Характеристика героїв "Гадамаки" Залізняка і Гонта.

Кожна епоха творила свій образ Т. Г. Шевченка. І хотіла його словами говорити від імені народу про себе. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять. Отже, Шевченко — у нас більше, ніж великий поет, він національний пророк. Пророк, згідно з біблійною традицією, — носій демократичного світопочуття, гуманістичний обличитель світового зла, поборник добра і справедливості. Ось у такому біблійному значенні був Шевченко пророком свого народу. Продовжував він ще одну біблійну традицію картання вад власного народу, дав могутню силу національній самокритиці, без якої не було б нашого відродження ні в XIX, ні в XX століттях. При уважному перечитуванні поеми «Гайдамаки» можна побачити в ній шекспірівське, відчути Шевченкове страждання за людську жорстокість: «болить серце, як згадаєш…», «серце болить, а розказувать треба; нехай бачать сини, внуки, що батьки їх помилялись», «не спинила вина крові, ні злості людської», Аналізуючи поему «Гайдамаки», слід частіше звертатись до тексту, аргументувати словами автора. Такий аналіз стосується насамперед образів ватажків гайдамацького руху — Максима Залізняка та Івана Ґонти. Створюючи ці образи, Шевченко дає власну оцінку їхній ролі в повстанні: «Гонта і Залізняк, отамани того кривавого діла», Хоча в змалюванні цих персонажів політичні і суперечності, бо кожній людині притаманні і сильні, і слабкі сторони. Ставши на чолі гайдамаків, Залізняк думає про долю народу. Це є однією із причин великого довір’я повстанців до свого ватажка. Це ж про нього, улюбленця народних мас, співає кобзар пісню «Літа орел, літа сизий…» Максим відважний. Він завжди йде попереду перебуває в самій гуїці бою, власним прикладом запалює повстанців на рішучі вчинки. Залізняк пройнятий глибокою ненавистю до ворога і жорстоко розправляється з шляхтою але благородний намір — визволення народу від гніту — перетворюється на жахливе кровопролиття. Засліплені кров’ю, гайдамаки вже не здатні зупинитись: Не милують, Карають, завзяті. Тече кров у воду. Ні каліка, ні старий, Ні мала дитина Недостались — вблагали. Лихої години. Можливо, тяжке життя породжує таку неймовірну жорстокість? Адже Залізняк чуйний до Яреми, дорожить дружбою, повстанці його поважають, вважаючи своїм. Довідавшись, що немає вже Ґонти «Залізняк заплакав вперше зроду; сльози не вітер, умер неборака». На чужому полі, в чужу землю поховали його? Сумно-сумно гайдамаки Залізную силу Поховали; насипали Високу могилу. Разом із Залізняком закликає карати ворога і Гонта. Його образ — найтрагічніший у поемі. Гонта відданий присязі та народові, всією душею ненавидить польську шляхту — це з одного боку. А з іншого — зміг же він порушити присягу, переходячи на бік гайдамаків. А якою відданістю справі можна виправдати його криваві справи. Покотились малі діти І каліки хворі: Ґвалт і галас. На базарі Як посеред моря Кривавого стоїть Гонта З Максимом завзятим. Не можу погодитись з тим, що в літературі вбивство Гонтою власних дітей не тільки виправдовується, але й показується як зразок відданості справі. Вбивство Гонтою своїх синів не підтверджується ні історичними, ні фольклорними джерелами. Шевченко пише, що, здійснювати убивство, Гонта замислюється над вчинками гайдамаків, його єдині бажання — смерть. І мене вб’ють… коли б швидше! Необхідно замислитись над тим, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — масові вбивства. Не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. Треба думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха. Говорячи про образи ватажків гайдамацького руху, слід підкреслювати ті помилки в їхніх діях, що призвели до кровопролиття, міжнаціональної ворожнечі, до трагедії народу. Чому? Відповідь на це — події в Сербії і Хорватії, Молдові та Чечні.