1. Григорій Федорович Квітка (загальна біографія)
2. Крок в самостійне життя
3. Перші твори письменника
4. Розбір найвидатніших творів Квітки-Основ’яненко
а) «Маруся»
Возможно вы искали - Курсовая работа: Классика в современности (на примере спектакля Ижевского муниципального молодежного театра «Молодой человек» «Свои люди – сочтемся, или Банкрот» А.Н. Островского)
б) «Козир-дівка»
в) «Щира любов»
г) «Салдацький патрет»
д) «Конотопська відьма»
є) «От тобі і скарб»
Похожий материал - Реферат: Лоренс Стерн и его роман "Сентиментальное путешествие по Франции и Италии"
5. Григорій Квітка-Основ’яненко гуморист й сатирик
6. Схожість персонажів Квітки з героями творів Котляревського й Гоголя
7. «Нема в нас сонця, як Тарас, немає місяця, як Квітка»
8. Г.Ф. Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк на ввесь світ
квітка основ’яненко твір персонаж
Очень интересно - Курсовая работа: Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок
Григорій Федорович Квітка народився 29 (18 за старим стилем) листопада 1778 р. в селі Основа під Харковом (звідси літературний псевдонім — Основ'яненко) у поміщицькій родині. Початкову освіту, як тоді водилося, здобув дома, згодом навчався в монастирській школі. Протягом кількох років Квітка вважався на військовій службі, однак тягти важку армійську лямку йому не довелося: за тодішнім законом юнак із дворянської сім'ї міг лише числитися в списках різних полків і так набувати військових звань. У відставку Квітка вийшов у чині капітана, так і не побувавши в армії.
І ось тепер цей у всьому, здавалося б, зразковий дворянський син вчинив негаданий скандал: через вісім місяців він просто втік із святої обителі, а «прощеніє» про відчислення для безпечності передав через родича. Саме цією обставиною і вирішив скористатися спантеличений Христофор, щоб повернути блудного сина назад до монастирської келії. Оскільки, мовляв, заява була подана не особисто, то епіскоп, начебто «имея о подлинности оной сомнение», доручив благочинному відвідати Квітку і з'ясувати, чи справді ним самим підписана неприємна заява. Пастирський посланець помчав у Основу, але зарадити справі йому не вдалося: Квітка не змінив наміру залишити монастир і підтвердив, що заяву писав власноручно. Піймавши облизня, пастирі змушені були звільнити Квітку від перебування у монастирі.
Квітка одразу ж поринув у діяльність на культурному полі: брав жваву участь майже в усіх літературних починаннях Харкова, був організатором і керівником харківського професійного театру, засновником Товариства доброчинності та керівником Інституту благородних дівиць, став одним із видавців і редакторів журналу «Украинский вестник», виступивши на його сторінках із своїми першими творами. В 1817—1829 рр. Квітка чотири рази підряд обирався на три роки повітовим предводителем дворянства. Пізніше він протягом дев'яти літ був совісним суддею Харкова, а 1840 року в чині надвірного радника очолив Харківську палату карного суду. Його ім'я значиться також серед засновників Харківської публічної бібліотеки та інших закладів. Багатогранність Квітчиних інтересів сучасники досить влучно й дотепно характеризували у епіграмі:
Не надивлюся я, создатель,
Какой у нас мудреньїй век:
Вам будет интересно - Курсовая работа: Морально-религиозная проблематика рассказов о патере Брауне
Актер, поєт и заседатель, —
Один и тот же человек.
Та не адміністративні успіхи кавалера орденів святої Анни і святого Володимира, надвірного радника Григорія Федоровича Квітки зберегли його ім'я для нащадків,— нашу увагу привертає письменник Грицько Основ'яненко, його внесок в історію літератури рідного народу.
Перший прозаїк нової української літератури Г. Ф. Квітка-Основ'яненко розпочав свою письменницьку діяльність, якщо не зважати на кілька жартівливих віршів, написаними російською мовою сатиричними «Письмами к издателю». «Письма» були промовисто підписані ім'ям Фалалея Повинухіна. Образ недалекого й безхарактерного дворянського синка Фалалея давав Квітці можливість правдоподібно розкрити життя, інтереси й поведінку багатенького поміщика, а саме звернення до імені, що вже набуло на той час в російській літературі певного забарвлення (у творах відомого передового письменника і журналіста М. Новикова), визначило гумористично-сатиричний підхід до зображуваних подій, ситуацій і персонажів. Квітка спробував тут охопити широке коло найрізноманітніших явищ. Найперше в цьому колі — обмеженість інтересів і нелюдськість родинних взаємин, які у поміщицькому середовищі сприймаються за норму.
Перебування Квітки на дворянській службі збагатило письменника, дало йому новий життєвий матеріал, що знайшов відповідне осмислення й творче узагальнення в кількох комедіях письменника.
Похожий материал - Реферат: Найвидатніші особистості української літератури
Першим драматичним твором Квітки була комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», написана 1827 року. П'єса Квітки за сюжетом схожа з пізніше написаним «Ревізором» М. В. Гоголя. Вона свідчить про те, що український письменник зумів на той час глибоко проникнути в тонкощі провінціального життя Росії і, скориставшись досить поширеним анекдотом про позірного ревізора, першим спробував сатирично подати картину тогочасної дійсності.
Комедії «Дворянские выборы», «Шельменко — волостной писарь» та «Шельменко-денщик» мали значний сценічний успіх і були прихильно оцінені літературною критикою. Особливого значення набули останні дві п'єси, головний герой яких — шахрайкуватий Шельменко — промовляє в п'єсі живою українською мовою. Квітка саме в драматичному творі звертається до української мови, і це стає немовби перехідним містком до його української прози.
Якщо перші п'єси Квітки ще мали на собі сліди застарілих законів майже перейденого вже російською літературою класицизму, то комедія «Шельменко-денщик» стала своєрідним підсумком розвитку творчості Квітки на шляху до реалізму. В його творчості з'являються нові жанри, але особливо важливо те, що викривально-сатиричні тенденції поглиблюються і письменник відображає у своїх творах життя рідного народу. Саме українські повісті й оповідання принесли згодом Квітці загальне визнання, як зачинателеві нової української прози.
Комедії Квітки свідчили про загальний потяг літератури до демократизації. Відмовившись від ідеалізованих образів представників дворянських доброчесників, зображаючи панівний стан як середовище пошлості, розкладу і паразитизму, Квітка вдається до пошуків позитивного героя в іншому соціальному середовищі, серед народу — єдиної прогресивної сили суспільства.