Реферат: Боротьба з контрабандою 2

ВСТУП

1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки

2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Возможно вы искали - Реферат: Митне законодавство в системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Контрабанда є одним із головних чинників дестабілізації економічної системи України. Як правопорушення вона зафіксована у XIV–XVI ст. — у періодактивізації товарно-грошових відносин. Для встановлення контролю над перевезенням товарів через кордони та стягування митних зборів було створено митниці. Порушення встановлених державою законів перевезення товарівта приховування їх від митного контролю дістало назву «контрабанда». Митна політика була частиною зовнішньої політики держави, а контрабанда виникла і розвивалась як протидія цій політиці. Зовнішня політика держави тавнутрішня економічна ситуація визначали причини контрабанди, ассортиментта канали транспортування контрабандного товару. Контрабанда завдавалазбитків не лише фінансовій системі держави, з нею тісно були пов’язані таківиди злочинів, як хабарництво, спекуляція, грабіж. Нерідко контрабандистіввикористовували сусідні держави для збору розвідувальної інформації. Сааметому проблема контрабанди завжди була в центрі уваги державних установ, іборотьбі з нею приділялась велика увага.

Ввезення на територію нашої держави контрабандних товарів сприяє неконтрольованому насиченню внутрішнього ринкупродукцією іноземного виробництва та витісненню українських товарів. У результаті цього значних збитків зазнають вітчизняні підприємства, в першу чергулегкої та переробної промисловості, продукція яких стає не конкурентоспроможною, а контрабандисти виводять у тіньовий обіг значні суми коштів, призначених для сплати митних платежів.

Сучасна контрабандна діяльність, особливо продуктів харчування характеризується високим ступенем організованості, широкими міжрегіональними і міжнародними злочинними зв’язками та корумпованістю державних службовців різного рівня.

1. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки

У 20-ті рр. контрабанда в Україні набула нечуваних розмірів. Якщо в1913 р. вартість усієї затриманої в Російській імперії контрабанди дорівнювала 729338 крб., а її середньорічні показники на західних кордонах становили до 1-ї світової війни 350 тис. крб., то в 1922/1923 господарському році наукраїнській ділянці європейського кордону СРСР лише за попередньою вартістю було затримано товарів на суму 2 282307 крб. (за іншими джерелами —3 240 914 крб.), у 1924/1925 р. — на суму 3 885 217 крб. (6 513 120 крб. Заіншими джерелами). Ринкова ціна товару в прикордонній смузі була приблизно на 25% вищою від вартості, що встановлювалася державою (по мірівіддалення від кордону ціни на іноземні товари ще зростали). Враховуючи,що затримана контрабанда становила приблизно 8–10% від усього нелегального імпорту (за правилами підрахунку контрабандного товару в довоєнніроки), можна припустити, що реальна ціна нелегального товару була разів у10–11 вище зазначених цифр. Це означає, що щорічно на ринок країни поступав товар на суму 20–30 млн крб., який не обкладався жодними податками.

Похожий материал - Реферат: Правоохранительная деятельность таможенных органов 3

Контрабанда поділялася на експортну та імпортну. Абсолютна її більшістьприпадала на імпорт. Наприклад, за 11 місяців 1924 р. в УСРР було зареєстровано 10609 випадків затримання контрабанди, з них при ввезенні товару —10076 (95% всіх затримань), при вивезенні — 533 затримань (5%) . Частково це пояснювалося тим, що предмети контрабанди, які ввозилися до країни,затримувалися як при їх перевезенні через кордони, так і в межах країни,тоді як предмети, що вивозилися — лише при їх вивезенні.

Контрабандним шляхом ввозилася в основному мануфактура (в 1925 р.вона становила 25% імпортної контрабанди): бавовняна, вовняна (особливоцінувалася тонка вовна), шовкова; тонка шкіра (12,5% контрабанди), різнігалантерейні товари (близько 21%), парфуми, спиртні напої тощо.

Серед експортної контрабанди переважали золото, дорогоцінне каміння,срібло, валюта, тютюн, сало, а також сировина: прядиво, роги, щетина, конячіхвости тощо. Експортна контрабанда визначалася попитом зовнішнього ринкута наявністю тієї чи іншої сировини в прикордонних областях. Контрабанднимшляхом за кордон переправлялися також музейні та архівні цінності, предметистаровини: картини, бронза, старовинний фарфор, що мав музейну цінність,гобелени. У 1922 р. при вилученні церковних цінностей за кордон почали спливати золоті хрести, паникадила, рідкісні церковні книги.

