Вступ
Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, містичній сутності або обожненій особі - містерія. Так само називався і видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи.
Не був винятком із цієї традиції і театр, очолюваний Лесем Курбасом, який, на думку Н. Корнієнко, "будував театр, котрий зв'язав би наше минуле через пам'ять про містерію і наше завтра". Містерійну природу курбасового театру усвідомлювали не лише дослідники, а й сучасники, на думку яких у містерійному ключі, у жанрах дотичних до містерії (враховуючи похідні від містерії тріумфально-апофеозні видовища), Курбас та його учні в керованому ним театрі вирішували такі вистави: "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Великий льох", "Йоля", "Цар Едіп", "Різдвяний вертеп", "Гайдамаки", "Свобода", "Жовтень", "Новий Месія", "Джіммі Гіґґінс", "Жакерія", "Напередодні", "Народний Малахій", "Диктатура", "Машиноборці", "Маклена Ґраса". Усвідомлення містерійної основи курбасового театру дозволяє точніше окреслити особливості його системи. Проте чи й справді ці вистави були "достеменними містеріями"? І так, і ні. Все залежить од відповіді на елементарне, здавалося б, запитання: що таке містерія?
1. Біографія Леся Курбаса
Народився 25 лютого 1887 року у Самборі на Львівщині. Справжнє ім`я - Олександр-Зенон Степанович Курбас. Дід Леся - Пилип Іванович - був священиком, спочатку - парохом у селі Куропатники поблизу Бережан, а після цього - понад сорок років прожив і служив Богові у Старому Скалаті (нині - Підволочиський район Тернопільської області). Мав чотири сини, щоправда, один з них помер у дитячому віці. Інших два обрали професії, які батькові сподобалися. Середній же Степан пішов наперекір татові - вирішив бути актором. І хоч накликав на себе гнів батька, бо не до честі поповичу бути "бродячим комедіантом", однак не зрадив свого покликання. Грав у театрі львівського товариства "Руська бесіда", прибравши собі сценічний псевдонім Янович. Тут і покохав актрису Ванду Гейхман. Більше того, одружився з нею, не попросивши батьківського благословення. За такі непослухи Пилип Курбас, по суті, зрікся власного сина.
Возможно вы искали - Курсовая работа: Основные вехи эстетики Оскара Уайльда
Від першого дня народження Лесь Курбас мандрував з театром батьків. Уперше з дідусем Пилипом, зі Старим Скалатом познайомився аж у семирічному віці. В цьому селі він сукупно проживе сімнадцять років. За цей час тут поховає двох молодших братів, батька, дідуся й бабусю, а в сусідньому місті Скалат - сестричку. Але тут дядько Роман, який навчався у Львівському університеті, допомагатиме малому Лесеві з наукою, готуватиме до вступу до Тернопільської української гімназії. І хлопець покаже перші вагомі успіхи - екстерном складе екзамени за другий клас і поріг цього навчального закладу переступить уже третьокласником. Безперечно, любов до театру полум'яніла в хлопчачій душі. Він одразу ж у гімназії записався до аматорського гуртка.
Після закінчення гімназії, рідні радять обрати йому фах педагога чи сан священика. Він же таємно від них пише лист до управи "Руської бесіди", щоб йому як синові актора виділили стипендію для навчання в драматичній школі. Та театр коштів не мав і відмовив майбутньому славетному режисерові. Тоді Лесь стає студентом філософського факультету Віденського університету, вивчає слов'яністику та германістику. Через рік смерть батька змушує його перевестися до Львівського університету - поближче до матері, рідні, щоб якось їм допомагати. Тут юнаки та дівчата створюють студентський драмтеатр, і Лесь Курбас шліфує свій акторський та режисерський талант. Проте недовго. За участь у молодіжній демонстрації серед 49 відрахованих з Львівського університету значилося також його прізвище. Юнак усе-таки не пориває навчання. Знову їде до столиці тодішньої Австро-Угорської імперії - Відня і закінчує тутешній університет, а водночас - драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії.
У своїх двадцять п'ять років він вступає до Гуцульського театру Гната Хоткевича. Але вже через півроку його зарахували до трупи "Руської бесіди", в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Цікаво, що дебют молодого актора на сцені цього театру відбувся саме в Самборі, у місті, де розпочав власний земний шлях.
