Реферат: Еволюція методології фахової соціальної роботи

ПЛАН

1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.

2. Гуманістичні моделі.

3. Подальше теоретичне осмислення методів.

4. Використана література.

Возможно вы искали - Реферат: Еврейский общинный центр в СПб

1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.

Протягом 20—30-х років XX ст. у СІЛА й у Велико­британії домінувала психодинамічна модель, основою якої була психоаналітична теорія 3. Фройда, яка головну роль відводить внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами, мотивами і нахилами). Розвинута і доповнена швейцарським психологом і пси­хіатром Карлом-Густавом Юнгом (1875—1961), авс­трійським психіатром Альфредом Адлером (1870— 1937), німецько-американським психологом і психопа­тологом Карен Хорні (1885—1952), ця модель і нині пе­ребуває в арсеналі соціальних працівників.

Сучасна психодинамічна модель соціальної роботи — це модель практики, яка фокусується на внутрішньому світі індивіда і послуговується психічним детермініз­мом, тобто принципом, згідно з яким дії та поведінка людини витікають радше з процесу її мислення, ніж з впливів міжособистісних відносин або навколишньої ситуації.

Паралельно з психодинамічною моделлю у 60-ті ро­ки XX ст. розвивалися когнітивна (англ.cognitive — пізнавальний) та біхевіористська (англ. behaviour — поведінка) моделі, які виражали інтерес спеціалістів до процесів мислення і поведінки клієнта. Згідно з когні-тивною моделлю практики соціальної роботи фахівці, які здійснюють втручання, повинні виходити із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумов­лено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами («мислення формує по­ведінку»). А біхевіористська модель спирається на роз­гляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища і спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки, під­силювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.

У цей час відбувалося творення теорії кризового втручання, якою активно послуговуються і в сучасній практиці. Вона враховує випадки, коли до соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психо­логічної кризи, що вимагає оперативних дій і перебран-ня фахівцем на себе відповідальності за розв'язання проблем клієнта.

Похожий материал - Контрольная работа: Естественное движение населения

2. Гуманістичні моделі.

У 60—70-ті роки XXст. особливого поширення набула гуманістична модель, що розвивалася на проти­вагу психоаналізу і біхевіоризму. Якщо психоаналіз ключовим вважав підсвідомі та ірраціональні чинники поведінки людини, біхевіоризм акцентував увагу на значенні навчання і досвіду, то гуманізм розглядав лю­дину як свідому, розумну, творчу і самодостатню істоту, яка є активним творцем свого життя. Основні положен­ня гуманістичної психології розвивались на основі нчення американських психологів Абрахама Маслоу (1908—1970) і Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987). Зокрема, на основі розробленої К.-Р. Роджерсом «клієнт-центрованої моделі» (недирективної дії) ґрунтуються загальні принципи соціальної роботи.

У 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поши­рення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієн­тують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Отже, системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, все­редині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різнома­нітними соціальними інститутами — державою, систе­мою освіти і виховання, економічними та іншими орга­нізаціями.

Утвердження екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі зумовлене особливою увагою, що спостерігалася в 60-ті роки XX ст., до проблем екології людини (соціальної екології), зосередженої на вивченні закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища, його збереження і охорони. В організації соціальної роботи екологічна модель пропонує особливу увагу звертати у роботі з клієнтом на рівень співвідно­шення особистості з навколишнім середовищем (фізич­ним і соціальним). Зміст діяльності спеціалістів у межах цієї моделі полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особис-тісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, і у впливі на зміну умов соціального і фізичного оточення, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Протягом 70-х років XXст. заявила про себе зосере­джена на завданні модель, яка орієнтує практичних працівників на осмислення майбутньої роботи з клієн­том. Така робота передбачає вивчення проблеми, узгодження її мети і часових меж, безпосереднє виконання завдання. Ця модель пропонує чітку послідовність діаг­ностики проблеми клієнта та роботи з нею.

Очень интересно - Реферат: Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. Етичні принципи соціальної роботи

У наступні роки намітився розвиток соціально-ра­дикальних підходів, які орієнтуються на політичні та економічні проблеми клієнтів. їх прихильники переко­нані, що розв'язання соціальних проблем можливе у ширшому контексті, ніж робота на індивідуальному рівні. Радикально орієнтовані спеціалісти, особливо учасники феміністського руху, які виступають за рів­ноправ'я між жінками і чоловіками, зосереджують ува­гу на нових соціальних проблемах, розв'язання яких перебуває за межами державних програм (бездомність, сімейне насилля, гомосексуалізм тощо), на пошуку аль­тернативних систем надання послуг і нових методів практичної роботи, створенні кризових і консультацій­них центрів. Соціально-радикальна модель соціальної роботи кидає виклик психологічним поясненням проб­лем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, ви­користання структурних засобів розв'язання проблем, проведення масових акцій на захист прав клієнтів та ін­ших колективних дій.

Подальший розвиток соціальної роботи пов'язаний з використанням різноманітних технік індивідуальної роботи, поширенням профілактичної роботи та робо­тою в громаді. У науковому середовищі набули по­пулярності ідеї постмодернізму та інтеракціонізму, які визнають існування множинності істин, розвиток «Я» у процесі взаємодії, що актуалізує діяльність клієнта.

