Для початку коротко роздивимося теоретичний механізм функціонування фіскальної політики, а конкретно - як податки, трансферти і державні закупівлі впливають на економічну ситуацію в країні.
У якості моделі візьмемо класичну математичну модель, у якому ВВП (Y) = витратам на споживання ( C ) + витратам на інвестиції (I) + державні закупівлі (G) . Для простоти не будемо брати до уваги частку чистого експорту.
Можна сказати, що державні витрати складаються з державних закупівель (попит уряду на товари і послуги), а так само з трансфертів (платежів, здійснюваних без відповідного надання їхніми одержувачами яких-небудь товарів або послуг). У ідеальній ситуації розмір податків, що складає прибутки бюджету, повинні рівнятися державним витратам, тобто розміру державних закупівель + трансферти. Але оскільки трансферти являють собою лише перерозподільні відношення, тобто в остаточному підсумку прибутки приватного (на противагу державному) сектора в розмірі трансфертів повертаються приватному ж сектору, варто використовувати таке поняття, як чисті податки. Чисті податки - це сума, що приватний сектор сплачує уряду після урахування розміру всіх трансфертів, одержуваних їм від уряду. У даному випадку нас цікавить сукупний прибуток, а трансферти на його розмір не впливають.
2.3 Наслідки зміни розмірів витрат і прибутків бюджету
Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення урядових витрат? Очевидно, що ріст обсягу державних закупівель збільшує рівноважний рівень випуску продукції , причому приріст цей дорівнює розміру державних закупівель, помноженої на розмір мультиплікатора. Оподатковування у свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і відповідно витрат . Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1- Гранична схильність до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на розмір, рівний добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення прибутку. У такий спосіб ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора збалансованого бюджету. Мультиплікатор збалансованого бюджету встановлює, що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним по розміру приростом податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим самим збільшують сукупний попит.
Возможно вы искали - Реферат: Бюджетный дефицит и связанные с этим проблемы
2.4 Стратегії фіскальної політики
Як уже було відзначено, розмір валових витрат в економіці повної зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці повної зайнятості продукції (товарів і послуг). Якщо валові витрати менше обсягу випущеної в країні продукції, то виникає «рецесіонний розрив » (recessionary gap) . Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до заощадження» - визначену частину своїх прибутків люди витрачають на заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення державних витрат.
Отже, у держави є 2 варіанта - або терміново збільшувати об’єм випуску продукції, або терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і досягається за допомогою збільшення державних витрат. А тому якщо державні закупівлі ефективніші державних трансфертів, саме перше і повинно застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує збиток розміру валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або імпортом.
Може скластися й обернена ситуація - виникнення «інфляційного розриву» (inflationary gap) - коли валові витрати економіки повної зайнятості перевищують валовий об’єм випущеної продукції економіки повної зайнятості. Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на розмір цього інфляційного розриву. Це можна проробити декількома засобами. Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Проте треба пам'ятати, що збільшення податків на гривню призведе до зменшення витрат менше, ніж на гривню.
Отже, складемо зведену таблицю усього вищесказаного стосовно фіскальної політики.
Джерела зменшення валових витрат | Заощадження, податки, імпорт |
| Джерела збільшення валових витрат | Інвестиції, державні витрати, експорт |
| Рівноважний рівень ВВП | Рівень випуску продукції, при якому бажаний рівень валових витрат рівняється рівню виробництва. У умовах рівноваги сума розмірів, що збільшують валові витрати, дорівнює сумі розмірів, що зменшують валові витрати. Таким чином, бажані інвестиції + державні витрати + експорт = бажаним заощадженням + податкам + імпорту |
| ВВП повної зайнятості | Загальна вартість кінцевих товарів і послуг, що можна зробити у визначений період часу при повній зайнятості. Цей розмір називається потенційним ВВП . |
| Ціль фіскальної політики | Зрівняти рівноважний ВВП із ВВП повної зайнятості. |
| Стратегії фіскальної політики | - Розмір бажаного збільшення валових витрат = розміру рецесіонного розриву; - Розмір бажаного зменшення валових витрат = розміру інфляційного розриву. |
Похожий материал - Реферат: Бюджетный федерализм
2.5 Автоматичні стабілізатори
Здавалося б, що може бути простіше - скоротити видаткову частину бюджету, якщо дохідна недостатня, і справа з кінцем. Проте в реальному житті видаткову частину скорочувати не тільки достатньо складно, але й іноді не можливо. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати витрати на страхування, капітальну амортизацію; із політичної точки зору - на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина необхідна для виконання затверджених раніше програм, як ось поміч інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм. Крім того, хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами економічного положення в країні. Візьмемо, приміром, виплати по безробіттю. Витрати по цій статті збільшуються саме тоді, коли сукупних витрат в економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки. З іншого боку, такі автоматичні стабілізатори є й у дохідній частині бюджету. Зокрема прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше прибутків у бюджет у залежності від розміру сукупних витрат і прибутків. Коли прибутки і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст купівельної спроможності населення, запобігаючи тим самим додаткові передумови до виникнення інфляції. У такий спосіб автоматичні стабілізатори (урядові прибутки або витрати, що автоматично змінюються в протилежну змінам у національному доході сторону, наприклад допомога по безробіттю або прибутковий податок) згладжують флуктуація кривої сукупних витрат і прибутків, запобігаючи зайво різкі і слабко контрольовані зміни розмірів макроекономічних показників.
