КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра Правознавства
РЕФЕРАТ
на тему:
“ Вибори та основні етапи проведення виборів в Україні”
Возможно вы искали - Реферат: Вплив природних катастроф
Київ 2001
План
1. Поняття виборів;
2. Становлення інституту виборів;
3. Основні принципи виборів;
4. Види виборів та виборчих систем;
5. Виборчий процес та його стадії;
6. Відповідальність за порушення виборчого законодавства України.
Поняття виборів
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших його форм — референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів фор муються різні органи публічної влади , як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.
У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. 3 дослідженнями суспільних відносин останніх років пов' язане визначення професора М. I. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу . В. В. Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати. Французький державознавець М. Прело визначав вибори як " змагання кваліфікованих юридично воль задл я цілі провести призначення". Є й інші визначення інституту виборів, проте найбільш повне і точне визначення виборів може скластись тільки за умов відображення ознак цього суспільного явища за суттю, змістом та формою їх здійснення.
Похожий материал - Реферат: Флора і фауна зимою
У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з ме тою ф ормування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.
За умов демократичного суспільства вибори за своєю с уттю — це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оп тимального функціонування й постійного ві дтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кож ного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер інституту виборів.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.
За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.
Отже, вибори в Україні — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Очень интересно - Реферат: Птахи Прикарпаття
В сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне соціальне призначення, яке виражається через наступні суспільні функції: по-перше, вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції; по-друге, вибори виступають водночас однією з форм здійснення права національного суверенітету (прикладом цього може бути Закон України "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим", який передбачає як загальний, так і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим); по-третє, через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади; по-четверте, через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хто скомпрометував себе, політиків; по-п'яте, вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.
Становлення інститутів виборів
Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, які обиралися. Це були переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" — ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру. Ще стародавній літописець Прокопій писав, що слов'янами і антами не править один чоловік, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи — добрі чи лихі — вирішують спільно.
З ут воренням і зміцненням Київської держави прин ципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада в Киї вські й Русі ще не мала парламентських форм.
Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов ’ язується з існуванням Гетьманської держави, Запо різької Січі і Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного управл іння — демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Спільною для названих державних утворень була тенденція поєднання функцій суспільно-політичних, державних з військовими. Всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву “Правовий Уклад та Конституці ї відносно прав і вольностей війська Запорожського”, названий Конституцією України 1710р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого представницького органу тих часів — Генеральної Ради.
Вам будет интересно - Реферат: Аналіз організаційної культури та структури управління на ВАТ ЛуАЗ 2
Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих представницьких органів. Позитивні демократичні тенденції виявлялись, по-перше, в тому, що вибори мали здійснюватись на основі загального, рівного, прямого виборчого і таємного голосування з дотриманням принципу пропорційного представництва. Вибори проводились по виборчих округах; по-друге, встановлювалась система спеціальних самостійних, недержавних виборчих органів — виборчі комісії, на основі коаліційного членства. Вимагалось обов'язкове членство правників, представників місцевих державних владних структур, органів самоврядування. Передбачалась широка компетенція системи виборчих комісій: вони розглядали всі без винятку питання виборів. Діяльність виборчих комісій здійснювалась відкрито і гласно. Головна комісія мала свій друкований орган. По-третє, законом встановлювалась досить широка і глибока регламентація всіх без винятку стадій виборчого процесу. Процедури голосування і підрахунку голосів відпрацьовані були на рівні, близькому до сучасних вимог; по-четверте, існувала система судового захисту виборчих прав громадян. Проте вибори до Українських Установчих Зборів відбулися не на всій території України, а лише в окремих регіонах. Таким чином, попри всю свою демократичність законодавство про вибори УНР не було реалізоване в повному обсязі.
Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвитку простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з 1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.
Основними характерними ознаками першого періоду становлення так званої "пролетарської" виборчої системи були: перше — запровадження виборів на принципах незагального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні; друге — існування в законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних, релігійних цензів щодо виборчих прав; третє — відсутність встановленої законом системи проведення виборів і підрахунків голосів; вибори проводились аналогічно з виборами до партійних органів; четверте — відсутність систематизованого законодавства; п'яте — на початку періоду — відсутність системи виборчих комісій, а потім тимчасове їх існування при відповідних виконавчих державних органах, що закладало основи для широких повноважень останніх по організації і проведенню виборів; шосте — відсутність судового захисту прав громадян; сьоме — заснування специфічних форм контролю за проведенням виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і репресивних державних органів.
Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки: 1) вибори проводились на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; 2) підрахунок результаті в виборів здійснювався факт ично за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості; 3) законом встановлювались умови дійсності виборів; 4) ліквідовувалися виборчі ценз и, що існували раніше, окрім передбачених в законі; 5) встановлювалось коло суб ‘ єктів висунення депутатів; 6) існувала система виборчих комісій на чолі з Центральною, проте надзвичайно широку компетенцію по організаці ї і проведенні виборів мали виконавчі органи рад народних депутатів; 7) із 1936 ро до 1977—1978 рр. загальне правове регулювання виборів вищих представницьких органів України здійснювалось на основі Конституції СРСР, Конституції УРСР і підзаконних акт ів: "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" від 21. 02.1938 р., "Положення про вибори до УРСР" від 26.10.1946 р., "Положення про вибори до Верховної Ради" від 12.12. 1950 р., а після прийняття Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. — відповідними нормами цих Конституцій і Законом "Про вибори до Верховної Ради Української РСР" від 19.12.1978 р”
Із 1936 р. у радянській виборчій системі запроваджується своєрідна "подвійна стандартизація" для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала — декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша — для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві й державі. Це давало можливість протягом довгих років існувати режимові, при якому народ фактично був усунутий від реальної участі у встановленні влади, вибори були нічим іншим, як перевіркою виборців на благонадійність і лояльність по відношенню до партії й держави, а роль виборчого права і, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності матеріальних і процесуальних норм) зводилася майже нанівець.
Похожий материал - Реферат: Основи реформування гуманітарної сфери
Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988— 1990рр. можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства були пов ’ зані з: 1) утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, з розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж всього виборчого процесу; 2) розширенням сфери судового захисту виборчих прав; 3) запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу.
Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:
1) Конституція України;
2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон "Про особливості учасгі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим";