Тема: Проблема Чорнобиля в творчості поетів-шістдесятників
Зміст
чорнобиль жанр творчість письменник
Вступ
Розділ 1. Чорнобиль, як наслідок історичної долі України
Возможно вы искали - Доклад: Распутин Валентин Григорьевич
1.1 Питання існування чорнобильського жанру в українській літературі
1.2 Увічнення пам’яті трагедії Чорнобиля в українській літературі ХХ
Розділ 2. Тема Чорнобиля в творчості поетів-шістдесятників
2.1Художнє осмислення Чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча «Чорнобильська Мадонна
2.2Чорнобиль у творчості Ліні Костенко
2.3Масштабне осмислення Чорнобильської катастрофи в поемі Бориса Олійника «Сім
Похожий материал - Реферат: Семантически производные существительные в романе "Евгений Онегин" А.С. Пушкина
Розділ 3. Методичні рекомендації вивчення теми Чорнобиля у школі
3.1 Вивчення творчості письменників-шістдесятників у школі
3.2 Урок української літератури в 11 класі: «Чорнобиль б’є на сполох (І.Драч. “Чорнобильська мадонна”)»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Очень интересно - Дипломная работа: Явление сатиры в публицистических произведениях И.А. Крылова
Минуло більше 14 років від Чорнобильської катастрофи. Поети відгукнулися першими, бо у віршах можна вкласти багато слів і почуття, а менше фактів.
Творчість поетів - шістдесятників не обділена увагою літературної критики, більше того, це покоління неординарних митців перебувало під пильним прискіпливим оком поціновувачів літератури, науковців. Імена Б. Олійника, Л. Костенко, І. Драча, об'єднує "прагнення до вияву здорового особистого начала, енергійність художнього пошуку, неприйняття шаблону та художньої нівеляції" Кожен поет, митець є неповторним у своєму творчому злеті. Першочерговим завданням наразі є об'єктивний, аргументований аналіз їхньої літературної спадщини, осмислення її змісту й ролі в контексті розвитку світової літератури.
Мета дипломної роботи – дослідити проблему Чорнобиля у творчості поетів-шістдесятників, зокрема Б. Олійника, Л. Костенко, І. Драча.
Актуальність дослідження. Проблема осмислення творчого набутку Б. Олійника, Л. Костенко, І. Драча в галузі чорнобильського жанру бачиться нами як насущна необхідність та обов'язкова умова повноцінності сучасного історико-літературного процесу, оскільки творчість митця розвивається в руслі магістральних шляхів усієї світової літератури. Це виявляється і в глибині філософічності та психологізму, і в пошуках нових форм вираження правди буття, і в проблематиці.
Вагомий внесок у дослідження творчості поетів-шестидесятників зробили такі літературознавці і літературні критики: А. Ткаченко, В. Моренець, Л. Онишкевич, Ю. Щербак, Г. Черін, М. Жулинський, М. Ільницький, Г. Клочек та ін.
Вам будет интересно - Реферат: Технократическая утопия в научной фантастике XX века
Тема Чорнобиля (як і сама подія, що її породила) засвідчила і силу, і слабкість поетичної думки. Збагатилась вона на рішучості, сміливості аналізу гострих питань, глибині їх інтелектуально-емоційного осмислення, з'явилися твори цікаві й знаменні, до яких передовсім належить поема Б. Олійника «Сім», І. Драча «Чорнобильська мадонна», твори Ліни Костенко. Водночас увиразнилися й гальмівні традиції, ідейно-естетична марність говорити в тих формах, у такій манері, з таким творчим завданням, мало плідність яких далася взнаки вчорашньому літературному процесові, очевидна сьогодні і безумовна завтра.
Розділ 1. Чорнобиль, як наслідок історичної долі України
1.1 Питання існування чорнобильського жанру в українській літературі
У сучасному, лінгвістично поінформованому літературознавстві, категорія жанру гнучка не обмежена традиційними поняттями про три роди (епічний, ліричний і драматичний) та їхні під- і підпідкатегорії. Жанр становить будь-яка група текстів чи актів мовлення, що, на погляд якоїсь громади сприймачів, поділяють певні визначальні риси. Рішення сприймати ці тексти як сукупність створює жанр і рівночасно покликає до життя певні жанрові припущення і сподівання, які мають вплив і на тих, хто продукує тексти, і на тих, хто їх сприймає. Жанр як категорія пізнання, отже, є твором якоїсь історично і культурно конкретної групи людей. Існування жанру в полі соціальних сил є одним із принципів, на якому базується одна з найбільш традиційних процедур інтерпретації, а саме: встановлення пояснювальних зв’язків між текстом і контекстом.