У "Руській бесіді" чимало ролей Курбас виконував у парі із славною актрисою Катериною Рубчаковою (народилася у м. Чортків на Тернопіллі, за незалежності України тут спорудили їй пам'ятник). З найбільш відомих їхніх вистав - "Осіння буря" Войнича. Назва спектаклю, можна сказати, теж стала символічною. Адже у серці молодого Леся вирувала буря закоханості до Катерини. Та ці власні почуття певний час не виносив з глибин душі. Нагода таки трапилася. З Рави-Руської театр тримав гастрольний курс на Краків. На одному з возів Курбасу випало їхати разом з Рубчаковою. Він і освідчився їй у палкому коханні. Обраниця, мов на сцені, артистично розсміялася. І тоді в Лесеві заклекотала буря гніву та образи - вийняв зброю й умить постріл вразив його груди. Здавалося, настала для нього вічна зима. У Львові актора прооперували, але кулю не вдалося вийняти. Кілька грамів заліза кохання він проносить аж до проблиску осені свого життя.
З Катериною Рубчаковою Курбас після невдалого освідчення ще гратиме разом, але вже з розумінням того, що сценічні почуття не варто переносити на особисті. До того ж настають роки лихоліть. Як воєнних, так і родинних. Почалася Перша світова, менш як за місяць відходить у вічність дідусь Пилип. Новий парох Старого Скалата подає у суд, аби родина Курбаса звільнила парафіяльне приміщення. В одній з кімнат цієї оселі ще вдалося перезимувати. Навесні Ванда Курбас з донькою Надією перебираються до містечка Скалат, де дуже бідують. Згодом до їхньої оселі прийде непоправне - сімнадцятирічна Надійка помре від туберкульозу. Лесь радить згорьованій матері продати деякі речі й переїхати до Тернополя. В цьому місті молодий Курбас активно зайнявся організацією стаціонарного театру. Новостворений заклад отримав назву "Тернопільські театральні вечори". 18 жовтня 1915 року тут відбулася прем'єра "Наталки Полтавки" - першої постановки. У Тернополі на Курбасових спектаклях побував славетний киянин Микола Садовський. Творчий талант Леся Курбаса вразив його, тож запросив тернопільського режисера попрацювати в Києві. Лесь Степанович про це давно мріяв. Тому з матір'ю охоче прийняли запрошення.
Похожий материал - Реферат: Роль портретной и предметно-бытовой детали в создании образов помещиков в поэме Н.В. Гоголя "Мертвые души"
Навесні 1916 року він увесь поринає у вир театральних буднів єдиного в Києві українського стаціонарного драмтеатру Миколи Садовського. Навколо популярного актора дедалі більше згуртовувалася творча молодь. Він створює театральну студію, а на початку 1917 року і "Молодий театр" - новий за формою (обстоював позиції авангардизму) та змістом. На сцені "Молодого" зійде й творча зірка Валентини Чистякової. Одного разу він їй, щойно побачивши, скаже: "Ти будеш моєю дружиною". Вісімнадцять років вони пройдуть удвох спільним полем життя, доки їх не розлучать страшні жорна комуністичної влади.
У рік одруження Курбаса та Чистякової помре тодішня галицька театральна зірка Катерина Рубчакова, а "Молодий театр" об'єднається з українським драмтеатром ім. Тараса Шевченка і Лесь Степанович уперше поставить Кобзаревих "Гайдамаків". Відтак через тодішні воєнні події опиниться в Білій Церкві. Сюди приїде вже з трупою заснованого ним мандрівного "Кийдрамте".
Треба сказати, що Курбас мав талант не лише режисерський. Він писав і художні твори. Його оповідання "В гарячці" ще 1906 року Іван Франко опублікував у "Науково-літературному віснику". В Старому Скалаті з-під пера Леся, зокрема, вийшли "Сни". Він володів десятьма мовами, тож займався літературними перекладами. Витлумачив і один з віршів норвезького поета Бьорнсона, де були й такі рядки: "Я вибираю березіль, тому що він - буря, тому що він - сміх, тому що в ньому - сила, тому що він - переворот, з якого літо родиться". Лесь Степанович теж прагнув здійснити великий переворот в українському театрі, аби поставити його на європейські, світові рейки. В березні 1922 року в Києві він засновує модерне експериментальне мистецьке об'єднання "Березіль". Відтак через чотири роки театр "Березіль" переїде до Харкова (тодішньої столиці радянської України). Тут долі судилося поєднати два творчих українських генії - Леся Курбаса як режисера та Миколу Куліша як драматурга. Постановки п'єс "Народний Малахій", "Мина Мазайло" викликали в більшовицької влади обурення. "Патетичну сонату" заборонили ставити. Відтак у Курбаса був рік творчої апатії. Але він узявся показати Кулішеву драму "Маклена Граса". Прем'єра відбулася у вересні 1933 року під наглядом чекістів. Потім же розпочалося судилище над режисером - офіційні органи не сприйняли спектакль, звинуватили Леся Степановича у буржуазному націоналізмові та у відході від магістральної лінії партії.
Друзі Курбаса збагнули владну поведінку. Тож порадили йому залишити Україну. Він виїхав до Москви. Але це не допомогло. Наприкінці грудня того ж 1933-го Курбаса заарештували. На Луб'янці завели карну справу N 3168. Йому інкримінували належність до УВО (Української військової організації), постановки лише націоналістичного змісту. Катування, тортури змусили митця цей чекістський наклеп визнати правдою. Так званий суд, щоправда, відбувся в Харкові. Отримав п'ять років ув'язнення. Етапом доправили на далеку північ - на спорудження Біломор-Балтійського каналу. Тут видатний режисер знову організовував театри. Навіть на холодних і голодних Соловках, куди його пізніше привезуть, теж матиме сцену. "Курбас ліг в ту промерзлу землю", - у шістдесятих роках минулого століття напише Ліна Костенко. Тоді ж дружина Валентина Чистякова отримає офіційний документ, який стверджуватиме, що її чоловік помер 1942 року від крововиливу в мозок. Але вже за незалежності України з архівних джерел стало відомо, що найславетнішого українського театрального діяча розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Тоді ж кулі служак ГУЛагу скосили навічно 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення. Цей нелюдський акт був присвячений 20-ій річниці так званої жовтневої соцреволюції. Слова мовчать. Але не пам'ять.
2. Новаторство Леся Курбаса
Очень интересно - Реферат: Творчасць Кузьмы Чорнага і сусветны мастацкі вопыт
З появою нової національної драми український театр неминуче вводив і нову ієрархію художніх цінностей.
Молодий театр Курбаса розпочався під канонади Першої світової війни і в переддень Жовтневої революції (перевороту) в Росії. Ідеї національно-визвольного руху були дуже актуальні — достатньо сказати, що ще до перевороту, у березні 1917 року, у Києві було створено національний уряд — Центральну Раду, до якої ввійшов інтелектуальний цвіт нації. Піднесення охопило практично всі шари українського суспільства. Це теж істотно позначилося на новій художній думці, зокрема на театрі.
Курбас сприйняв нову добу як можливість здійснити мрію про Театр як про своєрідний парламент суспільства. Як про конструктора нового життя. Нової вільної України. Історія його першого театру — Молодого — це експеримент на тему: "Як пройти 300-річну історію світового професійного театру за 2—3 роки?". Кожна вистава стає окремою добою. Він досліджує естетику від стародавніх греків — до пізнього натуралізму і модернізму; кожна постановка — окрема школа, окремий стиль, метода гри, декорування.
Історія Молодого театру — своєрідна антологія театральних стилів, естетика розмаїтого формотворення. Тут і "містерія духу" з елементами імпресіонізму ("Йола" Жулавського), яка відсилала сприйняття до трагічних образів Гойї, до його "Капрічос"; і символістські "Етюди" українського поета-лірика Олеся, і натуралістичні фарби вистави "Чорна Пантера і Білий Медвідь" сучасного автора Вол. Винниченка із сильними біблійними алюзіями в бік теми гріха; і "У пущі" Лесі Українки з темою свободи творчої особистості, "конформізму" і плати за свободу від духовної тиранії; і вистава за творами українського поета-класика Тараса Шевченка "Іван Гус", де Курбас уперше використав елементи експресіонізму, а також нову стереофонію мізансцени та оптику кіно.
Програмною виставою стає перший на радянській сцені "Цар Едіп" Софокла (1918). Оголосивши в театрі еру імпровізацій на теми епох та стилів, Курбас ставить в обов’язок художникові Анатолю Петрицькому (в подальшому відомому в світі авангардисту і модерністу) не реконструкцію античної вистави, як це найчастіше в той час робилося, а заміну реального середовища античного світу — його відчуттям. Ставиться завдання замінити фізичне — психічним, річ — враженням від неї. Архітектурне оформлення Петрицького мало тяжіти до символізму. У тому була своя логіка.
Вам будет интересно - Реферат: Максім Багдановіч, Максім Гарэці i Васіль Быкаў як класічныя прадстаўнікi беларуская лiтаратуры 20 стагоддзя
Згадаймо. Антична сцена не знала живопису. Його заміняла реальна натура — небесна блакить, туман над горами, море, зелень помаранчевих садів; стародавній театр ніби виростав із землі і був природним завершенням ландшафту. Глядач апріорі був уписаний у цей космос і почувався його часткою.
