1. Торгівельні та митні взаємовідносини за часів формування давньоруської держави ( VII-IX ст)
Історія виникнення на українських землях митної справи сягає сивої давнини. Вона безпосередньо пов'язана з життям праслов'янських і слов'янських племен, які вели торгівлю між собою, а також зі своїми сусідами, навчалися нелегкій справі захисту власних економічних і політичних інтересів.
Значний крок у цьому напрямку праслов'янами був зроблений у VIст. до н.е., коли розпочався другий етап освоєння грецькими переселенцями Північного Причорномор'я та Криму.
Тут розбудовувалися старі міста - колонії і були засновані нові - Ольвія (поблизу сучасного с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області), Пантікапей (Керч), Феодосія.
У той же час у зоні Правобережного лісостепу мешкали скіфи - орачі (праслов'яни), яких Геродот називав ще "борисфенами", тобто "дніпрянами". Широко використовуючи плуг, орачі швидко досягли великих успіхів у зерновому землеробстві, перетворивши його на товарне виробництво. Лишки хліба "дніпряни" у великій кількості продавали мешканцям грецьких колоній Північного Причорномор'я Греції. Завдяки цьому Ольвія, приміром, стала фактично праслов'янською гаванню на Чорному морі і називалася
"торжиськом борисфєнів".
Возможно вы искали - Курсовая работа: Організація договірної роботи митних органів та участь в ній юридичних служб
Купуючи в орачів зерно, продукцію тваринництва й хутро, греки експортували у північні "варварські" землі прянощі, маслини, вина, олію, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькі колонії не були представниками праслов'ян і використовували місцеве населення у своїх інтересах, вони відкрили їм шлях до зв'язків з південними народами. 7'ому і після занепаду грецьких колоній праслов'янські племена вели жваву торгівлю з країнами Малої та Середньої Азії і Візантії.
У першій половині VIII ст. посилилася експансія на землі сіверян, в'ятичів, деяких інших праукраїнських слов'янських племен лісостепу та Полісся з боку Хазарського каганату - держави, яка утворилася у середині VII століття. Володарі Хазарії не тільки стягали із слов'янських племен данину, але й збирали з іноземних купців торгове мито в Утілі та інших містах, а також у Керченській затоці, чим перешкоджували вільній торгівлі праукраїнських племен з Візантією й іншими державами.
На початку ЇХ ст. торують шляхи до українських земель скандинави. Один з них — шлях "із варягів у греки" — пролягав від Балтійського моря через систему річок і волоків з верхів'їв Західної Двіни до Двіни й далі до Чорного моря. Він відіграв важливу роль у розвитку економічних відносин в українських землях. Для останніх важливе значення мало й те, що цим шляхом з країн Північної Європи надходило срібло, яке у ті часи вважалося міжнародною валютою.
Видатний вітчизняний історик М.С. Грушевський пов'язував із розвитком торгівлі початок української держави. Він вказував на те, що торговельні каравани потребували збройної охорони, а її могла надати тільки певна організація. Так у торговельних містах з'явилися воєнні вожді — князі з дружинниками. З часів утворення Київської Русі до нас дійшли перші відомості про організацію митної справи. Вона здійснювалася власними силами, і цей факт зафіксований у тексті гімну українських митників: Ще стольний мудрий князь Олег збирав найперше мито ". Князь і його дружина не тільки збирали мито з руських і заморських купців за перевезення різних товарів й худоби через кордони певних територій, але й добивалися рівних з греками прав у торгівлі. У 907 р. князь Олег пішов з великим військом на Царгород і спалив його околиці. Як повідомляється у літопису "Повість временних літ", наслідком походу був дуже вигідний для Русі договір 907 - 911 рр. Він надавав Олегу, його дружині та купцям великих прав. За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. "...Нехай, - говориться у договорі про руських купців, - входять до міста ... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів."
За часів Київської Русі торгівлею займалися не тільки купці, але й бояри та князі. Від останніх значною мірою залежала безпека зовнішньої торгівлі, яку вели так звані "гості". Відомий російський історик В.Й. Ключевський писав, що князь, який сидів у Новгороді чи Смоленську, постійно дивився у той самий далекий степ, від якого не відводив очей його південний родич — князь Переяславський тому, що і достаток північних областей значною мірою залежав від безпеки південних кордонів, земель, торговельних шляхів, які пролягали степом.
Похожий материал - Курсовая работа: Організація юридичною службою аналізу результатів і наслідків розгляду позовів і судових справ
Крім названих збирачів данини й мита, вказуються й інші. Наприклад мостника, який збирав плату за проїзд через мости, та осмника, що був побирачем торгового мита, займаючи судовополіцейську посаду. Немає сумнівів, що у збиранні мита на кордонах Русі митникам допомагали також "бояри путні" і "слуги путні" — тогочасні прикордонники, котрі запобігали незаконному безмитному провозу товарів через об'їзні шляхи.
