголена, зелене листя і бюст" було продано на аукціоні Christie's за 106,482 млн. доларів США, яка стала найбільш дорогим шедевром мистецтва коли-небудь проданим в світі.
Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в місті Малага в іспанському регіоні Андалусія у родинній садибі небідного дона Руїса Бласко. Пабло малював змалку. 1889 року 8-річний хлопчик під враженням побаченої кориди і за наставництва батька олійними фарбами намалював першу картину — "Маленький пікадор" (El pequeño picador), від написання якої пізніше відхрещувався.
1891 року родина покинула Малагу, оскільки батько отримав посаду викладача інституту в місті Ла-Коруньї (Галісія, Іспанія). Там Пабло теж малював. Уже 10-річним він демонстрував сильну віру в свій талант і свої методи малювання. Його перші роботи були виразно реалістичними й ледь не суворими за правдивістю.
1895 рік став важливим у дитинстві Пабло Пікассо. У січні померла його сестра Консепсьйон, а у вересні сеньйор Руїс, батько Пабло, посів кафедру у Школі мистецтв і ремесел (т.зв. Лонжа, Lonja) в Барселоні. До цієї школи прийняли молодого Пабло. Тут він навчався два роки і тут же, у Барселоні, можливо, на догоду батькові, створив низку картин, переважно портретних, у академічному стилі. Чуттєвий академізм цих барселонських полотен Пікассо різнився від напрямку, в якому митець працював у Ла Коруньї
Очень интересно - Реферат: Прикладное искусство Византии IV–VII века
Навчаючись блискуче і старанно, 14-річний Пабло зумів скласти всі вступні іспити до Школи красних мистецтв Барселони (Лотжа/Llotja) за один день, що дозволило йому пропустити 2 перші класи. Згідно з популярною легендою про художника, його батько під враженням від екстраординарного таланту свого сина, побачивши вже його перші дитячі малюнки, передав йому всі свої пензлі та палітру й зарікся знову коли-небудь в житті малювати.
Ось як сам Пабло Пікассо згадував дитячі роки і перші кроки в образотворчому мистецтві:"
"На відміну від музики, немає дітей від природи геніальних у малюванні. Те, що люди сприймають за природне обдарування, зазвичай, здобуте в дитинстві. Це ніяк не зникає із дорослішанням. Можливо, що одного дня така дитина перетвориться на справжнього художника, а може, й великого митця. Але починати, все одно, варто від початку. Між тим, щодо мене, я аж ніяк не був генієм. Мої перші малюнки ніколи не виставлялися на експозиціях дитячих малюнків. Мені бракувало незнання дитини, дитячої безпосередньості. Я робив академічні малюнки у віці семи років із точністю, яка мене лякала."
Взимку 1895 року Пабло Пікассо написав перше велике академічне полотно — "Перше причастя" (ісп. La Primera Comunión). Це сталося в Барселоні — місті, в якому хлопець провів 9 років, за винятком вакацій і відвідин, більш-менш тривалих, Мадрида та Парижа.
1897 року Пікассо представив полотно "Наука і милосердя" (ісп. Ciencia y Caridad) на Виставці мистецтва у Мадриді. Влітку художник був на вакаціях у Малазі, де малював пейзажі та кориду.
Вам будет интересно - Курсовая работа: Принципы библиотечного дела
У вересні Пікассо поїхав до Мадрида, щоб розпочати студії в Академії Сан Фернандо. У цей час він намагався наслідувати і популяризувати каталанський модернізм, заради чого 1901 року навіть заснував невеликий часопис "Молоде мистецтво" (ісп. Arte Joven), що, однак, проіснував зовсім недовго. Але доволі консервативна інтелектуальна атмосфера столиці, не готова до проявів цього руху, не надихала його, і Пікассо скоро залишив академію. Все ж Пабло не раз радо відвідував музей Прадо, щоб якнайкраще вивчити майстерність Ель Греко, якого наприкінці 19 століття обожнювали як професійні митці, так і аматори.
Від 1898 року Пабло Пікассо підписував свої роботи як Pablo Ruiz Picasso, потім як Pablo R. Picasso і лише від 1901 року — як Picasso. Ця зміна аж ніяк не означала відмову від батька, а радше наголошувала на зв'язку митця зі своїм "художнім корінням", з каталонськими друзями, які взяли собі за звичку називати Пабло його материнським прізвищем, менш поширеним, ніж батьківське Руїс.
