15 речень з прямою мовою

На світання, як тільки защебетали соловейки, біля черствого чор­ного Каменя проросла Волошка. «Якою мені бути?», — спитала вона. «Чорною», — відповів Камінь. «Сірою, запиленою», — припавши до землі, сказав Спориш. А Будяк набундючився і навіть не став го­ворити із маленькою квіточкою. «Навіщо чорною?» — спитала Каменя Волошка. Той відповів: «Щоб тебе боялися». «Навіщо сірою?» — поцікавилась маленька квітка у Спориша. У від­повідь він прошепотів: «Щоб тебе не побачили — так легше прожити». «Ставай колючою, — не витримав Будяк. — Усіх колотимеш, ніх­то тебе не чіпатиме». Увесь день думала Волошка, якою ж бути.  Перша пелюстка... Друга... Шоста...                                                                «Мати Божа! Що це за марюка», — сплеснула вона в долоні. «Не Кричи так, стара, — лагідним голосом промовив дяк. — Це не марюка, це я». Дячиха схопила віника: «Ну ти й нечиста сила! Я знаю, що води­ло тебе по болоті!» «А таки розумна жінка моя господиня», — подумав про себе До­мовик.