Вступ
Виростаючи на ґрунті нових соціальних потреб людства, спілкування і пізнання, наука про книгу все більше диференціюється – зростає її теоретичний розмах, розкриваються елементи системотехнічного підходу до книги в еволюції уяви про неї, висвітлюючи генетичне і функціональне трактування книги як соціотехнічної моделі в складних процесах поліграфічного виробництва, розповсюдження і використання.
Сучасний підхід до вивчення книги і оцінки її якості включає дослідження функціонування цієї соціотехнічної моделі в суспільстві і немислимий без глибокого проникнення в її конструктивно-технологічну структуру та визначення реалізації всіх функцій складових елементів книги.
Конструктивно-технологічні властивості елементів книжкових видань особливо важливі при оцінюванні експлуатаційних показників: довговічності, міцності, зручності у читанні, естетиці зовнішнього та внутрішнього оформлення тощо.
Якщо поглянути на історію книговидання з точки зору конструкції книги, тобто будови і взаємного розміщення її складових елементів, то слід відзначити, що книга практично зберегла незмінною свою форму. Ключовими елементами залишаються книжковий блок, палітурка і вузли, що їх з’єднують – форзац та корінцевий матеріал.
Возможно вы искали - Статья: Комерційне телебачення України
Із часу появи письменності її фізичний носій мав відповідати основному призначенню зафіксованої інформації. Відповідно, цей фізичний носій видозмінювався згідно з вимогами сучасності щодо зручності написання, користування, умов зберігання. Еволюція конструкції книжки також тісно пов’язана з технічними і науковими досягненнями доби.
Людині завжди було властиве бережливе ставлення до книжки, чи то були глиняні плити з клинописним текстом, чи папірусні сувої з ієрогліфами, чи пергаментні кодекси, чи паперові зошити. Для глиняних плит видовбували дерев’яні ночви; сувої зберігались у футлярах, часом щедро оздоблених малюнками. Появу і розвиток власне палітурного ремесла пов’язують з рукописною книжкою. Ще у глибоку давнину в монастирях поряд із переписувачем обов’язково працював палітурник. У пам’яті людства збереглось ім’я одного з найдавніших палітурників – ірландського монаха Дагеуса, який жив у VI ст. Як свідчать історичні джерела, конструкція книги у вигляді паперових блоків, прошитих нитками, заклеєних у корінці марлею, з’явилася десь у VII-IX ст.
Техніка ручного оправляння книг відпрацьовувалась впродовж віків: розширювався асортимент інструментів, велись пошуки матеріалів, створювались найбільш раціональні конструкції палітурок і способиїх скріплення з книжковим блоком.
Палітурки випилювались із дерев’яних дошок (товщиною до двох сантиметрів) – соснових, дубових, кипарисових, обрізали по книжковому блоці і прикріпляли до нього ремінцями (в палітурках прорізували щілини, через які пропускали ремінці, і видовбували канавки, в які западали ремінці). Потім палітурку покривали товстим пергаментом, верх і низ корінця обшивали шнурком і, нарешті, обтягували матеріалом – шкірою, оксамитом, шовком, парчею, полотном тощо. Закінчивши цю «чорнову» роботу, палітурник брався до оздоблення. Верхню частину палітурки покривали дощечкою з дорогоцінного матеріалу (золота, срібла) з різними різьбленими орнаментами, прикрашали перлами, дорогоцінним камінням. На нижній частині монтували випуклі металеві штирі («жуковини»), які оберігали оправу від пошкодження. Іноді на оправах робили металеві чи шкіряні защіпки,
Майстри-палітурники нерідко створювали дивовижні витвори палітурного мистецтва, такі як книжка-кошіль і книжка-сумка із замком, книжка -«серце» і книга-валіза, «трійна» книжка в одній оправі.
Похожий материал - Лабораторная работа: Контент-анализ агрессия в СМИ
В останні роки, у зв’язку з появою нових і з удосконаленням відомих палітурних матеріалів, а також із розвитком сучасної техніки, відбулися значні зміни, які торкнулися, передусім, способу скріплення блока, а також таких елементів, як форма корінця блока, форми книжкових оправ, суперобкладинок, і сформували структуру книжкової продукції. Головна особливість цих змін – збільшення числа варіантів брошурувально-палітурних процесів при виготовленні книг. За останні роки це число зросло приблизно в 2-3 рази і перевищує 200; широко застосовуються більше 70 варіантів. Збільшилась диференціація у використанні конструкцій книг, їх оформлення, матеріалів залежно від призначення, тематики видань, кола майбутніх читачів, умов експлуатації і т.д. У більшості випадків досягається достатня відповідність між фактичними міцнішими, ергономічними і естетичними показниками випущеної книги і вимогами до неї, які ставить видавництво та читач.