У червні 1898 року Пабло Пікассо повернувся до Барселони. Потім, захворівши на скарлатину, він переїхав до садиби свого приятеля Мануела Паллареса (Manuel Pallarés) у Таррагоні. Там, одужуючи, молодий художник продовжував писати, звернувшись у своїй творчості до першооснов і природи — цей період вважається одним з перших примітивістських періодів у його кар'єрі.Відмовившись від ідеї жити в Мадриді та копіювати великих майстрів, в лютому 1899 року Пікассо знову переїхав до Барселони, де відвідував популярну в певних артистичних колах корчму "Чотири коти" (кат. Els Quatre Gats), завів знайомство з представниками барселонської богеми (Jaime Sabartés, Carlos Casagemas та іншими). Саме в кнайпі "Чотири коти" відбулася перша персональна виставка робіт Пікассо. Також саме в Барселоні Пікассо познайомився з популярним тоді у місті анархістським рухом. Панівна бідність у нижніх районах міста та хворі, скалічені солдати, що поверталися після розгромної для Іспанії Кубинської кампанії, створили соціальне напруження і відповідну культурну, політичну і суспільну атмосферу в місті. Це не могло не відбитися на чуттєвості полотен Пабло Пікассо, що, зокрема, видно в картинах 1897—1901 років: "Ув'язнений" (ісп. El prisionero), "Мітинг анархістів" (ісп. Un miting anarquista).У жовтні 1900 року Пабло Пікассо відвідав Всесвітню виставку в Парижі, де виставлялась і його картина "Останні миті" (ісп. Últimos momentos), доля якої нині невідома. На твори Пікассо цього періоду також впливала творчість каталонського художника Ісідре Нонеля (Isidre Nonell), відомого йому ще по "4 котах", і француза Тулуз-Лотрека, що відчутно з робіт "Очікування (Марґо)" (ісп. La espera (Margot)), "Балерина-карлиця" (ісп. Bailarina enana) і "Фінал [циркового] номеру" (ісп. El final del número), обидві останні 1901 року. Також відомо, що саме тоді вперше було куплено твори Пікассо — якийсь Пере Маньяч (Pere Mañach) заплатив 150 франків за увесь річний доробок митця, а також започатковано взаємини з галеристом Берте Вайлем (Berthe Weill). До Барселони Пабло Пікассо повернувся 20 грудня, а святкувати Новий рік вирушив до рідної Малаги.Період у творчості Пабло Пікассо між 1901 і 1904 роками відомий як "блакитний" (ісп. período azul): його назва походить від кольору, який домінує у полотнах митця. На такий вибір кольорової гами художника спонукало самогубство через нерозділене кохання його близького друга Карлоса Касахемаса 17 лютого 1901 року. Цій події художник, зокрема, присвятив полотно "Смерть Касахемаса" / ісп. La muerte de Casagema, яке стало "відправним пунктом" періоду. Мистецтвознавці вважають, що чуттєві картини митця "блакитного" періоду також створено під впливом творчості Гогена, Ван Гога та із застосуванням окремих прийомів Ель Греко (наприклад, видовження постатей).
Наприкінці квітня 1901 року Пікассо повернувся до Барселони, де на мистецькій виставці експонувалася його "Жінка в блакитному" (ісп. Mujer en azul), але вже в травні знову приїхав до Парижа і винайняв апартаменти № 130 на бульварі Кліші (Clichy), які правили померлому Касахемасу за майстерню. У червні—липні того ж року Пікассо та Франсіско Ітурріно (Francisco Iturrino) виставляли свої роботи у галереї Воллара (Vollard).
