«Я мислю — це означає, що я існую» — цю думку сформулював французький філософ, фізик і математик Рене Декарт (1596—1650). Він висловив її латинською мовою, мовою науки його часу. Зрозумі­ло, що він міг би висловити її і французькою мовою. Цю думку в той чи інший спосіб можна виразити будь-якою іншою мовою цивілізо­ваного народу, наприклад, навіть і такою несхожою на французьку, як китайська мова. У всякому випадку, цю думку можна виразити лише з допомогою слів якоїсь людської мови.    А чи можуть бути в людей думки без слів? Буває таке, якщо люди думають про щось цілком конкретне, і в їхньому уявленні виникають зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові образи цієї цілком конкрет­ної речі, що сприймається органами почуттів. Це означає, що люди мають два види мислення: мовне й образне, але вони переплітаються один з одним і думки про щось абстрактне можуть виражатися сло­вами без почуттєвих образів, які б їх супроводжували, а думки про конкретне найчастіше сполучають у собі в людей на вищому ступені їхнього розвитку образи зі словами. Можна сказати, що поряд із сло­весним та образним мисленням у людей існує ще третій вид мислен­ня — словесно-образне мислення