Багато науковців вважає, що психодинамічна мо­дель соціальної роботи, зародившись у 20-ті роки XX ст. одночасно зі становленням соціальної роботи як фаху, домінувала в ній понад 40 років і дотепер залишається однією з наріжних теоретичних концепцій. Однак ре­альна практика завжди балансувала між психологічни­ми особливостями клієнтів і соціальними детермінанта­ми їх проблем, тобто структурними чинниками склад­них життєвих ситуацій. Наприклад, запропонована у 20-ті роки М. Річмонд діагностична робота з випадком, що спершу спиралася на психосоціальні, а згодом — на психоаналітичні концепції, співіснувала з парадигмою соціальної роботи, яка виходила із групових соціальних інтересів (рух поселенців та «війна з бідністю»). На цій підставі американські дослідники не визнають лінійно­го розвитку (як послідовності етапів) методології і соціальної роботи, а ведуть мову про дві її школи (напрями), кожна з яких виробила власні методики, вимоги до на-ничок соціальних працівників і форм їхньої підготовки. І Гредставники однієї з них спираються на індивідуалі­зований підхід, використовуючи переважно психоло­гічні методи роботи, іншої — на структурний, намагаю­чись змінити соціальне становище клієнтів завдяки впливу на їх оточення та умови, орієнтуються на роботу в громаді, використовуючи переважно знання із соціо­логії та менеджменту.

Балансування між орієнтацією на індивідуальне і структурне особливо помітне у розвитку соціальної робо­ти протягом останніх десятиліть у Німеччині (ФРН). За твердженнями німецьких учених, наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. концепції держави загально­го добробуту і соціальної роботи як суспільного інститу­ту суттєво зміцнилися під впливом кейнсіанства (вчен­ня, яке обстоює активний вплив держави на розвиток со­ціально-економічних процесів) і фордизму (концепція організації масово-потокового виробництва, забезпечен­ня інтенсивності праці і через це досягнення соціального добробуту тих, хто працює). Узявши на озброєння нео-марксистські і критичні теорії Франкфуртської школи, які наполягали на переосмисленні раціональності побу­дови сучасного суспільства, критичному ставленні до цієї «масової культури» і «масового суспільства», соці­альна робота була спрямована на вивчення власної ролі в капіталістичному суспільстві. Традиційну ідеологію со­ціальної роботи, зосереджену на відносинах допомоги між соціальними працівниками і клієнтами, замінила ідеологія, заснована на аналізі структурних передумов і причин соціальних проблем. Завдяки цьому розвинувся соціетальний (суспільний) підхід до соціальної роботи, який став основою «критичної» соціальної роботи, зо­рієнтованої на компенсаційну функцію, забезпечення відтворення робочої сили. Інтеграцію індивіда в сус­пільство його прихильники витлумачували як інтегра­цію у процес виробництва. Це вважалося сенсом соці­альної роботи, старань соціальних працівників. На їх погляд, допомога пов'язана із здійсненням соціального контролю, а конкретний клієнт є жертвою соціетальних відносин і політичних структур. Тому насамперед необ­хідні зміни домінуючих у капіталістичному суспільстві відносин.

Наприкінці 70-х років XXст. німецькі практики со­ціальної роботи охололи до макроструктурного економічного і політичного аналізу. У цей період набули по­пулярності психотерапевтичні індивідуалізовані підхо­ди та моделі, вкорінені в теорії «повсякденного життя» і підживлені концепцією сучасного німецького соціоло­га Юргена Габермаса стосовно «системи» і «світу жит­тя». Згідно з нею комунікативна та культурна практика клієнтів розглядається як автономна соціальна реаль­ність, яка не залежить від об'єктивних умов. Соціальна робота, на погляд її прихильників, є системною діяль­ністю, яка «колонізуюче» (нав'язливо) втручається в комунікативний світ клієнта, спричинюючи нову пато­логію. Діяльність соціальних працівників має зосе­реджуватися на мобілізації інституційних і фахових ре­сурсів задля допомоги клієнтові налагодити успішне «щоденне життя». Ключова ідея цього підходу полягає у визнанні традицій, комунікативних патернів (стилю, практики спілкування) такого життя, орієнтації на консультування та підтримуюче втручання.

Вам будет интересно - Курсовая работа: Етичні засади в професії соціального працівника

3. Подальше теортеичне осмислення методів.

Повернення до соціальної роботи психотерапевтич­них моделей супроводжувалося поширенням теорії криз, яка стверджувала про загальну «кризу норм» — кризу влади, зразків поведінки тощо. Це відбувалося на тлі зростання рівня безробіття в Німеччині, особливо се­ред молоді, що унеможливлювало підтримання власти­вих індустріальному суспільству норм життя. Ці соці­ально-економічні обставини спричинили відмову від погляду на соціальну інтеграцію як на повернення клі­єнтів до оплачуваної праці. Натомість соціальна робота зосередилася на реальних здібностях клієнта, заохочен­ні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.

