КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з історії держави та права зарубіжних країн
студента групи Ю-2 першого курсу заочного факультету
спеціальності правознавство
Лютої Ольги Миколаївни
Возможно вы искали - Реферат: Саласпилс мемориальный ансамбль
Викладач:
Свистунов Віктор
Васильович
Київ – 2000
Тема роботи: “Державний лад Росії XVII-XVIIIст.”
План роботи:
1. Державний лад Росії наприкінці XVII ст.
Похожий материал - Реферат: Пелла дворцово-парковый ансамбль
- напівабсолютна монархія.
- державний апарат допетровської держави:
а) центральне управління (прикази); б) місцеве самоврядування.
2. Державницькі реформи Петра І. Російська імперія у XVIIIст.
- “європейський” абсолютизм.
Очень интересно - Реферат: Багашвили, Спартак Леванович
- держапарат імперії. Органи:
а) центрального управління; б) місцевого самоврядування; в) поліцейського управління; г) судочинства; д) управління церквою.
3. Висновки.
XVII cт.
Протягом сімнадцятого сторіччя російська держава переживала досить важливий період свого існування. Росія поступово виходила з середньовіччя, зближувалася, хоча й дуже обережно, з більш розвинутою в економічному, політичному, та й в усіх інших аспектах Європою. За формою правління держава “третього Риму” була химерним поєднанням редуцентів княжої доби, елементів станової та паростків міцної абсолютної монархії. Цар був повноцінним господарем, що мав вищу законодавчу, виконавчу та судову владу, керував державою з допомогою представницьких органів – приказів. Проте формально (а деякою мірою й реально) його влада була обмеженою, доки зберігався релікт міжусобних часів – Боярська дума. Значення цієї дорадчо-обмежувальної установи протягом сторіччя неухильно зменшувалося, і якщо за Смутних часів вона була здатна власноруч керувати країною, то напередодні петровської доби стала декоративною прикрасою Російської держави. Одним з перших реформаторських кроків Петра Олексійовича було її знищення.
Найголовнішою ознакою станової монархії були земські собори – аналог французьких Генеральних Штатів. Ними цар залучив до керування державою дворянство (нижчу шляхту, вищою були бояри) та посадське населення. Земські собори були необхідні монархові для підтримки великих заходів: ведення війни, змін у податковій політиці тощо. Прогресивність соборів проявляється перш за все у тому, що вони допомагали цареві ігнорувати у найважливіші моменти Боярську Думу і таким чином нищити залишки боярсько-олігархічної форми правління. Вони також допомагали російському суспільству зменшувати силу ударів геополітичних та соціальних потрясінь. Перший земський собор відбувся у 1549 р. після повстання населення Москви й отримав назву “собор примирення”. Найвідоміший та наймасовіший собор (700-800 чол.) відбувся в 1613 році й мав на меті обрання нового царя – Михайла Федоровича Романова. Зі стабілізацією внутрішнього й зовнішнього положення Московії, зміцненням влади царя, собори втрачають своє значення. У 1653 р. скликається останній земський собор у повному складі. Після цього відбувалися тільки наради царя з представниками окремого стану чи вузького кола суспільства. Таким чином, на другу половину сімнадцятого сторіччя припала криза станової монархії і саме в цей час склалися умови для побудови петровського абсолютизму.
Вам будет интересно - Реферат: Культура Армянской ССР
Державним апаратом Московщини XVII сторіччя була дуже складна та безладна приказна система управління. Склалася вона ще за Івана IV. Ця система була певною сукупністю державних органів, які відповідали за найрізноманітніші сфери життя російського суспільства і були позбавлені чіткої пірамідальної структури, притаманної абсолютній монархії. Другорядні прикази стояли, фактично, на одному щаблі з більш важливими. І Посольський, і Сокольничий прикази (останній займався питаннями соколиного полювання) мали рівне положення і підпорядковувались безпосередньо царю.
Класифікація приказів (системи центрального управління).
1. Воєнно-адміністративні прикази. Московське військо на той час було ополченським, нерегулярним, за винятком кількох регулярних полків “іноземного строю” та стрільців (вогнепального війська, яке мешкало у спеціальних “стрілецьких слободах” і крім військової служби, займалися домашнім господарством). Справами останніх займався Стрілецький приказ. Якщо військо держав Західної Європи було найманим, то російська армія складалася з власних підданих. До осіб, що повинні були нести службу, відносились “служилі люди за отєчєством” (князі, бояри, дворяни, діти боярські) та “служилі люди за прибором” (стрільці, міські козаки, гармаші та ін.). Особистим складом боярської та дворянської кінноти розпоряджався Розрядний приказ, який фіксував всі призначення на службу, переміщення в посадах. Призначення на посаду відбувалося за принципом місництва, як і все інше у Московській державі, за родовитістю, знатністю. За помісними земельними володіннями служилих дворян слідкував Помісний приказ. Він забезпечував дворян помісними землями за військову службу згідно з установленими нормами. Був створений також Козацький приказ, що відав козацьким військом.
2. Територіальні прикази. Протягом XVI-XVIІ сторіч Московія, що вже давно ліквідувала феодальну роздробленість, активно розширювала власні кордони шляхом приєднання територій, які знаходились за межами російського етнічного простору. Керували цими щойно приєднаними іноземними територіями (вони ж бо ще не стали “ісконно руськими”) спеціальні територіальні прикази – Казанський, Сибірський, Малоросійський тощо.
2. Палацові прикази. Вони займалися обслуговуванням особистих потреб царя та його сімї. До таких органів відносилися: приказ Великого палацу (керував палацовими землями), Стаєнний (“Конюшенний”) приказ, який слідкував за станом царських стаєн, Ловчий та Сокольничий прикази, що займалися справами царського полювання, Постільний приказ тощо. Посади керівників цих приказів вважалися особливо почесними та важливими, їх займали найзнатніші бояри, що користувалися особливим довірям царя.
Похожий материал - Реферат: Муратбаев, Гани
3.Судові прикази. Першим приказом цього типу став Чолобитний приказ, який був створений ще Іваном Грізним. Він надав нижчій шляхті (дворянству й боярським дітям) право звертатися до суду самого царя, зміцнюючи його необмежену владу. Наприкінці сімнадцятого сторіччя створюється система судових приказів (Московський, Володимирський, Дмитровський, Казанський та ін.), які виконували функції вищих судових органів. Згодом вони разом з Чолобитним приказом обєднуються в єдиний Судовий приказ, що здійснює вищу судову владу і підпорядковується безпосередньо цареві.
4. Посольський приказ. Ця установа займалася зовнішньополітичними питаннями і мала велике значення в діяльності Російської держави. Він став, фактично, першим чітким центром посольських справ і своїм підпорядкуванням цареві обмежив вплив Боярської Думи і на цю сферу діяльності Московської держави. До того ж, обмежена кількість та професіоналізм осіб, що займалися зовнішньою політикою сприяла збереженню державних таємниць. Основною функцією керівника приказу були переговори з представниками інших країн. Працівники приказу створювали найважливіші документи, в яких обґрунтовувалася позиція Російської держави по різним зовнішньополітичним питанням.
5. Інші прикази. Розбійний приказ – ембріон могутнього поліцейського апарату імперії. Розробляв боротьбу з порушниками законів, здійснював карне право, призначав відповідних посадових осіб. Холопський приказ – займався реєстрацією кабальних записів, розглядав позови, справи про збіглих холопів.
Місцеве управління. Основними органами місцевого самоврядування були: губні, земські та воєводські.