1. Загальні відомості про процедури та функції
Автономна частка програми (яка реалізує визначений алгоритм і припускає звертання до неї із різних часток загальної програми) називається підпрограмою .
Розміщення підпрограм у програмі схоже з ієрархічним принципом побудови файлової системи (рис.1).
Рис. 1.
Возможно вы искали - Реферат: Функціональний генератор інфранизької частоти на базі мікропроцесорної системи
Позитивні сторони використання підпрограм:
1) реалізується метод структурного програмування (блочна, модульна побудова);
2) економія пам’яті (яка виділяється для зберігання змінних підпрограми тільки під час роботи підпрограми);
3) імена змінних в основній програмі і підпрограмах незалежні (потр. змінна А програми і підпрограми можуть мати різні фізичні значення);
4) самостійний характер підпрограм дозволяє їх створення різними користувачами, що прискорює процес програмування.
Похожий материал - Курсовая работа: Схема електрична принципова Луноходу з мікроконтролерним управлінням
В мові Паскаль виділяють два види підпрограм:
- процедура (PROCEDURE );
- функція (FUNCTION ).
Принципи побудови Паскаль-програми, процедури і функції ідентичні і відрізняються тільки заголовками.
Форма заголовків:
Очень интересно - Курсовая работа: Анализ системы управления Общежитие
Program <ім’я> (список параметрів)
Procedure <ім’я> (список параметрів)
Function <ім’я> (список параметрів)
Блоки можуть бути незалежними або вкладеними один в одного. Відповідно вони носять назву зовнішнього або внутрішнього (рис.1).
Вам будет интересно - Реферат: Теория устойчивости систем
Рис. 2. Принцип блочної побудови програми
Змінні і константи можна описувати у зовнішніх або внутрішніх блоках. Тому виникає два поняття змінних і констант: локальні і глобальні .
Локальні – існують у рамках того блока, де вони описані. Тобто за межами даного блока їх використовувати не можливо.
Глобальні – описані у зовнішньому блоці але використовують у внутрішньому блоці.
Правила локалізації змінних:
Похожий материал - Реферат: Информатика и ЭВМ в психологи
1) змінна (константа) існує в рамках того блока де вона описана;
2) кожна змінна в межах блока повинна бути описана тільки один раз;
3) якщо у внутрішньому блоці використовується змінна, яка описана у зовнішніх блоках, то діє тільки опис самого внутрішнього блоку (найближчого);
4) якщо змінна описана як у внутрішньому так і у зовнішньому блоках, то при переході до внутрішнього блока опис зовнішнього блока не використовується, тобто діє опис внутрішнього блоку. При переході до зовнішнього блока знову починається дія опису зовнішнього блока.