Слід відмітити тенденції у виконанні елементів книг: спрощення конструкції видань у твердій палітурці за рахунок зміни способу склеювання корінця блока, його форми, використання безшвейного способу скріплення, застосування простих за конструкцією палітурок та ін., що дозволило знизити собівартість всієї книжкової продукції, ускладнення конструкції книжок в обкладинці внаслідок застосування обкладинок з клапанами і суперобкладинками, підвищення технологічності конструкцій, застосування засобів, які забезпечують необхідну міцність і довговічність книжок при використанні порівняно дешевих матеріалів, широке застосування нових технічних засобів для підвищення художньої виразності оформлення.
1. Етапи розвитку конструкції книги
Зазирнемо коротко в історію конструкції книжки. Конструкція стародавньої книжки визначалася системою письма, специфікою матеріалу, на якому писали, та інструменту для письма. У давні часи в різних країнах для письма використовували глиняні та воскові дощечки, березову кору, пальмове листя, але найбільше значення в становленні і розвитку світової культури письма відіграли папірус, пергамент і папір. Папірус виготовляли в Єгипті з серцевини стебла тростини, яку розрізали на тонкі смужки і після висушування склеювали хрест-навхрест соком рослини, отримуючи аркуші або довгі (до 45 м) стрічки. Текст і рисунок наносили паличкою чи пером чорною або червоною фарбою, а пізніше – чорнилом. Папірус неможливо було складати навпіл (фальцювати), тому «книжки» із папірусу мали форму ЗВИТКІВ, які закріпляли на планках і зберігали у шкіряних футлярах.
Досконаліша і зручніша у користуванні конструкція книжки у вигляді кодексу (скріплені в корінці аркуші матеріалу для письма) з’явилась у I ст. до н.е. і походить, найімовірніше, від римських поліптихів – своєрідної записної книжки із скріплених між собою дощечок, покритих воском, на яких писали заточеною паличкою. Конструкція кодексу для рукописної книжки стала можливою завдяки появі нових матеріалів – пергаменту (шкіра молодих тварин особливої вичинки, II ст. до н.е.) і паперу (Китай – поч. I ст. н.е., Європа – поч. II ст.), які можна було фальцювати.
Рукописні книги – кодекси– самі переписувачі складали із зошитів (вкладених один в один зігнутих навпіл аркушів), обсяг яких сягав 24 сторінок. Після заповнення текстом зошити нумерували, комплектували за порядком, зшивали тонкими сухожиллями або товстими нитками і покривали обкладинкою із пергаменту чи шкіри. Найцінніші книжки захищали твердою палітуркою, яку робили із кількох склеєних аркушів папірусу або пергаменту, а пізніше – із дерев’яних дошок, обтягнутих шкірою або тканиною.
Очень интересно - Реферат: Криминальная тематика на страницах казахстанских газет
Із винаходом і розвитком книгодрукування (до кін. XV ст. за перші 50 років у Європі було видано більше 10 млн. книжок) брошурувально-палітурні роботи виконувались у чисельних палітурних майстернях із застосуванням найпростіших інструментів та пристосувань. Шиття блоків проводилось на швейному верстаті, заклеювання і сушіння корінця – в дерев’яних затискачах, обрізування – гобелем із списоподібним чи дисковим ножем, тиснення на палітурці готової книжки – штемпелями, філетами, дорожниками, роликами і набірним латунним шрифтом, закріпленим у шрифткасі.
У XV-XIX ст. в Європі аркуші фальцювалися палітурною паличкою, після чого корінцевий фальц оббивали на металевій плиті. Книжковий блок зшивався товстими і міцними нитками на зв’язках – смужках шкіри, спеціально вичинених сухожиллях, пізніше – на пенькових шнурах, які у натягнутому стані закріплювалися у швейному верстаті, а в зшитому блоці утворювали на корінці поперечні виступи. Заклеювання і наступне висушування корінця здійснювали рідким кістковим клеєм у затискачах при сильному стискуванні, яке забезпечувало проникання клею на потрібну глибину між зошитами блока. Кінці зв’язок зшитого блока прикріплювались до дерев’яних, а пізніше – до картонних боковинок палітурки, після чого корінець блока і боковинки склеювались палітурним матеріалом – пергаментом, шкірою, парчою або іншою тканиною із загинанням країв матеріалу на внутрішній стороні палітурки. Пізніше, до вже практично оправленої книжки, приклеювалися форзаци, після чого вона декілька годин втримувалася під пресом, що забезпечувало її високу компактність і тривале зберігання форми. Тиснення на палітурці, прикріплення металевих накладок і застібок виконувалось на зовсім ? готовій книжці.