Проблема контрабанди в 20-ті рр. була настільки небезпечною для розвитку економічної, фінансово-кредитної, і навіть політичної системи радянської держави, що голова ГПУ РСФРР Ф.Е.Дзержинськийставив контрабандистів на одну площину з контрреволюціонерами як найнебезпечнішимиворогами радянської влади. У зверненні до делегатів ІІ-го з’їзду політпрацівників військ ГПУ у 1923 р. він зазначав: „Питання охорони кордонів на даний момент стоїть особливо гостро. Кордон СРСР повинен бути закритимдля контрреволюціонерів і контрабандистів. … Прикордонники охороняютьекономічну незалежність Рад та оберігають радянську землю від проникнення бандитів і шпигунів”.

Справжній „вибух” контрабанди в 20-ті рр. та асортимент контрабандного товару були зумовлені, насамперед, економічною ситуацією, що склаласяв Україні в цей період та особливостями проведення нової економічної політики (НЕП). У роки 1-ої світової та громадянської воєн економіка Українизазнала великих збитків. Виплавка чавуну становила 0,8%, виробництво паровозів — 9,9%, видобуток вугілля — 18,4 % довоєнного рівня. У стані глибокого занепаду перебували і провідні галузі легкої та харчової промисловості. Так, цукрові заводи України, які в довоєнні часи виробляли 85 млн. пудів цукру, в 1920 р. випустили лише 4 млн. пудів, близько 4,8% зазначеногорівня. Виробництво паперу та картону становило 0,4% довоєнного рівня.

Очень интересно - Реферат: Правоохранительная деятельность таможенных органов 4

Обмеженість товарообігу у 1920–1921 рр. досягла максимуму. На внутрішньому ринку відчувався справжній товарний голод. До цього додався страшнийголод, який охопив південні губернії України в 1921–1923 рр. Ситуацію, щосклалася у співвідношенні цін на продукцію промисловості та сільського господарства називали „диктатурою хлібних цін”.

Наприкінці 1923 р. співвідношення цін на внутрішньому ринку почалозмінюватися на протилежне. За рахунок підвищення податків та акцизів, подорожчання кредиту, підвищення залізничних тарифів, вартість промислової продукції за 1922/1923 господарський рік зросла на 18%, за 1923/1924 р. — вдвічі.

Уряд намагався регулювати ціни шляхом заниження відпускних цін на промислові вироби та підняттям закупівельних цін на сільськогосподарські продукти. Проте ціни на промислову продукцію, надто на товари широкого вжитку, залишалися досить високими: у жовтні 1923 р. в Україні пара чобіт коштувала70 пудів жита, 1 пуд цвяхів — 60 пудів пшениці (до революції — 3,5 пудівпшениці). Так звані „ножиці цін”було ліквідовано лише в 1924 р.Навіть у середині 20-х рр., коли у багатьох галузях виробництва республіка досягла довоєнного рівня, говорити про насиченість внутрішнього ринкубуло ще рано. Вчені-економісти 20-х років В.Базаров, В.Громан, Н.Кондратьєв, аналізуючи економічну ситуацію в країні, наполягали на необхідності збільшення виробництва товарів широкого вжитку, що дало б змогузабезпечити промисловість обіговими коштами, накопичити матеріальні запаси. Проте перемогла офіційна точка зору щодо необхідності першочергової реконструкції важкої промисловості. Саме тому не були задоволені потреби населення в товарах легкої промисловості, попит набагато перевищувавпропозицію. За перше півріччя 1925/1926 господарського року купівельнаспроможність населення збільшилась до 1 млрд 240 млн крб. Але державнапромисловість, підприємства недержавного сектора разом з офіційним імпортом товарів могли задовольнити потреби населення товарами широкого вжитку та продуктами харчування лише на суму 750 млн. крб. Дефіцит заповнювався продавцями нелегального імпортного товару. Таким чином, відсутністьв країні розвинутої промисловості, дороговизна і низька якість вітчизнянихтоварів сприяли збільшенню імпортної контрабанди.

До причин збільшення контрабанди можна віднести і неналагодженістьлегального товарного обігу в прикордонній смузі — відсутність тут сільськихкооперативів. Саме тому серед затриманих контрабандистів було багато місцевих селян, які займалися самозабезпеченням — перевозили товар через кордон не для продажу, а для власного користування в обмін на сільськогосподарську сировину.

Збільшенню контрабанди сприяла і політика держави у зовнішній торгівлі.22 квітня 1918 р. декретом Ради Народних Комісарів (РНК) РСФРР було введено монополію на зовнішню торгівлю. Голова уряду В.І.Ленінпояснювавце необхідністю захистити слабку вітчизняну промисловість від напливу товарів іноземного походження. Він вважав, що ні державний контроль надзовнішньою торгівлею, ні митна політика, ні охорона кордонів не захистятьрадянську економіку від іноземного капіталу. НЕП не відмінила монополіюзовнішньої торгівлі, хоча в першій половині 20-их рр. точилися гострі дискусії з цього приводу. Держава сама, через спеціально створений Наркомат зовнішньої торгівлі (НКЗТ), вирішувала, кому і в яких обсягах надавати правоздійснювати експортно-імпортні операції; вирішувати, що та в якій кількостіможе бути завезено до країни та вивезено з неї.