Курбас беззастережно руйнував звичні штампи сприйняття, виводив його за межі традиційного замкненого простору. Продовжуючи у світовому театрі музично-просторові експерименти Аппіа-Крега, Курбас і Петрицький розімкнули коробку сцени, розташували на тлі грубих сірих сукон композицію з білих колон, кубів та сходів. Заданий Курбасом сценічний простір чистих архітектурних форм перебирав на себе функції епосу. Виникало відчуття органної музики. Космосу. Режисер наполягав на "враженні, як від ораторій Генделя".
Духовним контекстом вистави стала спроба нагадати добі Новітнього часу про античний космоцентризм, звідки ми родом. Добі, яка порушила цю парадигму, оголосивши людину мірою всього сущого і центром світобудови. Добі, яка навіть релігію — парадокс! — зробила антропоцентричною, примусивши її знехтувати свій істинний центр — Бога. Згадка про стародавню людину у купелі космосу навряд чи могла бути почутою тогочасним революційним глядачем. Однак Лесь Курбас, попри все, наполягає на цій старожитній пам’яті людства... Так виникала одна з варіацій майбутності — нашої, сучасної, кінця ХХ століття.
На відміну від, скажімо, рейнгардтівських масовок з армією статистів в його "Едіпі", що виконували роль афінського плебсу, на сцені Молодого театру діяв підкреслено абстрактний "балет". Білі туніки Хору, аскетизм сірого полотна, взаємодія двох пластичних систем — архітектурної декорації і хореографічної естетики нового умовного балету, нові звуко-пластичні мелодії — шерехи, природні шуми — створювали нову театральну лексику. "Хор... своєю прекрасною пластикою робить глибоке, естетично незабутнє враження, і, властиво, він весь час тримає глядача в високому напруженні", — писав критик. "З кожною ритмічною нотою гармонійно сполучається й відповідний жест Хору, інакше кажучи, кожна музикальна нота має музикальний жест", — він же.
У версії Курбаса вихід Едіпа — у смерть, у небуття, коли фізичне осліплення стало знаком найглибшого внутрішнього прозріння — парафраз древньої культури, підхоплений у Середні віки Шекспіром — сліпому Лірові відкривається Всесвіт. Виникав і "національний" варіант парафразу, але вже не з художнього середовища, а з правди буття, з історичної етики — добровільне осліплення себе українськими лірниками й кобзарями, щоб бачити "очима душі", щоб бути ближчими до Бога. Курбас переосмислював поняття "особистість" і "доля". Вступаючи у двобій з долею, його трагічний герой завжди програвав. Здобувалося щось набагато більше, ніж життя фізичне — безсмертя істини, віра в силу людського духу, у найвищий моральний сенс. Важливо підкреслити, що Курбасова версія відсилала не лише до проблеми трагедійного героя і його взаємин з народом або проблеми Фатуму й особистої відповідальності за буття. Не менш важливою була для режисера демонстрація підкресленої краси руху, лінії, звуку. Він доводив значущість суто естетичних сценічних засобів, цінність власне естетичного переживання — одна з тез модерну.
Похожий материал - Реферат: Наватарскі характар сучаснай беларускай літаратуры
По суті, засобами театральної мови і театрального простору Лесь Курбас трансформував античну драму з її моносемією, парадигматичною та синтагматичною упорядкованістю — в акцентовану, посилену полісемію, множинність естетичних і художніх змістів. Він увів у сценічну версію "культурні цитати", додаткові "джерела". Рольова полісемія Хору, "культурні цитати" з сучасності, з інших підвидів мистецтва (скульптурно організовані пластичні побудови; архітектура як суб’єкт діалогу тощо) посилювали відцентровий рух змістів, робили їх особливо чутливими до безмежного, "відкріпляли" самий театральний простір вистави від "вузьких" інтерпретацій — творили новий тип контексту "зчитування" смислів. Недарма сучасна виставі критика писала: "...вражають способи інтерпретації ідеї. Тут Курбас прямо піднявся до філософського розуміння мистецтва і до шляхетної сміливості, котру блискуче виправдав постановкою "Царя Едіпа".
То був успіх принциповий — не лише для української сцени.
Так починалась перша глава українського модерного театру.
Довкола — розруха, розпад усіх систем життєзабезпечення, війна, революція, фінансовий крах. Курбас продовжує будувати авангардні моделі театру майбутнього.