У червні того ж (1901) року Пабло Пікассо знайомиться з французьким поетом і художником Максом Жакобом, з яким підтримуватиме теплі і щирі стосунки до смерті останнього в 1944 році. Здобуваючи визнання оточення, однак, Пікассо в цей час відчуває брак коштів — створюючи по одній-дві картини щоночі, на ранок він продавав їх на вулиці Лаффіт (Rue Laffite) за 150 франків, а також співпрацював зі своїм першим покупцем п. Маньячем. Впродовж осені малює Los dos saltimbanquis (або Арлекін та його подруга), Arlequín apoyado і закінчує картину "Смерть Касахемаса". Взимку створює низку портретів переважно в блактиному кольорі — Жайме Сабартеса, Матеу Фернандеша і "блакитний автопортрет"."Рожевим" періодом у творчості Пабло Пікассо, коли саме рожева фарба домінувала у палітрі митця, прийнято вважати короткий період від осені 1904 до кінця 1905 року. До того ж він мав перехідні етапи (відповідно на початку — весна і літо 1904 року і на кінці — рік 1906-й). Цей час був надзвичайно плідним у доробку Пікассо, крім того, позначений першими серйозними особистими стосунками художника. Проживаючи переважно в Парижі протягом "рожевого" періоду, Пікассо водночас багато подорожував, заводив нові і підтримував старі знайомства, багато дізнався про світ мистецтва і цирку, успішно експонував і продавав свої твори.У квітні 1904 Пікассо облаштовується у Парижі в апартаментах (залишеній майстерні його друга скульптора Пако Дуррйо/Paco Durrio) у будинку Bateau-Lavoir, названим так поетом Жакобом через зовнішню подібність (з франц. дослівно "човен-приступ для полоскання/прання білизни"), розташованому в престижному і богемному міському кварталі Монмартр. Навколо Пікассо відразу ж групується ціле коло митців, зокрема тих, що приїхали з Іспанії та Каталонії, серед них і мешканці "Човника-приступу для полоскання" митець Рікардо Каналс (Ricardo Canals) з дружиною, який знайомить у вересні цього року Пікассо з технікою травлення; Мануель Уґе (Manuel Hugué) з дружиною, Рамон Пічот (Ramon Pichot) тощо.Впродовж літа Пікассо підтримує особисті стосунки з Мадлен — жінкою, яка в цей період з'являється на деяких малюнках митця і надихає на написання інших: "Жінка акробата" (ісп. La mujer del acróbata), "Родина Арлекіна" (ісп. Familia de Arlequín). У серпні 1904 року Пікассо знайомиться зі своїм першим серйозним коханням життя: "прекрасною Фернандою", як її називали, — 21-річною Фернандою Олівьє (Fernande Olivier; 1881-1966), моделлю-натурницею і подругою Бенедетти, дружини Каналса, що залишалась джерелом натхенння Пікассо до 1910 року (остаточно стосунки були розірвані лише через 2 роки, в 1912-му).
Похожий материал - Курсовая работа: Принципы и функции социально-культурной деятельности
Картина "Родина вуличних циркачів"
В цей час Пікассо знайомиться з багатьма представниками богеми Парижа, зокрема у жовтні (1904) потоваришував з поетом Андре Салмоном (André Salmon) та письменником-предтечею сюрреалізму Ґійомом Аполлінером, та й сам стає частиною цього нестримного мистецького світу, будучи завсідником кабаре "Верткий кролик" (Lapin Agile) та Цирку Медрано (Cirque Medrano). Отаборившись на Монмартрі, Пікассо змінює тематику й палітру своїх робіт — блиск і вбогість артистів театру і митців, їхні творчі злети і життєві поразки привносять у його творчість незнаний досі ліризм, а рожеве бере гору над блакитним. "Рожевий" період — це м'які та теплі барви, легкі та делікатні обриси, з наголосом на лініях та малюнку, а не на кольоровому різнобарв'ї, фігури лишаються видовженими, нагадуючи Ель Греко: "Актор" (ісп. El actor), акварель "Божевільний" (ісп. El loco). Теми творів митця — меланхолійні за настроєм сценки з життя, переважно акторів цирку і вуличного театру (акробатів, арлекінів, клоунів, жонглерів), в т.ч. із зображенням тварин — "Акробат з м'ячем" або "Дівчина з м'ячем" (ісп. Acróbata con balón), "Родина вуличних циркачів" (ісп. La familia de saltimbanquis), "Акробатка і молодий арлекін" (ісп. Acróbata y joven arlequín), "Родина акробатів з мавпою" (ісп. Familia de acróbatas con mono) тощо.
У період від 25 лютого до 6 березня 1905 року Пікассо вперше демонструє на виставці в галереї Серюрьє (Sérurier) свої "рожеві" полотна, що спричиняє численні дискусії критиків з приводу яскравої трансформації таланту митця. Аполлінер пише в цей час у Revue immoraliste:" "Між показним і фальшивим блиском його фокусників відчувається справжнє співчуття до людей з народу — непостійних, заляканих, манерних, вбогих і фальшивих".