Твір на тему "Козак журби не має, з біди не заплаче" або "Продовжіть історію Павлуся і його сестри" на 12-15 речень(за твором А.Чайковського "За сестрою")

Прочитано  останнi  рядки  оповiдання  Володимира   Винниченка   Федько-халамидник, в якому автор розповiв про двох хлопчикiв Федька i Толю. ПроФедька ми дiзнаємось з перших же рядкiв розповiдi: розбишака, начебiс який сидiв у хлопцевi, босявка, сибiряка, пробий голова,  вiд  якогонемає спокою всiй  околицi.  Герой  твору  постає  неабиякимбешкетником: то навмисне руйнує пiсковi хатки  захоплених  грою  вбудiвництво  друзiв,  то   вiдбирає   у   них   паперового   змiя,виливає передбачливо зiбрану  дощову  воду.  Скарг  на  Федька  незлiчити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому жсеред товаришiв хлопець був лiдером, чому вони не зводили з ним рахункiвза кривди та знущання? Федька друзi  не  боялися,  а  дуже  любили.  Усiхлопцi тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним.  Товаришi  знали,  щовiн був добрий, часом тiльки дражнився, пустував по-дитячому, умiв  щосьцiкаве вигадувати, цiнували його за вiрнiсть у дружбi, бо  вмiв  берегтитаємницi.Коли за витiвки ремiнь батька виховує Федька,  вiн  терпляче,  безслiз терпить покарання, поводиться надзвичайно гiдно: Якби  вiн  схотiв,то мiг би вiдбрехатися, але Федько брехати не любить.  Не  любить  такожФедько товаришiв видавати. Батько й сам поважає сина за чеснiсть iвiдвертiсть.Та найбiльше позитивнi риси хлопчини виявляються у порiвняннi  з  Толею.На противагу Федьковi, вiн  був  нiжною,  делiкатною,  смирною  дитиною,чемненьким та чепурненьким. Толя час вiд часу сам  напрошується  уФедькове товариство. Пiсля  ризикованих  розваг  повертався  вiн  додомузадрипаний, подраний, з розбитим носом, за що Федька  знову  кладуть  настiлець i луплять. Тихий Толя настiльки переповнюється  заздрощамидо  Федькового  авторитету  лiдера,  що  шукає  способу  принизитиватажка пiдлiткiв i скинути його з трону. Найбiльше схвилювала розповiдьпро  перехiд  Федьком  весняноï  рiки.  Коли   халамидник   подолавнебезпечний шлях аж у два боки, Толик  вiдчув  себе  прикро  враженим  iвирiшив зробити те саме. I що ж? Федько i тут пожалiв свого заздрiсника:коли панич на крижинi розгубився i почав плакати, хлопець  кинувся  йогорятувати. Опинившись  через  це  у  крижанiй  водi,  Федько  ледь  живийвибрався на берег, де вислухав немало  погроз  i  заробив  стусанiв  вiдматерi. Проте i тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав  усювину за свiй зухвалий вчинок на  Федька.  Тепер  уже  халамидник  робитьостаннiй у життi благородний вибiр:  вiн  заявляє,  що  сам  пхнувТолика  на  крижину,  i  тим  допомагає  паничевi  уникнути  гнiвубатькiв.  Федько  помирає,  бо  його   вдома   не   рятували   вiдпереохолодження, а били вже як слiд.А розбещений егоïст без тiнi сумнiву у власних дiях  обмовив  свогорятiвника, потiм спостерiгав  з  вiкна  його  похорон,  бо  було  цiкаводивитися, як будуть ховати Федька-халамидника, далi весело  перекрутивсьна однiй нозi, i тут вчинивши пiдлiсть, бо пташину, згiдно iз  закладом,Федько пообiцяв Толику тiльки в тому разi, коли не  зумiє  перейтирiчку. Так чистенька, нiжна, з щiчками, як  проскура,  зiпсована  дитинанiде не упускає свого.Читаючи   оповiдання,   вiдчуваєш,   як   автор   любить    людей,вболiває за них, переживає разом з  ними  ïхню  нелегкудолю,  спiвчуває.  Цей  твiр  про  добраi  зло,  про   поряднiсть,чеснiсть, про те якою має бути людина.