Пісня тоненької очеретини розповiдь

 Одного дня тихе болото ніби хтось збурив. Усі його мешканці гомоніли, лементували, галасували, доводили одні одним, хто на що здатен. — Скрекеке! — розпиналася жаба, — я найкраще співаю, мене все болото слухає. Я найкраще стрибаю, я найшвидше бігаю! — Чекай-но, — хитнула чубатою головою чапля, — а чи постоїш ти на одній нозі так, як я? — Бу-гу! — зареготав бугай. — артистка знайшлася! Ось коли я співаю, аж шибки в селі деренчать. — Деренчать, коли я співаю, — обурився деркач, — хіба ти так умієш? — Всі знають, що найкраще співаю я! Квік! Квік! — випхнув пихато груди кулик. Тоненька очеретинка слухала всі ті розмови і все нижче схилялася до води. — А ти чого мовчиш? — запитав її вітер. Бо я нічого не вмію робити. — Таке скажеш, — засміявся вітер, — кожен щось вміє, тільки треба те вміння розбудити. О диво! Тоненька очеретинка ожила, заспівала. Та такою була її пісня, що всі мешканці болота заслухалися. А вітер полетів далі, бо мусив скрізь побувати, всім допомогти повірити в себе.