Курсовая работа: Творчість І.Я. Франка

Вступ

ФранкоІван Якович (27.08.1856 - 26.05.1916) — письменник, мислитель, громадський діяч. Народився в селі Нагуєвичах (Дрогобичинна) в родині коваля. Завжди говорив про себе як про «сина селянина, мужика». Його батько, коваль, заробляв не тільки на власну сім'ю, але й на всю рідню, він дуже хотів дати синові добру освіту.

Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого польського роду. Це не був зовсім бідний селянський рід.

Навчався спочатку в школі селаЯсениця-Сільна(1862—1864), потім у так званій нормальній школі привасиліанськомумонастирі уДрогобичі(1864—1867).

У 1875 роцізакінчив у Дрогобичігімназію. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на 9-му році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиціДрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.

Возможно вы искали - Курсовая работа: Сравнительно-культурологический анализ эпических произведений на материале адыгского эпоса "Нарты" и германского эпоса "Песнь о Нибелунгах"

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творамиМаркіяна Шашкевича,Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.

По закінченні Дрогобицької гімназії (1875) вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут вів активну громадську діяльність (спочатку через студентський «Академічний гурток», а відтак через радикальні молодіжні організації, що керувалися настановами М. Драгоманова), займався видавничою роботою (журнали «Друг», «Громадський друг», збірники «Дзвін», «Молот» та ін.), літературною творчістю практично в усіх видах і жанрах; здійснював соціалістичну пропаганду, за яку його неодноразово заарештовували й ув’язнювали. 1891 р., будучи автором кількох вагомих поетичних збірок і прозових книг, наукових досліджень та безлічі літературно-критичних, фольклористичних, етнографічних, бібліографічних і публіцистичних статей, Франко закінчив Чернівецький університет, а 1893 р. здобув ступінь доктора філології у Віденському університеті. Однак спротив влади і народних кіл не дозволили йому обійняти університетську кафедру. І надалі активно працював на ниві красного письменства й гуманістики, продуктивно займався науково-організаційною, видавничою та редакційною роботою (журнали «Життя і слово», «ЛНВ»), брав активну участь у громадсько-політ. житті. У 1896 — 1907 рр. видав низку праць («Поза межами можливого», «Народники й марксисти» та ін.), в яких виразив своє світоглядне кредо. Вершинним досягненням Франка — поета і мислителя — стала поема «Мойсей» (1905). Попри драматичні обставини останніх років життя і важку виснажливу хворобу, вів інтенсивну літературну діяльність майже до самої смерті. Помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.

Він був сином неписьменного сільського коваля, а став мудрим учителем свого народу, одним із світочів людства. Побачив світ у простій хаті, в глухому галицькому селі Нануєвичі, яке сьогодні носить його ім’я, відоме далеко за межами України.

І. Я. Франко виступив продовжувачем невмирущого віщого слова Т. Г. Шевченка, охопивши своїм прониклим зором, своїм полум’яним серцем всю Україну, що була в той час під впливом монархії – Австро-Угорщини і царської Росії.

Над усе любив свій народ, мучився його болями, жив його надіями, свято вірячи в той час, коли він засяє у «народів вольних колі». Любов до свого народу нерозривно поєднувалась в ньому з любов'ю до всіх, «хто ллє свій піт і кров», до всіх, кого «гнетуть окови», – до трудящих усього світу.

Похожий материал - Реферат: Становлення і розвиток української радянської літератури

Над усе любив свій народ, мучився його болями, жив його надіями.

Творчість Івана Франка – феноменальне явище в історії культури не лише українського народу. Світова література знає небагато митців з таким багатогранним обдаруванням: поет, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист, критик, історик літератури, театру, етнограф, фольклорист, мовознавець, соціолог, історик культури … Здається, нема такої галузі духовного життя народу, у якій би він не залишив тривкого, глибоко сліду. Франко, крім рідної української, писав і друкувався російською, польською, німецькою мовами. У сфері його художніх інтересів були уснопоетична творчість народів світу, спадщина видатних українських, російських, польських, чеських, болгарських, іспанських, сербохорватських, німецьких, французьких, італійських та інших письменників.

Історичною заслугою Франка не лише перед українською, але й світовою літературою є те, що він одним з перших у художній практиці відобразив початкові форми революційної боротьби робітничого класу проти капіталістичної експлуатації.

Теми з живої тогочасної галицької дійсності, пов’язані з життям і боротьбою трудового люду за свої права, письменник розробляв паралельно з мотивами історичними, переосмислюючи минулі події у світлі свого революційно-демократичного світогляду, стосовно потреб своєї доби. Франко був переконаний, що твір про давно минулі часи має цінність тоді, коли його «основна ідея зможе зайняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна». Історичні події минулого крізь призму сучасності письменник зобразив у повісті «Захар Беркут».

Чим глибше проникаємо у творчість Франка, тим більше переконуємося у її неминущому значенні не лише для української літератури, а й для літератури світової. Належачи до тієї епохи, в якій ця творчість постала, вона водночас звернена до нас, наступних поколінь, органічно входить як непересічна ідейно-художня цінність у духовний світ нового покоління.