Вам будет интересно - Реферат: Таможня РФ полномочия

З метою насичення товарами внутрішнього ринку, збільшення його товарообігу, в структурі імпорту на початку 20-х рр. значне місце посідали споживчі товари. У 1920 р. промислові товари широкого вжитку становили 58,3%всього імпорту, тоді як машини, обладнання та сировина разом узяті — 24,1%.

Ситуація змінилася у 1923/1924 господарському році: в абсолютних цифрахта в процентному відношенні починає зростати виробничий імпорт (в 1923/1924 р. — 65,1%, в 1925/1926 р. — 83,4%, в 1927/1928 р. — 86,4%). Водночас значно зменшився імпорт споживчих товарів: у 1924/1925 р. — 30,8%, в1926/1927 р. — 12,5% .

Така зміна у структурі імпорту пояснювалася необхідністю спочаткузбільшити товарообіг на внутрішньому ринку, який був можливий лише привключенні в товарно-грошові відносини якнайбільшого числа споживачів, тобтоза рахунок товарів широкого вжитку. Коли цієї мети було досягнуто, посталозавдання реконструкції народного господарства, і в першу чергу важкої промисловості. Це зумовило таку закономірність: при зменшенні імпорту товарівлегкої промисловості та збільшенні імпорту обладнання та сировини —збільшилась імпортна контрабанда споживчих товарів (див. вище цифри вартості затриманої контрабанди у 1922/1923 і 1924/1925 рр.).

Серед імпортної контрабанди переважали тканини, трикотаж, галантерейнівироби. І тут також необхідно звернутися до проблеми імпорту даних видівтовару. В 1920 р. білизна, трикотаж та галантерейні вироби взагалі не імпортувалися, в 1925/1926 господарському році їх імпорт був настільки незначний, що статистика навіть не називає кількості товару (статистика передбачає облік даного виду товару в тисячах квадратних метрів), а визначає лишейого вартість. Імпорт вовняних тканин в 1920 р. становив 1,6 млн. метрів, в1925/1926 р. — 0,6 млн. м; шовкових тканин — в 1920 р. — був відсутній, в1925/1926 р. становив 0,1 млн. м.

Державні організації, що мали право здійснювати експортно-імпортніоперації, не могли повною мірою задовольнити потреби населення в певнихвидах товарів. Це призвело до того, що контрабандним шляхом ввозився ітовар, який офіційно закуповувала держава за кордоном. У 1923 р. відсотокконтрабандного товару по відношенню до товару, що імпортувався легальним шляхом, становив: парфюмерія — 34%, спиртні напої — 91%, галантерейні вироби — 47%, фотографічний папір — 106%, трикотаж — 539%, тютюн — 629 %, опій — 990%, сахарин — 4118%.

Похожий материал - Курсовая работа: Назначение таможенного перевозчика Его права и обязанности

Контроль за здійсненням монополії зовнішньої торгівлі покладався намитну систему. Декретом РНК РСФРР від 23 лютого 1922 р. при НКЗТ булозасновано Митно-тарифний комітет, на який покладалися розробка та змінамитно-тарифних ставок, перегляд списків товарів, заборонених до ввезення,тощо. Митні органи оглядали товар, що переміщувався через кордони країни, та обкладали його митом і митними зборами у відповідності до офіційних тарифів. Мита були одним із засобів протекціонізму та слугували економічним важелем регулювання зовнішньої торгівлі. У 20-ті рр. було прийнято3 митних тарифи, що регламентували експортно-імпортні операції: 1-й затверджено 14 лютого 1922 р., 2-й — щодо європейської торгівлі — 8 січня1924 р., 3-й — 11 лютого 1927 р. Стимулюючи розвиток вітчизняної промисловості і сільського господарства, митні тарифи надавали суттєві пільги виробничому імпорту (деякі його категорії взагалі не обкладалися митом). Високі тарифні ставки було встановлено на товари легкої промисловості (основнітовари імпортної контрабанди). У порівнянні з тарифами дореволюційноїРосії значно були підвищені мита фіскального значення, особливо на предмети розкоші. До цього додавався і високий залізничний тариф. Наслідкомтакої політики ставали високі відпускні ціни на іноземні товари в торговельніймережі (див.табл.1).

Таблиця 1