Реферат
Американська поетика кінця ХІХ - початку ХХ століття
Американська поетика кінця ХІХ - початку ХХ століття характеризується великим розмаїттям літературних напрямів і стилів, значною кількістю талановитих творчих особистостей з оригінальними поглядами на літературу та життя. Поетика їхніх творів стала об’єктом і предметом досліджень багатьох дослідників. Одним з таких досліджень є праця Алана Шухарда, Фреда Морамарко, Вільяма Сулівана „Сучасна американська поезія.1865-1950”. Автори аналізують творчість найбільш яскравих представників американської поезії кінця ХІХ - початку ХХ століття. Серед них - Емілі Дікінсон, Едвін Робінсон, Роберт Фрост, Карл Сендберг, Езра Паунд і Томас Еліот та інші. Автори дають достовірну аргументацію для визначення приналежності поетів до того чи іншого літературного напряму. Велика увага звертається на інтеграцію двох чи більше напрямів у творчості одного поета. Загалом книга дає повне та багатогранне, не позбавлене об’єктивності, уявлення про американську поетику на зламі ХІХ і ХХ століть.
Ми обмежимося аналізом творчості лише тих поетів, чия творчість була найбільш помітною у річищі американського літературного процесу та всесвітньої літератури загалом.
Емілі Дікінсон (1830-1886) - друга після У. Уїтмена душа американської поезії. Особливістю її творчості є те, що у неї елементи романтизму „вростали" в реалістичну поетику. Філософські та естетичні погляди поетеса висловлювала у своїх віршах. Протиріччя між ідеалом і дійсністю визначили тематику її творів. Людина у поезії Емілі Дікінсон надзвичайно самотня, відчужена від суспільства. Цей мотив був властивий поетам-романтикам, які найповніше розробили його у своїй творчості. Емілі Дікінсон, як і більшість митців, розв’язує найактуальніші проблеми буття, торкається християнської тематики, взаємин людини і Бога, смерті. Поетичну майстерність поетеси критики ХІХ століття сприймали як відхилення від творчих канонів того часу. І лише в 10-ті роки, в період „поетичного ренесансу”, її вірші знайшли глибокий резонанс в американській літературі, вплинувши на формування естетичних поглядів і художньої майстерності К. Сендберга та В. Ліндсея.
Возможно вы искали - Реферат: Анакреон в поэзии Ломоносова
Едвін Робінсон. Поезія Едвіна Робінсона стала зв’язною ланкою між „тьмяним періодом” і „поетичним ренесансом". Власне у його творчості романтична поетика переростає в реалістичну, формуючи нові художні засоби. Герої його перших віршів - мешканці фантастичного провінційного містечка Тільбюрі-таун, прообразом якого став Гардінер в Новій Англії, де минуло дитинство поета.
Юність Едвіна Робінсона була не з легких. Два роки він навчався у Гарвардському університеті, але після смерті батька змушений був залишити навчання і шукати роботу. Щастя усміхнулося лише у 1905р., коли президент Теодор Рузвельт звернув увагу на його збірку „Капітан Кріг” („Captain Crig", 1902) і запропонував йому посаду інспектора митниці в Нью-Йорку. Робінсон пропрацював там до виходу у світ своєї нової книги віршів „Містечко на ріці” („The Town Down the River", 1910). Наступні збірки покращили матеріальне і соціальне становище поета: „Людина на фоні неба” („The Man Against the Jky”, 1916), „Три таверни" („The Threc Taverns”, 1920).
На формування романтичної поетики Робінсона значний вплив мали Вордсворт і Кіплінг. У перших віршах він навіть наслідував свого кумира Готорна, а деякі строфи перекликалися з творами Р. Емерсона та Е. Дікінсон.
Поетика автора характеризується такими рисами: метрична римована строфа (у 20-ті роки йому на зміну приходить білий вірш), лаконізм з недоговореністю, недомовкою, яскрава метафоричність. Його розповіді часто втілюються у форму балади, сонета, а найчастіше у форму специфічного, властивого лише Робінсонові, драматичного монологу. Герої творів - чудаки і невдахи, відкинуті суспільством. Художній прийом гротеску допомагає авторові за допомогою декількох штрихів намалювати прекрасний портрет. Лаконізмі і непередбачуваний поворот логічної думки, як правило в останніх рядках, роблять вірші Робінсона неповторним явищем американської поезії.
Робінсонівська „портретна галерея" Тільбюрі-тауна підготувала естетичний грунт для появи сенсаційної „Антології Спун-Рівер” („The Jpoon River Antology”) Едгара Лі Мастера.