Очень интересно - Реферат: Любовная лирика Владимира Владимировича Маяковского

Корінням свого таланту глибоко сягаючи у рідну землю, його кронами Іван Франко – письменник-патріот, письменник-інтернаціоналіст – розгалужується у світовій культурі й виступає як один з найвидатніших революційно-демократичних митців, багатогранна гуманістична творчість яких належить усьому людству.


1. Наближення Франка до історичного матеріалізму

В 70-х рр., коли Франко починав літературну і політичну діяльність, українська інтелігенція Галичини жила ще ідеями абсолютизму, якими її просвіщали у гімназіях, духовних семінаріях і університетах цісарської імперії. Духом конституційної монархії були просякнуті тоді політика, освіта і вся література. Все повинно було виражати повагу до цісаря . І ось у 1878 р. в журналі «Громадський друг» з’явились «Критичні письма о галицькій інтелігенції», автором яких був молодий публіцист Іван Франко. Поява їх була надзвичайною подією принаймні в ідейному розвитку Галичини. В тих «Письмах» була критика лицемірного лібералізму. Революційний демократ критикував весь лібералізм, показуючи його як ідейну течію, яка вже себе вичерпала і віджила свій час. Критиці лібералізму був присвячений перший лист, а другий критикував історичну концепцію народовської «Правди» і москофільського Слова», які тлумачили що лібералізм був занесений на Галичину із західних країн і, що він зовсім не властивий українському народу.

Відкинувши цю концепцію, Франко показав, як лібералізм виникав і чим він став на галицькому ґрунті. Підходячи безпосередньо до матеріалістичного розуміння суспільного розвитку, він показував виникнення лібералізму, як наслідок буржуазного економічного розвитку.

Для Франка в принципі важливим було питання не про ступінь розвитку капіталізму, а про наявність тих рис економічного розвитку, які породжували ліберальний рух, хоч той рух і був «дуже малий і страшно вбогий думками», як писав він про нього. Це Іван Якович писав тоді, коли він уже познайомився з творами Маркса і Енгельса («Капітал», «Комуністичний маніфест», «Анти-Дюрінг»), під впливом яких починали формуватись його матеріалістичні погляди на історію суспільного розвитку. При цьому важливим є те, що Франко не декларував матеріалістичний принцип, а застосовував його до аналізу історичного розвитку Галичини, виясняючи залежність певного ідейного напрямку від характеру економічного (капіталістичного) розвитку.

Вам будет интересно - Контрольная работа: Максім Іванавіч Гарэцкі

Аналізуючи усі Франкові літературно-критичні статті з 70-х рр., можна сказати, що він скрізь показує причини виникнення явищ духовного життя суспільствав змінах економічного розвитку, які їх породжують. Це завжди давало йому можливість історично правдиво зображувати як самі зміни економічного розвитку, так і їх ідеологічні відображення.

У знаменитому листі до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 р., де Франко викладав основні засади, на які ві спирав свою політичну діяльність, він писав: «Головні питання, від котрих може в данім разі залежати сякий або такий поворот в нашім життю, це питання: 1) економічні, 2)політичні, 3) релігійні, 4) соціологічні, 5) властиво практичні, т.є. дотикаючі нашої щоденної діяльності».

В 1878-1881 рр. Іван Якович надрукував «Катенізм економічного соціалізму», «Редакція «Правди» в боротьбі з вітряками», «Чого хоче «Галицька робітнича громада», «Про працю», «Література, її завдання і найважніші ціхи», а також статті в робітничй газеті «Praca» - «Чого ми хочемо?», «Чого вимагаємо?», з яких видно, що автор розглядав суспільні явища з становища матералістичного розуміння історії. В статті «Правди» в боротьбі з вітряками» він зазначав: «Всякі суспільні перевороти…відбувалися силою законів економічних, силою попереду вже звершених змін в продукції та обміну».

Виходячи з цьго він пояснював розподіл суспільства на класи, як наслідок діяння об’єктивних законів економічного розвитку капіталізму, а зміну суспільних відносин – як наслідок організації виробництва, що теж обумовлена розвитком засобів виробництва. Наукові, політичні, релігійні та інші ідеологічні форми суспільного життя Франко розглядав як відображення економічного розвитку.

Але як у цей час, так і пізніше він не завжди стояв на ґрунті історичного матеріалізму, збивався до антропологізму і так званого «економічного матеріалізму», а від цього й до історичного ідеалізму.

Похожий материал - Курсовая работа: Найбольш яскравыя прадстаўнiкi газеты "Наша Ніва"

Треба вважати значною заслугою Франка є те, що він не лише не захоплювався строкатими модами тогочасної буржуазної соціології, а піддав критиці расову теорію, соціальний дарвінізм, мальтузіанство та інші реакційні теорійки.

Передусім Франко піддав критиці суб'єктивний прагматичний погляд на історію, за яким історія розглядалась як справа «великих осіб» - царів, королів, полководців. На противагу цьому антинауковому поглядові він розглядав творцями історії народні маси.

Іван Якович перший розкритикував буржуазно-націоналістичну ідеалістичну концепцію М.Грушевського про «відрубність» історії українського народу від історії російського народу, відкинувши її як антинакову, фальшиву конструкцію.

Розглядаючи історію людства як об'єктивно діючий процес творчості народних мас, Франко зазначав, що народні маси створюють не тільки матеріальні блага, необхідні для життя суспільства, але вони є творцем і всіх духовних цінностей культури.