Вступ
1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю
2. Культура ділової мови
Висновки
Перелік використаної літератури
Вступ
Самий масовий вид спілкування людей у соціумі (суспільстві) - ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сфері економічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин. Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловий папір і багато чого іншого в цей час стало невід'ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційної діяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань, подань про правила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.
Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами, керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючи їх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися в інтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсім припиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.
1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю
Діловий стиль — це сукупність язикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. Із цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.
Возможно вы искали - Реферат: Діловий етикет і діловий протокол
1. Широта цієї сфери дозволяє розрізняти щонайменше три підстиля (різновиди) ділового стилю: 1) власно офіційно-діловий (канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і 3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. (Офіційно-ділові й дипломатичні документи зближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін, при особливо “етикетній” природі дипломатичних формул; на відміну від них для “мови законів” характерне прагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.
По масштабах свого поширення й проникнення в мовну практику будь-якої діяльності офіційно-ділова мова в найбільшій мері торкається маси мовців.
2. Співвідношення “офіційно-ділова ситуація — відповідний жанр документа” означає, що зміст документа покриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, а цілому їхньому типу — ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів в офіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідному єдиному зразку), і сама вимога стандартизації пронизують всю сферу ділової мови.
3. У сфері ділової мови ми маємо справу з документом, тобто з діловим папером, що володіє юридичною чинністю, і сам цей факт обумовлює письмовий характер реалізації язикових засобів офіційно-ділового стилю. У той же час сугубо письмовий характер ділового документа не може не впливати на його мову: письмова мова — мова у відсутності співрозмовника, що вимагає розгорнення й повноти викладу, тому що “ситуація повинна бути відновлена у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілої співрозмовникові (= читаючий)” .
4. У лінгвістиці прийнято протиставляти два типи текстів: інформативний (науковий, діловий) і експресивний (публіцистичний, художній). Приналежність ділової мови до першого типу пояснює деякі її особливості, і насамперед — її стилістичний характер. Граничне інформативне призначення ділового тексту знаходить своє відбиття в прагненні пишучі до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і в прагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів. Це, у свою чергу, виключає можливість уживання в текстах ділової мови експресивно й емоційно пофарбованих язикових засобів (наприклад, розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, уживаних у переносному значенні, — все це суперечило б вимозі точності ділової мови. Наприклад, у розповіді Чехова “Знак оклику”, де чиновник, перебираючи в пам'яті розділові знаки, які він використовував протягом 40 років служби в паперах, що проходили через його руки, не може пригадати, у якому ж випадку варто ставити в них знак оклику!
Похожий материал - Реферат: Ділові прийоми та переговори
5. Сказане визначає й вимога однозначності, характерне для ділової мови. (Відзначимо в цьому плані розходження між науковою й діловою мовою: у першої однозначність необхідна, а в другий просто неприпустима неоднозначність). Ця вимога визначає використання в діловій мові термінів або термінізированих (близьких до однозначного) спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов'язана з юридичною чинністю документа, що не терпить двозначності); такі, наприклад: постанова, резолюція — у канцелярському підстилі, позивач, відповідач — у юридичному підстилі, свідчити кому-небудь свою глибоку повагу — у дипломатичному. Не випадково дослідники відзначають, що “Професійні ідіоми, що склалися в діловій письмовій мові, виконують ту ж функцію, що й терміни в науковій мові”. З тої ж причині характерне прагнення не вживати в ділових текстах особисто-вказівні займенники він(вона, воно, вони), оскільки їхнє використання в контексті — при наявності в ньому більше одного іменника того ж роду — може суперечити вимогам точності і ясності викладу.
Вимогою логічності й аргументованості викладу в області синтаксису ділової мови пояснюється розмаїття складних конструкцій. Мається на увазі більша вживаність складнопідрядних речень із союзами, що передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність усякого роду уточнень у тексті (маються на увазі також й дієприкметникові обороти, вставні конструкції), диференціація значеннєвих відносин за допомогою складних союзів (типу внаслідок того що) і приводів (типу на предмет чого).
Перераховані відмітні язикові риси ділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічно вписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації. Але не тільки це становить особливості норм офіційно-ділового (канцелярського) підстилю.
2. Культура ділового спілкування
"Бізнес - це вміння спілкуватися з людьми", "єдиний спосіб набудовувати людей на енергійну діяльність - це спілкування з ними", - уважають щирі керівники, підприємці. Сучасна людина повинна у цьому зв'язку володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.
Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.
Очень интересно - Контрольная работа: Ділові прийоми, їх різновиди та особливості організації
Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (ділового, дипломатичного), існують у вигляді загальноприйнятих норм соціального поводження, у вигляді етикетних вимог, обмежень тимчасових рамок спілкування.
Залежно від різних ознак ділове спілкування ділиться:
· на усне - письмове (з погляду форми мови);
· діалогічне - монологічне (з погляду односпрямованості / двоспрямованості мови між мовцем і слухаючим);
· міжособистісне - публічне (з погляду кількості учасників);
Вам будет интересно - Реферат: Добро и зло
· безпосереднє - опосередковане (з погляду відсутності / наявності апарата, що опосередковує);
· контактне - дистанційне (з погляду положення комунікантів у просторі).
Всі перераховані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділової мови. Так, якщо ділова письмова мова має книжкове фарбування: "Орендар зобов'язується нести повну відповідальність за всі збитки, які він може заподіювати Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не по прямому призначенню відповідно до справжнього договору ...", - те ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, у тому числі розмовного: "Шановні добродії! Я хотів би представити на ваш суд доповідь за назвою "Банківські операції із цінними паперами в Росії". Скажу відразу: "Гроші повинні працювати! Постараюся привести ряд доводів...".
Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлення однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, володіє відносної завершеністю, складний за структурою.
Діалог призначений для взаємодії між двома або декількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнери можуть мінятися ролями. Діалог спонтанний (як правило, не може бути заздалегідь спланований), еліптичний (фрази більше згорнуті, короткі, чим у монолозі), експресивний.
Похожий материал - Курсовая работа: Добро и зло как категории этики
Дистантне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове й факсове відправлення, пейджинговий зв'язок і т.п.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного малюнка мови (усне спілкування), стислістю й регламентованістю, неможливістю використання жестикуляції й наочних предметів як носії інформації.
Ділове спілкування являє собою широкий діапазон жанрових різновидів письмового й усного спілкування.
Письмова ділова мова, у якій реалізуються діалогічні відносини, представлена всіма видами ділових листів, документами, що фіксують соціально-правові відносини - контрактами (договорами), угодами й всіма типами супутніх документів.
Усна ділова мова, у якій реалізується діалогічні відносини, представлена жанрами ділових переговорів, зустрічей, консультацій і т.п.