Реферат: Українська школа кінця XIX початку XX ст

Період кінця XIX — початку XX ст. характеризувався по­дальшою колонізацією українських земель, що входили до скла­ду Російської імперії. Потреби капіталістичного виробництва, економіки, торгівлі, культури вимагали розвитку народної осві­ти. Проте зростаючі потреби Росії в освіті гальмувалися пере­слідуванням української школи, наступом на її демократичні здобутки. Це викликало громадсько-педагогічний рух, в якому активну участь брали вчителі, передове студентство, учнівська молодь, діячі науки та культури, просвітні організації, широка громадськість.

Подальшого розвитку набуває педагогічна думка, що має на­ціонально-демократичну спрямованість. Естафету українських просвітителів середини та другої половини XIX ст. переймають М.С. Грушевський, І.Я. Франко, Леся Українка, С.Ф. Русова, І.М. Стешенко, М.М. Коцюбинський, П.А. Грабовський, C.B. Васильченко, Т.Г. Лубенець та ін., ідеї яких значно посилили на­ціонально-визвольний рух українського суспільства, зокрема у змаганнях за національну освіту та школу.

Початкові школи на терені України кінця XIX ст. Характери­зувалися тим, що були у підпорядкуванні різних міністерств та відомств, приватних осіб, окремих організацій. На початок 1897 р. в українських губерніях діяло 13 424 початкові школи, в яких навчалося 703 670 учнів. Ці школи розподілялися за відомства­ми так (табл. 1):

Таблиця 1. Розподіл шкіл в Україні за підпорядкованістю

наприкінці XIX ст.

Проте, незважаючи на різну підпорядкованість, зміст освіти в них майже не різнився і визначався принципами православ'я, самодержавства, становості, класової, національної та статевої нерівності. До того ж мережа шкіл була нерозвиненою, значна частина дітей не могла навчатися у школі. Наприклад, у Валківському повіті Харківської губернії (теперішні Балківський, Нововодолазький і частина Харківського району) у 270 населених пунктах зовсім не було шкіл, а тому понад 7 тис. дітей у 1913 р. тут не навчалися і понад 2 тис. вибули зі шкіл через віддаленість. Дуже великим був відсів учнів з інших причин. Тільки протя­гом 1914/15 навчального року зі шкіл губернії вибули 16 тис. учнів, тобто 13 % їх загальної кількості. Через "тісноту при­міщень" і брак вільних місць у 1911 р. в губернії було відмовле­но 16,5 тис. дітей, у 1912 р. — 28 тис., а у 1915 р. — 29,5 тис. У середньому в губернії протягом багатьох років закінчувало школу не більше 10 % учнів.

Початкова школа складалася з одно- та двокласних і вищих початкових училищ.

Возможно вы искали - Книга: Вересковий мед

В однокласних початкових школах учні вивчали закон Бо­жий, церковнослов'янську грамоту, російську мову (граматика, письмо, читання), арифметику, співи. При вивченні російської мови мало місце пояснювальне читання, на якому учні одер­жували елементарні відомості з історії, географії та природо­знавства.

Не набагато кращим було також становище і в початкових класах земських шкіл, де мали місце неоднакова кількість на­вчальних тижнів, дискримінація дівчаток (з різних причин) і надзвичайно великий (подекуди катастрофічний) відсів на кінець року. Наприклад, проаналізуємо навчальну діяльність у Гусарківській школі (с. Гусарківка, Олександрівського повіту Катеринославської губернії, нині Куйбишевського району Запо­різької області) (табл. 2).

Таблиця 2 . Навчальна діяльність у Гусарківській школі

* х — хлопчиків; д — дівчаток.

Похожий материал - Реферат: Полевые работы

Дещо краще було поставлено навчання в міських та заліз­ничних школах. Тут використовувалися екскурсії на природу, до музеїв, на виставки; на уроках застосовувалися ілюстрації, демонстрації та інші методи навчання.

Вивчаючи арифметику, учні опановували чотирма арифме­тичними діями над цілими числами, ознайомлювалися з дроба­ми, нумерацією, таблицями мір довжини, ваги, часу, з мірами по­верхні й об'єму тіл, вчилися користуватися рахівницею. З метою розвитку логічного мислення та пам'яті учнів вчили усній лічбі, усному розв'язуванню складних задач тощо.

Рис. 1. Типова земська сільська школа колишнього Олександрівського повіту Катеринославської губернії

Складною була проблема змісту навчання. Наприклад, у Бальманській земській школі Олександрійського повіту Катерино­славської губернії 1896 р. з історії вивчали такі теми: виникнення держави, хрещення Русі, монголо-татарське іго, Петро І, Катерина II, оборона Севастополя, падіння кріпосного права. З географії учні вивчали: сторони світу, компас, масштаб, гори, моря, ріки, народонаселення Росії; відомості про Катеринославську гу­бернію та Олександрівський повіт.

Естетичне виховання забезпечувалося уроками церковних співів. Хоч цей предмет був обов'язковим, проте викладання його мало лише релігійну спрямованість, часто велося нефахівцями, що не сприяло розвитку в дітей естетичних смаків та уподобань.

Дещо вищого рівня знань учні набували у двокласних учи­лищах. Тут вивчалися географія з короткими відомостями про явища природи, креслення і малювання. Крім елементарної гра­моти, учні ознайомлювалися з синтаксисом, мало місце літера­турне читання.

Очень интересно - Реферат: Державин Гаврила Романович, жизнь и творчество

На 1 січня 1915 р. в Україні діяло 21 104 початкових школи. У них навчалося понад 1,5 млн. учнів. 57,4 % шкіл були підпо­рядковані Міністерству народної освіти, 42,1 % — церковному відомству, 38,9 % від загальної кількості усіх початкових шкіл становили земські школи.