Технологія виготовлення книжки на Близькому Сході була дещо іншою. Книжкові блоки зшивались нитками без зв’язок, а найбільш потовщені шви ховалися в поглиблення – пропилах, зроблених у скомплектованому і затисненому у затискачах боці. Боковинки палітурок робились із картону, причому було три Боковинки, так щоб третя боровинка закривала передній обріз блока і частково передню сторінку. Для скріплення палітурки з блоком використовувалась тканина, а корінець палітурки робили порожнистим, щоб позолота на корінці не тріскалась і не відшаровувалась при користуванні книжкою.
Найдавнішими з шкіряних оправ були оправи для літургійних кодексів єгипетських християн (коптів) – так званікоптські оправи. Тверді Боковинки виготовляли з обклеєних тканиною кількох шарів папірусу. На цю основу накладали червону або червоно-брунатну шкіру (рідше–товстий пергамент). Шкіру попередньо оздоблювали ажурним орнаментальним візерунком, який виконувався різними способами.
Історично склалася велика група східних оправ («оправи ісламу»), до якої входять південно арабські оправи, мавританські (сарацинські), каїруанські, перські. Вони відрізняються від європейських прямим корінцем і розміром сторінок, що не виступають за обрізи блока, тобто не утворюють канта. Конструкція каїруанських оправ нагадує скриньку. « Оправи ісламу» відзначаються різноманітністю і оригінальністю способів оздоблення, які мали великий вплив на формування «європейської оправи».
Вам будет интересно - Курсовая работа: Основи методики розслідування крадіжок
У Європі VІІІ-Х ст. побутували так званікаролінзькі або передроманські оправи: у вигляді конверту з пергаменту чи грубої шкіри, без боковин, прошитого разом із зошитами блока книги.
У VII ст. з’явилась техніка оздоблення оправ різьбленням за допомогою ножа або різця, а також своєрідне карбування пуансонами із заглибинами на кінцях у формі півкулі.
Оправа в більшій мірі залежала від зміни художніх смаків, ніж інші елементи конструкції книжки. Розрізняють романські оправи (ХІІ-ХІІІ ст.), готичні (ХІV-ХVІ ст.), ренесансні (XVI ст.), оправи стилю ля фанфар (XVII ст.), барокові оправи, стилю ампір (класицизм), романтизм (XIX ст.) тощо.
Цікавою є структура української стародрукованої книги. Українські стародруки, за дослідженням Я. Запаска мали складну композиційну будову, яка була підпорядкована двом вимогам: по-перше, забезпечити зручність у користуванні, щоб читач легко міг орієнтуватися у тексті, і, по-друге, зробити книжку твором мистецтва. Обидві вимоги дотримано у нерозривній єдності, і більшість елементів стародрукованої книги одночасно є засобами як технічного, так і художнього оформлення.
Друкована книга повністю перейняла від рукописної форму оправи і методи оздоблення. Зроблені з міцних дощок, обтягнені шкірою або міцною тканиною, забезпечені защіпками оправи оберігали блок книжки від руйнування і прикрашали її. Слід відзначити, що ні у рукописній, ні у стародрукованій книзі оправа не виконувала того завдання, яке має сьогодні, – відображати зміст книжки. Вихідні дані на старовинних оправах трапляються рідко, а їх художнє оформлення виконується незалежно від змісту.
Похожий материал - Курсовая работа: Особливості книговидання і функціонування засобів масової інформації в сучасній Україні
Найдавніші тверді шкіряні оправи українських книг прикрас не мали. У XV ст. з’являється сліпе (безколірне) тиснення у вигляді ромбовидної сітки, яке закриває всю площину верхньої палітурки. У першій половині XVI ст. на зміну йому приходить тиснення (сліпе і з позолотою) рослинних орнаментів на середниках, наріжках, бордюрах. Ще до появи друкарства на Україні сформувався той тип оправи, який існуватиме до XVIII ст.: на палітурці – в орнаментованому середнику найчастіше зображали розп’яття з пристоячими, по кутах – євангелістів і їх символи.
Великого поширення набули на Україні в другій половині XVII-XVIII ст. металеві прикраси оправ. Коштовні металеві окладні оправи, виконані з дорогоцінних матеріалів – золота, срібла з використанням кольорових емалей, черні та фініфті, були результатом співпраці майстрів різних спеціальностей, серед яких провідна роль належала вже не палітурникові, а ювелірові.
У деяких випадках напрестольні Євангелії покривали суцільною металевою оправою, що накладалася на голу дошку. Обов’язковим елементом старої оправи е защіпки, які робилися для того, щоб при тугій оправі не шкарубли дошки, і книга при переховуванні не розшарувалася. Тому залишати книгу незащепнутою вважалося недбальством.
У другій половини XVII ст., поруч з оправами з дощок, з’являються оправи з аркушів склеєного паперу або картону, які покривали шкірою, а вже в XVII ст. для таких оправ використовуються позолочені або фарбовані папери з різними узорами. Для запобігання розшарування картонні оправи мали металеві защібки або ремінні зав’язки.