Похожий материал - Контрольная работа: Анализ "Слова о полку Игореве"
Перша книга віршів Е. Мастерса вийшла у 1898р. Він наслідував античних письменників і романтиків, відновив форми рондо і ронделі, які вже давно віджили свій вік. У пошуках нових форм поет звертається до епіграм і епітафій. Гострі проблеми сучасності втілилися у Е. Мастерса у форму давніх епітафій, написаних білим віршем, у багатьох моментах схожих з верлібром У. Уїтмена. Звільнившись від умовної рими Е. Мастерс зміг розповісти читачеві простою і доступною мовою про найсокровенніші думки, віднесені у той світ мешканцями Спун-Рівера. Через похвальні написи на нагробних табличках проступає гірка правда життя.
„Антологія Спун-Рівер” стала одним із досягнень реалізму в американській поезії, в ній був істотно новий підхід до життя, якому було чуже прикрашання життя, властиве романтизмові. „Антологія” виходила багатотисячними тиражами. Одні критики звинувачували автора в аморальності, а інші порівнювали його твори з епопеями О. Бальзака і Е. Золя. Діапазон охоплення дійсності дозволяє віднести цю збірку до жанру роману-епопеї у віршах.
Значне місце в американській поезії займає Вічел Ліндсей. Майбутній поет народився у м. Спрінгфілд. Там пройшли його дитячі роки. Батько Ліндсея був лікарем, мати - донька провідника-кемпбеліста. Навчався Ліндсей у коледжі Хайрам в Огайо. Батьки-сектанти виховували сина у релігійному дусі. Це привело Ліндсея до захоплення ідеями популізму.
Успіх і визнання тридцятичотирьохлітнього поета у період „поетичного ренесансу" був невипадковим. 1913 рік, коли вийшла його книга „Генерал Уільям Бут відправляється у рай" (General William Booth Enters into Haven”), став роком „поетичних жнив” В. Ліндсея. Читачі були вражені незвичайністю і новизною художніх форм. Вірші були розраховані не для читання для себе, а на виконання перед великою аудиторією. Автор вимагав, щоб його вірші співалися.
У 1914р. збірка „Конго” („Congo”) справила величезну сенсацію. Вона відзначалася музикальністю, ритмічністю і щирістю негритянських „спірічуелів” і „блюзів".
Очень интересно - Реферат: Анализ книги "Судьба России" Н.А. Бердяева
Більшість віршів В. Ліндсея побудовані за зразком балади: строфи з чітко вираженим ритмом і римою закінчуються повторюваним прозовим рефреном, ціллю якого є підкреслити ритмомелодику попередньої строфи.
В. Ліндсей вніс в американську поезію теми і ритми негритянського фольклору і шумного американського життя. Це був пристрасний провідник краси, темпераментний політичний поет, який відкликнувся на політичну злобу дня щирими, але наївними восхваляннями чи прокляттями.
Блискуча техніка вірша В. Ліндсея залишила глибокий слід і її підхопили і розвивали багато поетів.
Життя не особливо пестило В. Ліндсея. Визнання прийшло тоді, коли йому було вже за тридцять. За літературним успіхом прийшла втома, яка загрожувала творчим безпліддям якого він не зміг пережити. Він закінчив життя самогубством, коли йому було п’ятдесят два роки.
Роберт Фрост, єдиний зі всіх американських літераторів став лауреатом Пулітцеровської премії чотири рази. У 1961р. він був вибраний „поетом-лауреатом" штату Вермонт. Р. Фрост прийшов у літературу в період „поетичного ренесансу" 10-х років ХХ ст. У центрі його творчості завжди стояла людина.
Вам будет интересно - Сочинение: Анализ колядки
У 1913р. побачила світ перша збірка поезій Р. Фроста „Воля хлопчика” („A Boy’s Will”). А у 1914р. окрилений успіхом поет видає другу збірку „На північ від Бостона" („North of Boston”). В цей час йому виповнилося 45 років. Вік, звичайно, був досить солідним для початківця. Тим паче, що поети дуже тепло зустріли вірші Р. Фроста, в яких їх імпонували романтичні картини природи.
Ранній Фрост наслідував романтичні традиції. Він знаходився під сильним впливом П. Шелли. Р. Фрост досконало вивчав латинську і грецьку літературу, знав античну філософію.