На розвиток теорії соціальної роботи в Німеччині у 80-ті — на початку 90-х років XXст. впливали ідеї «сус­пільства розвитку» , прихильники яких стверджували про ерозію традиційних родинних і сусідських зв'язків, культури робітничого класу, яка є наслідком процесу капіталістичної модернізації. Усе це спричинило роз­рив між індивідами та соціальним контекстом. Індивід, на їх погляд, існує сам по собі і не може покладатися на традиційні правила поведінки, поради (наприклад, сто­совно виховання дітей, подолання життєвих криз, вибо­ру виду занять тощо), а тому опиняється у «ризикова­ній» ситуації. З огляду на це соціальні працівники мають забезпечувати професійне консультування, заповнюючи своєрідний вакуум між індивідами і сус­пільством, створюючи нові основи для соціальних зв'язків.

На хвилі процесу детрадиціоналізації й індивідуалі­зації суспільного життя соціальну роботу почали вважа­ти ресурсом, до якого можуть звернутися всі прошарки населення, а не тільки маргіналізовані групи. Це озна­чає, що її почали ставити в один ряд з медициною, юрис­пруденцією, й перестали асоціювати з контролюючою інституцією, дотичність до якої заплямовує її клієнтів.

Розвиток теорії соціальної роботи супроводжували дискусії про права «споживачів послуг», «сервісну орієн­тацію» соціальної роботи, зумовлені впроваджуваною то­дішніми прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер і президентом США Рональдом Рейганом політи­кою неолібералізму, що спрямована на обмеження дер­жавного втручання у соціальну сферу та обсягу держав­них соціальних програм. Учасники цих дискусій розгля­дали клієнта як надзвичайно індивідуалізовану особу, що має право вибору соціальної послуги на вільному рин­ку. Тому його необхідно звільнити від притаманних соці­альній роботі бюрократичних формальностей і надати право впливати на процес соціальної роботи.

Похожий материал - Контрольная работа: Етнічна соціологія - актуальні проблеми та історія розвитку

Загалом за останні десятиріччя соціальна робота в Німеччині переорієнтувалася із макроструктурних під­ходів на індивідуалізовані, вважаючи клієнта жертвою соціальних обставин, свідомим користувачем соціаль­них послуг, наділеним правом вибору її, а також струк­тур, осіб, які надають їх. Цей підхід, що отримав назву «консьюмерізм» (англ. consumer — споживач, клієнт), постав як антитеза багатьом існуючим теоріям фахової соціальної роботи.

Сучасний розвиток теорій і моделей соціальної робо­ти у світі зумовлений не лише досягненнями спорідне­них наук (психології, соціології та ін.), а й нагрома­дженням власних емпіричних даних, відпрацюванням оригінальних методик. Важливу роль відіграв і розви­ток непозитивістських наукових парадигм, зокрема фі­лософії постмодернізму, яка давала простір для плюра­лізму думок і підходів, визнання цінності думки кожної людини, її права на істину. Суттєво позначилися й ідео­логічні та політичні концепції, особливо неолібералізм, який підносив свободу вибору в усьому як найвищу цін­ність, а також соціальні і суспільно-політичні рухи, що обстоювали права дискримінованих груп, та соціальноекономічні кризи, які спричинили у багатьох розвину­тих країнах перегляд змісту й спрямованості соціаль­них програм. Наприклад, у 80-ті роки XXст. наслідком консервативної соціальної політики у Великобританії та США («тетчеризм» та «рейганоміка») було скорочен­ня витрат на соціальні потреби. Водночас у соціальній сфері виникали комерційні соціальні служби, недер­жавні соціальні організації, що працювали за контрак­том із муніципальними службами. У наступне десятиліт­тя британські лейбористи висунули концепцію «Третьо­го шляху» (ThirdWay), згідно з якою держава повинна захищати ефективні громади і волонтерські організації, сприяти їхній участі у розв'язанні соціальних проблем. На цій теоретичній платформі сформувалися засади со­ціальної політики багатьох країн, що зумовлювало по­ширення у фаховому середовищі відчуття депрофесіо-налізації соціальної роботи. Попри те у Великобританії та США невпинно зростає кількість фахових соціаль­них працівників, відбувається внутрішня диференціа­ція фаху й певна інтеграція його методів.

Загалом багатоманітність теоретичних і практичних підходів до здійснення соціальної роботи свідчить як про складність і суперечливість процесу її становлення, так і про необхідність плюралізму, що зумовлено бага-томірністю людини як суб'єкта і об'єкта професійної ді­яльності. Дискусії щодо альтернативних орієнтацій практики соціальної роботи тривають і тепер, у процесі яких відбувається обмін новими ідеями й досвідом. На сучасному етапі соціальна робота досягла зрілого про­фесіоналізму, є науковою і практичною індустрією, в якій зайняті мільйони людей в усьому світі. Поняття «соціальна робота» нині позначає особливий фах, нау­кову і навчальну дисципліну, що використовує ком­плексний підхід, є вкрай актуальною і перспективною з огляду на проблеми соціального буття.

Використана література

1. Соловьев А. Процесе рождения новых профессий: социальная работа в США, Великобритании и России // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.