Яке то диво-дивне влітку річка. Краса безмежна, в вербах береги. Прозора й тепла, лагідна водичка І стільки в цьому радості й снаги. Пливеш по ній, а над тобою небо Бездонне, чисте, іноді в хмарках. До цього придивитись лише треба, Щоб описати цю красу в словах, А потім прочитати і згадати У дні, коли завіють холоди. А зараз просто хочеться співати І мріяти, щоб так було завжди. Бо ж над тобою ластівки літають, Он зимородок-красень пролетів. Лелеки попід хмарами кружляють І вітерець легенький просвистів... Враз хвильки на ріці заряботіли, І сонечко скупалося у них. Хмарки біленьким пухом налетіли І стільки дива в хмарах чарівних... А вийдеш із води — трава зелена, Такою свіжою, росистою була... Та в день якийсь упав листок із клена. Скінчилось літо. Осінь підійшла.