У X— XIIIст. все більшого значення набували торговельні шляхи, які зв'язували Україну із Західною Європою. Головний з них лежав від Києва на Луцьк, Володимир, Завихост, Краків, Битом, Онполє, Вроцлав. У другій половині XIIIст. у зовнішній торгівлі зростає роль Львова, з якого торговий шлях пролягав через Городок, Любачів, Сандомир, Опатов, Радом. Тоді зросло і значення Володимире — Торунського шляху, який пролягав через Городіл, Холм, Люблін, Казімеж, Шеченов, понад Віслою. У селі Городілі, містах Володимирі та інших стояли митниці.
Важливим регулятором торговельних зв'язків України із Заходом став перший фіксований торговельний акт — Рафальштетенський митний статут 906 р. (він наслідував значно старіший статут 880 р.). У ньому, зокрема, згадувалося, що у IXст. продавали руських коней у Баварії, а руси (з країни "русів") мали право вести торгівлю на берегах Дунаю, а також у Ротелі та Рідуарсі з певним митом: продавали віск, рабів та коней. Як бачимо, у даному випадку мито розглядалося у якості повного обмеження торгівлі конкретними товарами.
Пізніше, у 1288 р., був виданий Острогомський митний статут, у якому перелічувалися купці з різних країн : Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному для багатьох країн Заходу правовому полі.
2. Порівняльний аналіз митної справи в українських землях і Московському царстві XV-XVII ст
Очень интересно - Курсовая работа: Особенности таможенного оформления и таможенного контроля товаров при уплате таможенных платежей
Після підписання Переяславської угоди (1654 р.) та маніфесту імператриці Катерини II в 1793 році Україна повністю була підпорядкована Росії в політичному та законодавчому плані. А тому й митні питання відповідали тим інтересам, які закріплювались у законодавчих актах Російських царів.
Свій подальший розвиток митна справа України отримала в основних статтях Новоторгового Статуту 1667 року, згідно з яким мито почали справляти золотом і "ефімками". За цим Статутом до Росії заборонялося ввозити предмети розкоші і вивозити дорогоцінні метали та вироби з них. Більш суворим був порядок ввезення іноземних товарів, мито на які збільшилось в чотири рази. Іноземці могли торгувати тільки в прикордонних містах — з мстою розвитку ініціативи російських оптовиків скупщиків. Іноземцям під погрозою конфіскації товару заборонялось вести роздрібну торгівлю і обмін товарами, минаючи митницю.
Лише у виняткових випадках, при наявності спеціальної грамотії про торгівлю, іноземним купцям дозволялось приїздити з товарами до Москви.
Досить детально була відпрацьована процедура митного оформлення, її здійснював, спільно з своїми помічниками ("целовальниками"), вибраний з верхівки купців представник правління — митний голова, який мав право здійснювати "всякую полную расправу в торгових делах" (Ст. 2 Статуту). Воєводи не могли втручатися в його діяльність, щоб "великого государя казне в сборах порухи не было" (Ст. 1 Статуту).
Встановлення такого суворого режиму по ввезенню іноземних товарів сприяло розвитку контрабанди, яка до цього часу носила випадковий характер. Дуже жорстоко фізично шмагались і всенародне оганьблювались контрабандисти тютюну. За контрабандне ввезення спиртних напоїв не тільки били канчуком, але відсікали руку або ногу.
Вам будет интересно - Курсовая работа: Правове забезпечення реалізації процедур закупівель товарів, робіт, послуг за рахунок коштів митних органів
Після Переяславської угоди доля Української держави склалася так, що старший брат в усіх питаннях суспільного життя нав'язав українському народу "диктаторську волю", яка торкалася всього законодавства, а також української мови. Певними указами та заборонами на рівні царів та міністрів український народ принижували, а то й знищували будь-які зародки української духовності. А тому й не дивно, що на зміну словам: митниця, митник, митний збір прийшло нове слово — таможня.
З історії фактів не викинеш. Після завоювання російських земель татаро-монголами в російській мові серед інших з'явилось слово "тамга" — яке означало у тюркських народів знак, клеймо, тавро, що ставилося на майно, яке належало тому чи іншому родові. Отримання ханських ярликів супроводжувалось збором, який в Росії почав називатись тамгой. Пізніше так і почали називати всі митні побори (оплати), які справлялись при торгівлі на базарах і ярмарках. Від слова "тамга" було утворено дієслово "тамжить", тобто обкладати товар митом, а місце, де цей товар "тамжили", стало називатись "таможней".
Служиву людину, яка в минулому називалась митником, почали називати "таможником" або "таможенником". В побут ввійшло словосполучення "таможенний голова" (старший митник), "таможенная грамота" — дозвіл особі чи общині організовувати в своїх володіннях торгівлю і справляти мито з товару, який завозиться. Історичні документи засвідчують, що в кінці XVIIстоліття в Росії було створено достатньо широку багатогілкову і централізовану митну службу. Збір митних доходів був зосереджений в Наказі Великої казни. В цей час у Москві вже діяли Велика митниця, Посольська нова митниця, яка оформляла товари зарубіжних купців, Митна хата, в якій справлялось мито з худоби, сіна та іншої продукції, діяли Коніоіпспський наказ - здійснював нагляд за торгівлею кіньми.