Аварія 26 квітня 1986 р. викликала низку літературних відгуків. З українських досі найбільш дискутувались у критиці твори Л. Горлача, С. Йовенко, Ю. Щербака, В. Яворівського, Б. Олійника і І. Драча, які вийшли в названому порядку від січня 1987 р. до січня 1988 р. Їх об'єднує, очевидно, спільна тематика. За формою вони різні, і ця формальна різнорідність корпусу чорнобильських творів даламожливість критикам класифікувати його за традиційними жанровими ознаками.
Похожий материал - Реферат: Трактовки образа Дон Жуана в литературе
Такі ознаки визначаються в трьох моментах напруги. Перший момент — стилістичний (між «простою мовою» та «високим стилем»), другий — моральний і синхронний (між критикою й апологетикою), третій — моральний і діахронний (між сьогоднішньою і вчорашньою оцінкою тих самих явищ).
Стилістична напруга має свою основу в тому, що Чорнобиль — з одного боку, об'єктивна подія, пережита багатьма, з другого — подія у внутрішньому житті даного автора. Відразу виникає питання такту: чи личить показувати таку глобальну подію крізь призму тільки власної, обмеженої свідомості? Дехто відповів на це питання рішучим «ні» і вибрав максимально об'єктивні зображальні засоби. Юрій Щербак склав документальний роман із автентичних інтерв'ю. Володимир Яворівський, опублікувавши роман, виступив як упорядник збірника документів та фотографій. У таких творах авторська позиція визначена риторичною чеснотою «humilitas» (скромності): мовляв, я не формую художній текст з чорнобильського матеріалу, а просто дозволяю фактам заговорити власним голосом. Але — скромність скромністю — в таких творах ми часто натрапляймо на ствердження типу «невдовзі після аварії мені випало неодноразово побувати «в зоні» — своєрідний новий топос авторської само авторизації, який, однак, несе небезпеку суворого порушення такту, переступивши межу.
Однак — і тут проявляється жанрова напруга — документальні твори прагнуть також не бути журналістикою. «Чорнобиль мусив стати фактом української літератури», — підкреслює Щербак. Рама, якою він оточує свій монтаж-інтерв'ю, має ознаки професійно-письменницького «високого стилю». Більше того: майбутнє знамення Чорнобиля представляється суто літературними, навіть жанровими (в традиційному значенні цього слова) категоріями. «Чорнобильська епопея» постане перед нами у всій її «трагічній повноті», і для її осмислення будуть потрібні «нові літературні форми».
Є і друга можлива відповідь на питання, «чи личить від власного імені писати про Чорнобиль?» Література від її початків займається «високою» тематикою і володіє для цього знаряддям високого стилю і високих форм. Зокрема, поети відчули, що, епос несе авторитет спів мірний з вимогами теми. Борис Олійник без особливих вибачень перед читачем у поемі «Сім» бере на себе традиційні завдання епосу: міфотворчість (подавання пояснень ключових проблем життя, використовуючи для цього символи) та творення героїв. З усієї української чорнобильської бібліотеки поема Олійника отримала досі найвищі оцінки критиків — за її сатиричну гостроту, проблемну (навіть філософську) всеохопність і «громадянську масштабність». Однак враження поетичної суверенності в Олійника куплено дещо високою ціною. Проблема лежить навіть глибше, ніж у його похвалі Леніна як джерела всієї правдивої соціальної теорії і практики. Проблема полягає в тому, що Чорнобиль не належить до тих тем, що їх можна літературно осмислювати, не замислившись над характером стосунку між автором і темою: це була б зухвалість, прогріх проти жанрового такту. Олійник натомість вдалою стратегією поставив це питання поза рамки твору. Вибравши форму діалогу між круком, екстремним представником культурного песимізму, та не дуже ефективним диспутантом, який говорить у поемі від першої особи, Олійник звільнився від обов'язку визначити свою власну позицію, ширяючи таким чином на гетівських висотах понад своїми новітніми Мефістофелем і Фаустом. Піднесення над темою, яке б воно місцями не було сатирично вдале, досягнено без розв'язання закодованих у ній проблем і тому недостатнім поетичним зусиллям.