Вступ
1.Суть трагічного і комічного як категорій естетики
2.Протистояння трагічного і комічного в міфологічних образах
3.Поетичний світ українського міфу та казки
Список літератури
Возможно вы искали - Реферат: Традиционные и современные модели взаимоотношений врача и пациента
Вступ
Трагічне і комічне як естетичні цінності, порівняно з прекрасним, вважаються менш вагомими і займають значно вужчу сферу інтересу, позаяк проявляються виключно в життєдіяльності людей. Ні рослина, ні тварина, ні людина як біологічна істота не можуть бути ні трагічними, ні комічними. Трагічне і комічне виявляється виключно в діях і поведінці людини як соціальної істоти, котра живе і функціонує в суспільстві, де самі люди є авторами і акторами своєї всесвітньо-історичної драми.
Як прекрасне і потворне, трагічне і комічне є суто людськими явищами, виявом і оцінками людського життя в його позитивних і негативних вимірах і оцінках. Дещо спростивши, можна сказати, що все те, що належить до страждань, горя, смерті є царина трагічного, а те, що пов'язане з веселощами і сміхом – до комічного. Насправді ж усе не так просто, бо і вжитті, і в мистецтві трагічне і комічне, як і страждання та насолоди, йдуть поруч, часом міняючись місцями, і важко сказати, коли закінчується одне і починається друге.
1.Суть трагічного і комічного як категорій естетики
Трагічне
Трагічне з давніх часів пов'язують із стражданнями, муками і загибеллю людини, що здатне викликати співчуття і жаль. Страх смерті – одне із найприродніших почуттів людини, і він тим більший, ніж вища освіченість людини і її благополуччя. Ставлення до смерті залежить від того значення, яке вона посідає у системі цінностей суспільства, і від їхнього суб'єктивного переломлення і тому функціонує як світоглядна і моральна категорія. Смерть має, так би мовити, свій „сюжет", вона підбиває підсумок конкретному життю, людина може вмерти „своєю" смертю, що відповідає її долі і характеру, і „вимушеною", насильницькою за фатальним збігом обставин. Має місце і добровільна смерть, прагнення до смерті, не тільки в безнадійно хворих людей, але й у тих, хто „стомився" жити, від немічної старості або від бідувань і нещасть. Чим більшу цінність має людина як „одухотворена суб'єктивність", тим трагічнішим є її страждання і смерть.
Трагічне є вираженням в естетичній формі одвічної боротьбі Добра і Зла, життя і смерті, душі і тіла, старого з новим, прогресу з регресом, свободи з поневоленням тощо. Все це супроводжується стражданнями, які мають найрізноманітніші джерела і вияви.
Похожий материал - Реферат: Требования к одежде и внешнему виду делового мужчины
У трагічному важливі не стільки страждання і смерть, скільки в ім'я чого і як страждає і гине людина, які цінності вона обстоює і яке значення має її життєдіяльність для інших людей, для суспільства. Трагічними можуть вважатися не тільки окремі індивіди, трагічною може бути доля цілої групи, класу, нації, епохи. У такі періоди людської історії відбувається певна „ломка" суспільного життя, особливо гострі конфлікти, які вимагають сильних характерів і напруження всіх сил на досягнення цілей. Глибока віра в цінності, за які індивід вступає в боротьбу, незважаючи на смертельну небезпеку, часом свідоме приречення себе на смерть характерні для трагічних історичних персонажів. Трагічний характер підноситься над іншими вірністю своїй справі, своєю одержимістю і не примиренням до всього того, що заважає здійсненню своєї ідеї, мети, ідеалу.
У мистецтві трагічне найповніше відображене і виражене в літературі і в образотворчому мистецтві. Трагічне в мистецтві – не просто загибель і страждання, а крах ідей, надій, ідеалів, субстанційно важливого для особистості, втрата, що не підлягає відшкодуванню і, водночас, утвердження того, що неперехідне і вічне. Тому трагічні персонажі – піднесені і героїчні , як взірці сили духу і відданості своїй справі, яка має суспільну значимість і слугує утвердженню гуманізму і свободи.