Мотиви боязні смерті і „християнської покори” у віршах поета постійно змінювалися оптимізмом. Якщо ж у першій книзі Р. Фроста переважали твори, написані в дусі романтичної традиції, у другу збірку увійшли оригінальні як за формою, так і за змістом вірші-діалоги, або, як їх називає американська критика, „драматичні діалоги". Тут вперше втілився фростівський п’ятистопний ямб, якому він намагався надати „розмовну інтонацію”. Створюючи свою теорію вірша, поет спирався на досвід Вергілія, Шекспіра, Водсворта. У своїх естетичних пошуках Р. Фрост пішов далі, намагаючись „створити героя з того, у кому ніхто ще не помітив героя". Згодом правда життя стала основним об’єктом зображення у його поезіях. І якщо деякі поети і критики бачили у ньому лише романтика, поета-пейзажиста, то згодом його чекала слава поета-новатора, який вніс нову течію в Уїтменівську традицію.
Серед багатьох поетів, які заявили про себе в голос у період „поетичного відродження", Карл Сендберг виділявся не тільки яскравим талантом, а й особистою людською привабливістю. До цього часу він пройшов важкі життєві випробовування. Йому навіть не вдалося закінчити коледж через брак грошей. Почесний диплом про закінчення Ломбард-коледжа був вручений К. Сендбергові у день його вісімдесятиліття, коли він уже був всесвітньо відомим поетом, членом Академії Наук.
Поету-початківцю вдалося видати дві збірки: „Безжальний екстаз” („The Reckless Ecstasy", 1904) і „Плач троянди" („The Plaint of a Rose”, 1905). Камерність і суб’єктивізм цих збірок не принесли поетові успіху. Пізніше він сам відмовився від них як від інородного тіла у своїй поезії. І тільки десять років пізніше тридцятивосьмирічний К. Сендберг увірветься у річище „поетичного ренесансу" збіркою „Чікаго", вірші якої зазвучать вагомо і незвичайно. Збірка викликала бурхливі суперечки серед критиків. Деякі з них твердили, що Сендберг - новоявлений Уїтмен; деякі критики пов’язували його творчість з імажистами, оскільки поет іноді друкувався у їх виданнях. Мало місця також і несприйняття творчості К. Сендберга: твердив, що навіть дитина може написати вірші краще.
Похожий материал - Контрольная работа: Анализ комедии "Бригадир" Д.И. Фонвизина
Безумовно, що верлібр К. Сендберга значною мірою походить від верлібра У. Уїтмена. Різноманітність сендберговського вірша відлякувало багатьох прихильників Р. Фроста, який твердив, що написати білі вірші - це все одно, що „грати в теніс без сітки". А сам Сендберг з добродушною усмішкою говорив, що форма вірша заганяє поета у тупік, як розгадування кросворду, „чим більше рими, тим менше поезії і тим більше небезпеки, що вона ухилить поета від того, що він хотів сказати на початку вірша". При цьому він казав: „Якщо вірш вписується у риму - то це добре, а якщо не вписується - теж добре". Але це була лише зовнішня безтурботність. До верлібру К. Сендберг відносився дуже серйозно, вважаючи, що вільний вірш дає поетові можливість яскравіше висловити свою творчу індивідуальність.
Намагаючись осмислити джерела, які живили рядки з книги „Чікаго”, американський критик Девід Перкінс писав: „Вірш „Чікаго" - це імітація Уїтмена. Деякі строфи збірника „Чікаго" - одна з близьких інтерпретацій Е. Робінсона, деякі вірші - імпресіоністські, деякі поєднують імпресіонізм з переважаючою образністю японського вірша. Що стосується імажизму, то Сендберг казав, що він не має до нього ніякого відношення. Проте його вірші тяжіють до конкретності і об’єктивності властивої американським імажистам.
Сендбер виступав як поет великого міста, у якому все для нього було надзвичайним, де все він сприймав із захопленням. В цьому поет продовжував урбанізм Бодлера і Уїтмена, які у ХІХ ст. підняли тему міста і його мешканців. Урбаністичні мотиви звучали у 10-ті роки у творчості В. Маяковського, Е. Верхарна, Г. Апполінера, Т. Еліота. Але якщо ліричний герой Т. Еліота відчуває своє безсилля перед величезним чудовиськом - сучасним мегаполісом, то міські вірші К. Сендберга - світлі, чисті і захоплюючі.
У 1918р. виходить збірка віршів К. Сендберга „Збиральники кукурудзи" („Cornhuskers”). Тут, на відміну від урбаністичних мотивів „Чікаго", домінує селянська тематика. Поет славить красу природи рідної землі в усі пори року, а особливо в кінці літа і восени, коли люди винагороджуються за свою працю щедрим врожаєм. Багатство кольорів рідного краю - постійне джерело натхнення поета.