Виконала
студентка гр. ГФ-31
філологічного факультету К.Р. Кривцун
Науковий керівник В.С. Майборода
Допуск до захисту:
Возможно вы искали - Курсовая работа: Жизнь и творчество Л.Н. Толстого
Зав. кафедри, к. ф. н., доц.. Г.В. Поліна
Буча 2009 р.
ВСТУП
З давніх часів культура Франції була щедра на «моралістів», наставників, проповідників чесноти. Перш за все це майстри пера і мислителі, які торкалися в своїх книгах загадки людської природи з дотепною відвертістю, подібно Монтеню в ХVI ст., Паскалю в ХVII ст., Вальтеру, Дідро, Руссо в XVIII ст. Франція XX сторіччя висунула чергове сузір'я таких моралістів: Сент-Екзюпері, Сартр. Серед перших у ряді цих гучних імен повинен бути по праву названий і Альбер Камю. У своїй творчості він розглянув концепцію відчуження особи і суспільства. У своїх творах він дотримувався висновків «філософії існування», екзистенціалізму.
До однієї з таких книг відноситься і твір Камю «Сторонній», про який вже написано тисячі сторінок. Він викликав живий інтерес як у Франції, так далеко за її межами. Але і сьогодні, більше сорока років після його виходу в світ, книгу продовжують читати, вона залишається у Франції бестселером. Ця книга Камю називається і «кращим романом покоління Камю», і «одним з великих філософських міфів в мистецтві цього століття» і навіть одним з найбільш захоплюючих, переконливих і найкращим чином побудованих романів в світовій літературі.
Актуальність теми обумовлена питанням природи виникнення відчуження особистості, яке є актуальним і для сучасного суспільства. Одним з яскравих прикладів цього явища є виникнення різноманітних субкультур. Але з цього питання бракує системних досліджень, певні аспекти залишаються поза увагою дослідників.
Похожий материал - Реферат: Жил и умер как солдат. (о Вячеславе Кондратьеве)
Метою роботи є вичерпне дослідження концепції відчуження особистості і суспільства за часів Альбера Камю та сучасності на основі цілісного аналізу.
Завдання роботи обумовлені її метою:
1. Аналіз літературних джерел з даної теми
2. Проаналізувати особливості та сюжет повістіКамю «Сторонній»
3. Докладно розглянути образ головного герою, Мерсо, зосередивши увагу на його поведінці в різних ситуаціях
Очень интересно - Курсовая работа: "Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
4. Дійти висновків стосовно природи виникнення відчуження особистості
Об’єктом дослідження є творчість та філософія Альбера Камю в цілому, а саме його повість «Сторонній».
Предметом дослідження є концепція відчуження особистості та суспільства, яка викладена в зазначеному творі.
Матеріалом дослідження є:
· Твір Альбера Камю «Сторонній»
Вам будет интересно - Учебное пособие: Любовь в жизни и творчестве Ф.И. Тютчева
· Критичні статті по творчості Альбера Камю
РОЗДІЛ І. Загальні положення
1.1 Творча історія «Стороннього»: проблеми, психологія, жанр твору
Важливим явищем ранньої творчості Камю стала повість «Сторонній». В центрі її уваги – проблема абсурдної людини, абсурдного світу. «Сторонній» не з тих книг, які пояснюють: абсурдна людина не пояснює, вона описує; але «Сторонній» також і не з тих книг, які щось доводять.[20] Творча історія твору досить легко простежується по «записниках» Камю. Він відзначає, що головний герой повісті - людина, не бажаюча оправдовуватись. Він віддає перевагу тому уявленню, яке люди склали про нього. Він вмирає, задовольняючись власним визнанням своєї правоти. Примітно, що вже в цьому першому записі як ключове звучить слово «правда», в червні 1937г. з’явився нарис теми про людину, засуджену до страти. В'язень паралізований страхом, але не шукає ніяких втіх. Він вмирає з очима, повними сліз. У липні 1937г. знов з'являється запис про людину, яка все життя захищаєдеяку віру. Вмирає його мати. Він все кидає. У серпні 1937г. у його щоденниках з'являється запис: «людина, яка шукала своє життя там, де вона зазвичай і проходить (одруження, положення в суспільстві). Одного разу він усвідомив, наскільки чужим був по відношенню до власного життя. Йому властива відмова від компромісів і віра в «правду природи». Адже ця людина дивна, на що деяким чином натякала назва романа - «Сторонній».
Коли «Сторонній» вийшов в світ, ціле покоління з жадністю прочитало цю книгу - покоління, життя якого не покоїлося на традиційнихосновах, було замкнутим, позбавленим майбутнього, зовсім як життя «Стороннього». Молодь зробила з Мерсо свого героя.Головне, що визначає поведінку Мерсо, вважав письменник -це відмова від брехні.
Психологія Мерсо, його поведінка, його правда - результат довгих роздумів Камю над естетикою абсурду, яка по-своєму відображала його власні життєві спостереження.«Сторонній» - твір складний, його герой «ухиляється» від однозначного трактування, найбільша складність повісти полягає в її двоплановісті. Повість розбита на дві рівні частини, що перекликаються між собою.
Друга - дзеркало першої, але дзеркало криве. Одного дня пережите в ході судового розгляду, і «копія» до невпізнання спотворює натуру. З одного боку, Камю прагне показати зіткнення «звичайної людини» віч-на-віч з долею, від якої захисту нема, з іншого боку, своїм негативізмом Мерсо повіряє загальноприйняті цінності, аби своєю внутрішньою правдою засудити зовнішню брехню.
Похожий материал - Реферат: М.М. Пришвин и Смоленщина
Жанр романа наближається до моралістичного романа, тому філософсько-естетична система автора невіддільна від його особи. Повноту «Сторонньому» додає його філософський підтекст. У «Сторонньому» Камю прагне додати історії універсальний характер міфу, де життя спочатку відмічене друком абсурду. Дійсність тут є швидше метафорою, необхідною для розкриття образу Мерсо.
1.2 Поняття відчуженості в психології та літературі
Термін «відчуження», походить від німецького Entfremdung — «відділення», «відрив» та Anomie — «відхилення від закону».
Коли виникає питання про відчуження? Бути чужим чужому, це звичайно, це - в рамках життєвих норм. Дивацтво відчуття, розуміння своєї чужості чому-небудь, кому-небудь виникає з переживання свого як чужого, становлення свого чужим.
Мабуть, першим з психологів, що використали поняття «відчуження», був З. Фрейд. Він зв'язував феномен відчуження з патологічним розвитком особи, для якої соціальна культура є чимось чужим, ворожим її природній природі. Самовідчуження, по З. Фрейду, веде або до невротичної втрати свого власного я - деперсоналізації, або до втрати відчуття реальності навколишнього світу - дереалізації.