Таким чином, можна сказати, що розмір витрат, а, отже, і розмір сальдо збалансованого бюджету, зафіксований приблизно на визначеному рівні. Звідси можна зробити висновок, що при пропорційній системі оподатковування розмір бюджетного дефіциту насамперед залежить від рівня прибутків.
Таким чином завдяки пану Кейнсу із середини тридцятих років дефіцит державного бюджету став застосовуватися в якості джерела можливостей державного регулювання економіки, наприкінці двадцятого сторіччя не залишилося практично жодної країни, що може похвастатися відсутністю бюджетного дефіциту.
Варто пам'ятати, що яка б не була міць фіскальної політики, не одна вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Розмір дефіциту пов'язаний із циклічним прямуванням макроекономіки. Це обумовлено насамперед існуванням автоматичних стабілізаторів.
Очень интересно - Реферат: Валютное регулирование в РФ
З вищенаведених даних можна зробити такі висновки:
1. Ні законодавча, ні виконавча влада не має повний контроль над розміром бюджетного дефіциту.
2. Реальний розмір бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в країні.
2.6 Дефіцит повної зайнятості
Оскільки другий висновок має місце, нам потрібно якийсь інший, більш точний індикатор фіскальної політики, що не залежить від фази економічного циклу. Для вивчення ефективності фіскальної політики реальний дефіцит ділиться на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни, викликані фазою економічного циклу, якось зміни в податкових надходженнях і державних трансфертах. Структурний дефіцит відбиває вплив фіскальної політики. Замість порівняння реальних витрат і прибутків бюджету, при обчислення структурного дефіциту дорівнюються витрати і прибутки бюджету в умовах повної зайнятості. (Структурний дефіцит іноді називають дефіцитом повної зайнятості).
Вам будет интересно - Реферат: Валютные операции
Відомо, що рівень державних витрат і ставка оподатковування можуть впливати на рівень сукупного попиту, і, отже, на розмір ВВП. Зрослий обсяг державних закупівель товарів і послуг збільшує рівень прибутків і тим самим збільшується загальна сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання: чи може приріст державних витрат, замість збільшення бюджетного дефіциту, призвести до його скорочення.
На основі вищесказаного можна стверджувати, що заощадження + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям , або, заощадження - інвестиції = бюджетний дефіцит . До речі цією формулою ілюструється так називаємий ефект заміщення державними зобов'язаннями зобов'язань реального сектора, тобто за рахунок фінансування держбюджету недофінансуєтся реальний сектор.
Отже, якщо буде відбуватися дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися рівень прибутків, а отже і податкові надходження, валовий прибуток бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою призвести до скорочення дефіциту.
2.7 Дефіцит, внутрішній і зовнішній борг .
Зараз йде багато суперечок про негативні і позитивні риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Проте можна виділити такі 2 домінуючі позиції.
Похожий материал - Реферат: Валютные отношения
Перша ґрунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу призводить обивателя в страхітливість, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.
Друга ж ґрунтується на детальному аналізі усіх за і проти. От основні положення другої позиції.
Отже, національний державний борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.. Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). У такий спосіб вартість у результаті держзаймів не губиться.
І усе ж, хто несе або буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності державного боргу?