У трагедії важлива колізія та її джерела, конфлікт, його перебіг і результат. Все це може усвідомлюватися як неминучість і фатальність, або як помилка і вина. Але у будь-якому разі трагічне в мистецтві має утверджувати життя, а не смерть, вселяти оптимізм, а не песимізм, не лякати, а підбадьорювати і спрямовувати людину на активні дії, на спротив силам зла; не пригнічувати і вносити „чорноту" в психіку людини, а просвітлювати її, очищувати від „душевних шлаків", приводити внутрішній світ у тотожність із зовнішніми обставинами. Трагедія вчить співчуттю, милосердю, людяності: це те, що входить у поняття катарсис. Зображуючи трагічне, страхітливе письменник, художник, композитор повинен дотримуватися „естетичної дистанції", і як говорив Л.С. Виготський, примусити все це говорити „мовою легкого дихання", освіжити подихом „весняного вітру", тобто зарядити читача, глядача, слухача оптимізмом і вірою в добре і прекрасне.
Водночас, мистецтво має знайомити глядача, читача, слухача не тільки з позитивним, а й з негативним, злим, страхітливим і часом не заспокоювати і розважати , а „терзати", „шарпати" і „мучити" навіть сильніше і більше, ніж життя, укріплюючи тим самим волю і підвищуючи внутрішні резерви людини.
Щодо цього трагічне як естетична категорія відіграє більшу роль і має більше значення, аніж категорія прекрасного, не тільки тому, що охоплює більш важливу сферу життєдіяльності людини і суспільства: боротьба, страждання, сходження через подолання страхітливого через смерть. Трагічне зачіпає більш глибокі основи людського життя, те субстанційне, без чого не може бути і самої людини, особливо це стає зрозумілим нині, коли людство перманентне потрясають численні трагічні події, і воно вже заглянуло в „похмуру безодню безнадії", а трагічне стало ледве не провідним у сучасній апокаліптиці.
Очень интересно - Реферат: Уважение личности в общении людей друг с другом
Комічне
Комічне – від грецького слова „комікос" –смішне. У сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різноманітних відтінків смішного, все, що може ви кликати сміх, – об'єкт комічного. Комічне – це немовби формула смішного, а смішне – конкретний випадок комічного.
На відміну від трагічного, що пов'язане з важкими і гострими конфліктами, стражданнями і смертю, сфера комічного переважно весела і радісна, тут, як правило, царюють посмішка, сміх, а то й регіт, що породжує в більшості випадків піднесений настрій і оптимістичне самопочуття: комічне нерідко супроводжує відпочинок, святкові дні, ігрову діяльність, дозвілля загалом.
Естетика освоює, передусім, загально значиме і типово смішне, те, що є недосконалим, але претендує на досконалість;суперечить ідеалу, але прилаштовується під ідеал, не відповідає звичному і загальноприйнятому, розриває зв'язок із звичним ходом речей. Це так, би мовити, соціальний аспект комічного. До психологічного аспекту належить несподіваність, обмануте очікування, прояв почуття переваги, зверхності, гордості, злорадства, зняття напруги, вивільнення від страху тощо. Суб'єктивні переживання комічного також різноманітні, вони залежать від загального культурного рівня, належності до певного соціального угрупування, від виховання, освіти, темпераменту, віку, статі тощо. Є люди „сміхуни", в яких легко викликати сміх, і є „несміяни" – люди, яких важко, а подекуди й неможливо розсмішити; для емоційно нерозвинутих людей взагалі не існує комічного. Дитячий комізм, як і сприймання трагічного, неглибокий, а то і „нейтральний", позаяк у дітей ще не склалася система цінностей, норм, стереотипів, і вони схильні до буквалізаціїї: для них доступніша „комедія ситуацій", ніж наповнена соціальним змістом комедія.
Об'єктом комічного можуть бути найрізноманітніші явища, за винятком тих, що пов'язані з великим стражданням і горем, крахом високих ідеалів і загибеллю достойної людини. Об'єктами комічного не повинні бути масштабні історичні події і процеси, якщо вони по суті прогресивні і революційні, як і винятковий героїзм і великі відкриття, що супроводжувалися винятковими труднощами і драматизмом.
Вам будет интересно - Реферат: Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
Сміх – грізна зброя: він може „вилікувати", а може „вбити", може „приголубити", а може „побити", може бути стверджуючим, а може бути заперечуючим, може розважити, а може засмутити. В одному випадку причиною сміху може бути контраст, суперечність, неподобство, відхилення від норми, в іншому – виявлення за нібито великим - нікчемного, за прекрасним – потворного, за очевидним – абсурдного, що викликає в уяві людини несподівані образи і несподівані реакції.