Вивчення рідної мови дітьми українців навіть не планувало­ся, а окремі спроби прогресивного вчительства нещадно пере­слідувалися. Звідси ознайомлення учнів початкової школи з українською культурою, літературою, фольклором, народним мистецтвом на території України було практично неможливим та досить проблематичним.

Ліпше була поставлена освіта у приватних навчальних за­кладах, які утримувалися діячами української культури та ме­ценатами. Відома діяльність шкіл Х.Д. Алчевської в селі Олексіївка Слов'яносербського повіту, М.Л. Кропивницького в садибі "За­тишок" Куп'янського повіту, М.М. Аркаса в Богданівській школі, Т.Р. Рильського в селі Романівка Сквирського повіту. В цих школах дбали про розвиток мислення у дітей, вчителі намагали­ся усунути казенно-схоластичне навчання, прищеплювали народ­ну мораль, вчили учнів рідною мовою тощо.

Особливо жорстоко царський режим розправлявся з демо­кратичними вчителями після придушення революції 1905-1907 pp. У Київському навчальному окрузі, наприклад, з 1905 до 1912 р. було звільнено 32 директори і 972 вчителів.

Репресії серед учительства хвилями проносились по всіх за­кутках України, чинилася розправа над найбільш національне зорієнтованими і свідомими учителями початкових та інших шкіл і викладачами вищих навчальних закладів.

Вам будет интересно - Реферат: Хозяйка медной горы

Більшість шкіл не мали своїх приміщень і тулилися в при­стосованих при церквах, у сільських хатах тощо. Довгинцівське залізничне училище на Криворіжжі, наприклад, розміщувалося в церковному приміщенні. У ньому вчилися діти з багатьох заліз­ничних станцій, звідки їх щоденно звозили "робочими" потяга­ми. Щоб приїхати до школи зі станції Висунь, наприклад, дітям треба було вставати посеред ночі, і поверталися додому вони та­кож уночі.

Середня школа в Україні була недосконалою. Всього в 1914-1915 р. діяло 117 чоловічих, 232 жіночі гімназії, 42 реальних і 63 комерційні училища. У них відповідно навчалося 36 817, 60 292, 12 187 та 19 639 учнів. На тлі державних шкіл вигідно вирізнялися приватні середні навчальні заклади. У колегії імені Павла Ґалаґана, яка функціонувала в Києві з 1871 по 1920 pp., y навчальному процесі домінували народні духовні традиції. За рівнем науковості викладання, інтелігентності, вихованості випускників сучасники прирівнювали цей заклад до Царськосельського ліцею, Оксфордського та Кембриджського коледжів. Колегія виховала справжню плеяду вчених, діячів культури і осві­ти, серед них президент АН України В. Липський, академіки А. Кримський, Н. Котляревський, В. Грабар, К. Костюк, М. Максименко, письменники М. Драй-Хмара, П. Филипович, художни­ки М. Пимоненко, М. Мурашко та багато інших.

Проте таких навчальних закладів в Україні було мало, діяли вони нетривалий час. За свій демократизм, невизнання офіцій­них програм, викладання українською мовою та використання в навчальному процесі елементів українознавства ці школи за­кривалися, а їх вчителі переслідувалися.

Відповідно до потреб промисловості з кінця століття у про­мислових центрах відкриваються професійно-технічні навчальні заклади, їхня діяльність регламентувалася "Основними поло­женнями про промислові училища", прийнятими в 1888 р. Всі училища діяли на основі індивідуальних статутів, за навчальни­ми планами і програмами, що затверджувалися кожним навчаль­ним закладом. На вивчення загальноосвітніх предметів у них відводилося від 10,6 до 30,4 % загального часу. Відома діяльність Маріупольського нижчого механіко-технологічного училища, Горлівського гірничого училища, Слов'янського нижчого гірни­чозаводського училища, Херсонського ремісничого училища тощо. Як правило, технічні училища, в яких навчалися підлітки з 12-14 років, випускали підмайстрів. Ремісничі школи готували квалі­фікованих робітників різних спеціальностей: ковалів, токарів, слюсарів, ливарників тощо.

З початку століття відкриваються ремісничі сільськогоспо­дарські школи та навчальні заклади окремих видів професійної школи — морехідні, художньо-промислової освіти тощо.

Похожий материал - Реферат: Марфа Посадница

Вища освіта в Україні також залишалася недосконалою. На початок 1917 р. на всій території України, що входила до складу Російської імперії, діяли 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 35,2 тис. студентів. Серед них було три університе­ти — у Харкові, Києві, Одесі; три технічних інститути — Київ­ський політехнічний, технологічний у Харкові та Катеринославський гірничий. Діяли Харківський ветеринарний інститут, Київ­ський і Харківський комерційні інститути, Київська й Одеська консерваторії, сім вищих жіночих курсів, Ніжинський історико-філологічний інститут.

Таким чином, усі вищі навчальні заклади були зосереджені тільки у п'яти містах України, в яких провідні вчені та викла­дачі теж плекали національний дух, дбали про подальший роз­виток вітчизняної науки, культури, освіти.

У задушливій, затхлій обстановці російського великодержав­ного шовінізму та утисків царату зусиллями вчителів-просвітителів у школах різних типів відчувалась досить сильна опозиція нав'язуванню примусової русифікації українського шкільництва. Передусім з боку прогресивних вчителів пошевченкової доби, які прагнули в умовах заборони української культури здійсню­вати виховання молоді на кращих традиціях національної педа­гогіки та шкільництва.

Велику плеяду прекрасних учителів українських шкіл на­завжди вкарбовано в історію вітчизняної освіти і педагогіки.