Вступ
1. Етос, мораль, моральність
Виникнення термінів «етос», «мораль», «моральність»
Схожість та різниця між поняттями
2. Міфологія як джерело розвитку естетичної думки
Возможно вы искали - Реферат: Етика Ф. Нiцше
Виникнення науки естетики
Міфологія - перша форма суспільної свідомості
Особливості та значення міфів
3. Антична естетика (конспект).
Виникнення та етапи розвитку античної естетики
Похожий материал - Реферат: Етикет та його національні особливості
Вчення відомих філософів та мислителів: Піфагора та його послідовників, Демокрита, Сократа та Геракліта
Філософ пізньої античності Плотин та його «Еннеади»
Висновок
Словник ключових термінів
Вступ
Згідно розподілу Аристотелем областей знань людини на три основні галузі, етика відноситься до практичного знання людини, а естетика – до творчості. Етика – це галузь пізнання, котра вивчає власне етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою. А естетика – це розділ філософії, який вивчає закономірності чуттєвого засвоєння дійсності, про сутність та форми творчості за законами краси.
Очень интересно - Реферат: Етикет України та Росії
Поняття етосу, моралі, моральності є одними з самих розповсюджених в мові, та в той же час одними з самих багатозначних та невизначених. Моральні проблеми при цьому являються одними з найважливіших для людини. Питанням сутності етики, моралі та моральності, а також їх різницею та взаємозв’язку задавалися багато філософів та мислителів. Це питання залишається актуальним і в наш час, у зв’язку з тим, що, в теперішньому часі в сучасному суспільстві відбувається певна «переоцінка цінностей».
Також особливу увагу філософів займає вивчення міфології, адже це перша форма суспільної свідомості. Вона в своєрідній, дуже конкретній формі встановлює зв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім людства, вона є каналом, по яким одна генерація передає іншій накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага.
Метою моєї контрольної роботи є встановлення співвідношення між поняттями «етос», «мораль» та «моральність», та значення міфології в розвитку естетичної думки.
1. Етос, мораль, моральність
Слово «етика» виникло з давньогрецького слова «ethos» , яке у різні часи мало різні значення. В Гомера воно означало місце перебування, спільне житло. Згодом, у слові «етос» почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер. Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того або іншого явища. Зокрема, йдеться про етос першоелементів дійсності (Емпедокл), людини (Шфагор, Демокріт, Геракліт, Крітій) тощо.
Пізніше у творах давньогрецького філософа Аристотеля (384— 322 до н. е.) знаходимо два терміни, похідні від слова «етос», а саме:
Вам будет интересно - Реферат: Етична культура юриста 2
- «ethikos» (етичний) - потрібний був мислителю для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму;
- «ethika» (етика) - галузь пізнання, котра вивчає власне етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою (дещо раніше виникає, щоправда, слово «ethikon», множиною від якого власне й є «ethika»).
Філософ залишив праці, до назв яких уперше входить слово «ethika»: «Нікомахова етика» (найімовірніше, відредагована сином Аристотеля Нікомахом), «Євдемова етика» (пов'язана з його учнем Євдемом) і так звана «Велика етика», що являє собою стислий конспект двох перших.
Таким чином, під власною назвою наука етика існує вже понад 23 століття. Це, до речі, не означає, що фактично, як частини людського пізнання, її не існувало раніше. Але закріплення за даною галуззю людського пізнання особливої назви «етика» цілком очевидним чином сприяло її самоусвідомленню, відокремленню.
Цікаво, що первинне значення етосу, як спільного житла або місцеперебування теж не втрачає своєї філософської актуальності. Відомі приклади взаємонакладання і взаємозбагачення обох наведених значень слова «етос». Так, афоризм Геракліта «Ethos anthropoi daimon» звичайно перекладають як «вдача — божество для людини»; однак один з найзначніших філософів XX ст. М. Гайдеггер (1889—1976) обґрунтовує думку, що більш автентично було б тлумачити названий афоризм таким чином: місце перебування людини і є для неї простір присутності Бога, тобто Божество може відкритися їй за найзвичайніших умов її побутування і мешкання. В усякому разі ця давня етимологічна вказівка на місце перебування, на просторовість загалом не є для етики зайвою: вона звертає думку до зв'язку вдачі людини з її соціальним, культурним та природним оточенням, спонукає до роздумів про внутрішній простір, внутрішнє «місце перебування» людської волі й духовності. Сама наявність у людини власної вдачі, власного характеру вже передбачає її здатність обирати для себе ті чи інші рухи, жести, поведінку, позицію в житті, тобто передбачає свободу її самовияву в певному життєвому просторі. Доки людина такої свободи не має — немає підстав говорити про її етос.
Похожий материал - Дипломная работа: Етичні засади діяльності працівників прокуратури
В латині здавна існувало слово «mos» (множина «mores» ), яке, подібно до «етосу», означало характер, вдачу, звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106—43 до н. е.) для точного переводу аристотелевського поняття етичного з грецької мови утворює від іменника «mos» — з прямим посиланням на аналогічну операцію Аристотеля — прикметник «moralis» — «той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв». Услід за Цицероном цей неологізм використовує Сенека старший, інші римські письменники й філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає термін «moralitas» — морал ь.
Обидва цих слова, одне грецького, а інше латинського походження, входять в новоєвропейські мови. Наряду з ними виникли й власні слова для позначення тієї ж самої реальності, яка в них узагальнюються. Так, у німецькій мові у слова «Moralitat» з’являється синонім — «Sittlichkeit», а російським аналогом терміна «мораль» є поняття «нравственность». Вони повторюють історію виникнення термінів «етика» та «мораль». Першоджерелом стало слово «нрав» (sitte) - характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо - від якого утворився прикметник «нравственный» (sittlich). Він і став основою виникнення слова «нравственность» (Sittlichkeit). Вперше воно зустрічається у словнику російської мови («Словарь Академии Российской») у 1973 р.
У староукраїнській мові здавна існувало слово «обичайність», що застосовувалося до сфери людських звичаїв і взаємин; нині, однак, в ужитку скалькований з латини термін «моральність» .
В первісному значенні «етика», «мораль», «моральність» - різні слова, але один термін. З часом ситуація змінюється, при цьому термін «етика» зберігає своє первісне аристотелівське значення і досі позначає головним чином область знань, інтелектуальну традицію. Під «мораллю» ж або «моральністю», використовуючи ці слова як синоніми, розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається. Втім, у повсякденному слововжитку даної відмінності дотримуються не завжди. Ми говоримо, зокрема, про «етику вченого» або «медичну етику», маючи на увазі певні принципи поведінки вченого, лікаря тощо; ми можемо засуджувати ті або інші вчинки чи вислови за їхню «неетичність». Така термінологічна розпливчастість зумовлена тим, що між мораллю як реальним явищем і етикою, як наукою про нього, по суті не існує чіткої межі.