Помірна хата — здійснювала торгові операції з зерном, овочами й іншими товарами, а також були організовані й діяли митні хати в уїздах. У них безплатно служили купці першої гільдії, як вибрані митні голови. За нарахування мита, яке перевищувало певні суми зборів, вони отримували грошову винагороду, а за недобір надходжень — стягувалися збитки. Окрім купців-цілувальників у митних хатах їм допомагали дяки, які працювали по найму і записували в митні книги дані про товар, власника, а також суму митних зборів.
З розвитком різних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, мануфактурних виробництв в Україні розширювались торговельні стосунки купців, частини феодалів і заможних селян. Виробнича спеціалізація окремих районів і розвиток на цій основі товарного виробництва обумовили нові формування як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. В другій половині XVIIі на початку XVIIIстоліття торгівля, як і раніше, зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лівобережній Україні щорічно збиралось 390 ярмарків, а на Слобожанщині 219. Найбільші з них були п Ніжині, Переяславі, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці. Житомирі, Бару, Луцьку. В Ніжині і Ромнах продавалось товарів на декілька мільйонів рублів. До наших днів дійшов такий історичний факт, що в 1785 році торговий обіг на Покровському. Хрещенському і Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українські землі все більше втягувались у систему російського ринку. В центральних районах Росії все частіше бували купці з Києва, Ніжина, Переяслава, Харкова. Для них вже існували гостинні двори в Севську, Брянську. Розвитку торгівлі сприяли реформи Петра І, які передбачали звільнення українських купців від мита. Бахчисарайський мирний договір 1681 року завершив війну сильного мита. В 1753 році Лівобережна Україна Україна була включена в єдину внутрішню митну систему Російської держави. В російському експорті Україна займала досить вагоме місце.
Похожий материал - Курсовая работа: Сутність та завдання юридичної служби як підрозділу митного органу
Не дивлячись на державні кордони й перепони, які чинили окремі урядові діячі Австрії, Турції, Угорщини, Речі Посполитої, Правобережна Україна й західноукраїнські землі також все більше задійснювались у систему російського ринку. Так, у 1741 році 348 селян з Правобережної України вивезли 3 тисячі пудів хліба на російські ринки. Одночасно значна кількість товарів Росії збувалась у Львові, Фастові, Богуславі, Білій Церкві. Тільки в червні — серпні 1790 року через Васильківську митницю на ярмарки Львова, Броду, Дубна російські купці вивезли товарів на суму близько 11,5 тисяч рублів.
У 1817 році в Україні відбулось 2346 ярмарків, на яких поруч з продукцією місцевого виробництва продавались вироби центральних губерній Росії (Московської, Володимирської, Костромської). Найбільший торговий обіг в Україні мали ярмарки так званого всеросійського значення у Києві, Харкові, Єлизаветграді, Ромнах, Полтаві. Київський контрактовий ярмарок, який проводився щорічно в січні, запрошував до себе тисячі купців з різних місцевостей Російської імперії, а також Австрії, Прусії, Франції, Англії. Тут укладались договори на оптову купівлю-продаж продукції сільського господарства, промислових виробів, надавались позички в місцевих банках, сплачувались борги.
У часи царювання Петра 1 одним з перших заходів стосовно митної справи був Указ 1699 року про справляння мита в Архангельську з напоїв, які привозились."1 У той період розвиток промисловості, мануфактур, сільського господарства дав новий поштовх внутрішній торгівлі. А вихід Росії в Балтійське море, численні зовнішньополітичні акції уряду відкрили шлях російським мануфактурним товарам в Європу. Активізувалась зовнішня торгівля, в чому немалу роль відіграв прийнятий в 1724 році митний тариф. В інтересах вітчизняної промисловості високими митними ставками обкладались імпортні товари, виробництво яких у Росії вже було освоєно, або тільки налаштовувалось. Такі товари, як залізо, шовкові тканини, скипидар, віск, суха шкіра, пергамент та ряд інших обкладались митом в розмірі 75 відсотків; полотно, оксамит, золочене і прядильне срібло — 50%; окремі види тканини, зброя — 25% від ціни. На товари, які не вироблялись у країні, накладалось помірне мито — від 4 до 10%, хірургічні інструменти, окуляри митом не обкладались взагалі. Товари, які вивозились з Росії, обкладались 3%-м митом, окрім промислової сировини і напівфабрикатів, які були необхідні для російських фабрик. Щодо цих товарів було застосоване заборонне мито. Цей тариф спочатку було введено тільки в портах, а пізніше й на сухопутному польському кордоні.
Поступово організація митної справи в Росії удосконалювалась. Управляти митними зборами з 1718 року почала затверджена Петром І Комерц-колегія, яка була самостійним управлінським відомством. Як і раніше, вибирались з купців керуючі митницями — вони тоді вже називались митними бурмістрами, а з 1720 року - обер-цольнерами, які отримували гроші протягом року на правах службовців.