Склади коротеньку розповідь про Волохана. Микола Трублаїні "Тико і Волохан"

Вони познайомилися, коли одному було три роки, а другому три місяці.Три роки було маленькому Тико.Він жив із своєю мамою і старшим братом на березі холодного моря.Маму його звали Панай, а брата — Умк.Навколо їхньої хатини розляглася тундра. В тундрі не ростуть дерева. Там лише мох, болото та каміння. В тундрі дуже мало людей.Одного дня до берега підійшов пароплав. Люди з пароплава привезли на берег великі бочки, залишили їх тут і повернулись назад. Пароплав рушив далі і зник вдалині.Нарти стали.ДЕ УМК?Собаки далі не йшли. Стривожений Тико зліз із нарт.Підійшов до собак. В коліна йому ткнув морду Волохан.— Собачко моя,— сказав Тико і погладив рукою собаку.— Що будемо робити?Волохан стиха загарчав.Тико знов сів на нарти і гукнув:— Волохане, рушай! Гайда! Гайда! А то снігом замете!Волохан струснув кількох ледачих собак, що вже встигли лягти на сніг. Вони підвелись, і тоді всі собаки рушили туди, куди повів їх Волохан.Тико ліг на нарти. Він поклався на собак. Хто знає, куди вони його завезуть. Може, зайдуть далеко в тундру, і тоді довго доведеться шукати домівки, а може, вийдуть на закрижаніле море. Вітер зламає кригу і понесе Тико в незнану далечінь. А може, довго кружлятимуть на одному місці, поки не пристануть... Тоді ляжуть у сніг і лежатимуть нерухомо, і вітер заноситиме їх снігом. Так можна й замерзнути.Сніг танув на обличчі. Обмерзали брови. Собаки йшли і йшли.Тико дрімав, лежачи на нартах.Під ним лежали мертві лисиці, м’яким хутром гріючи йому руки.Вітер не вщухав ані на хвилину. Собаки йшли поволі. Нарешті стали.— Що таке?Тико зліз із нарт.Кілька собак лягло в сніг. Волохан радо скавучав.Нарти стояли перед якоюсь стіною. Тико глянув уважніше. Це була їхня хата.Його зустріла старенька мати — Панай.Він був дома. Він грівся біля вогню, і мати давала йому їсти.Але Умк того дня не повернувся додому з Кам’яного горба.Тривожна думка непокоїла Тико і Панай.—