Комічне, смішне – це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Український, російський, вірменський, англійський, французький, фінський гумор неповторний, як неповторний менталітет тих країн, що їх породив. Має місце і те, що можна назвати місцевим гумором, зокрема, габровський гумор (від болгарського міста Габров), або одеський, відомий, мабуть, у всьому світі. У зображенні комічного виявляється не тільки епоха і менталітет народу, але й характер і світогляд автора.
Форми комічного різноманітні, несуть у собі різний змісті по-різному відображуються - втілюються в мистецтві. Якщо характери і ситуації смішні, безглузді, неоковирні, то вони належать до гумору або м'якої іронії: це, так би мовити, доброзичлива критика загалом симпатичного об'єкта. Інше завдання має сатира, котра проявляється в формі злої іронії, сарказму. Сатира обминає нейтральне і навіть позитивне в явищах і характерах як несуттєве в даному випадку і зосереджується на випуклому зображенні пороків і неподобства в реальному світі і в людині. Нарешті, найбільш різкою критикою всього, що суперечить ідеалу, прекрасному, уявленню про всебічно розвинену гармонійну людину, є гротеск, який має на меті створити збірний, часто перебільшений образ соціального зла і паскудності, знелюдненої особистості, для цього особливо перебільшуються і загостюються всі прояви порочності і неподобства, аж до карикатурного їх зображення. Позаяк у сатирі і гротеску висміюванню підлягають особливо небезпечні вади і неподобства, то комічне нерідко змикається з трагічним, породжуючи трагікомедію (наприклад, „Весілля Кречинського" і „Справа" Сухово-Кобиліна).Такий поділ на форми комічного в мистецтві умовний, бо в дійсності вони перехрещуються навіть в одному творі, вжене кажучи про художню діяльність автора загалом. Так, наприклад, світ творів Гоголя дуже багатий різноманітними комічними формами і ефектами: в ньому є народний („Вечорина хуторі поблизу Диканьки") добродушний гумор і гостра сатира ("Ревізор"), комічні характери і гротескні типи (Плюшкін, Собакевич, Коробочка в „Мертвих душах"), перебільшення, дивовижне, чаклунське, нісенітниці (текстли-ста-скарги Івана Івановича на Івана Никифоровича в Мир-городський повітовий суд).
Отже, комічне – не випадковість і не каприз суб'єкта, воно вияв повного динамізму і суперечностей життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. „Це потрібно для того, - пише К. Маркс, - аби людство весело прощалося зі своїм минулим".
Двоїста природа сміху дозволяє використовувати його по-різному, але у будь-якій формі, у будь-якому вигляді він має олюднювати і виховувати людей різного віку, різних професій, різної соціальної приналежності. Можна говорити, що чим важче людям жити, тим більш їм потрібне комічне, і якщо вони перестають сміятися, то це означає, що їхнє життя стало вкрай стражденним і безнадійним.
Похожий материал - Курсовая работа: Универсальный этикет делового общения
2.Протистояння трагічного і комічного в міфологічних образах
Вчені підрахували, що слово міф, яке так часто трапляється в найширшому вжитку, має близько п'ятдесяти значень. Його коріння бере початок на землях оповитої славою античних письменників та мандрівників Еллади. Там цим словом окреслювали будь-яку оповідку. Тобто міфом у стародавніх греків могла вважатися казка, легенда, переказ, байка, притча – все, що заслуговувало уваги слухача. В українців у народному вжитку прямим відповідником цього слова є байка. На різних територіях разом з цією назвою вживалися й свої локальні, як от на Західному Поліссі – потачка, що виникла від діалектного "потакувати", що означає "подейкувати". Таким чином, у буквальному розумінні первісне значення грецького слова "міт" зводилося до звичайної розповіді, оповідки.
Так тривало доти, поки античні грецькі та римські міфи не потрапили в поле зору істориків, котрі спробували скористатися ними як фактологічними джерелами. Коли ж виявилося, що історичної правди в них не більше, ніж у байці про царя Гороха, виникло нове значення слова міф – вигадка.
Інші значення поняття міфу – виплоди фантазії науковців, головним чином філософів, культурологів та літературознавців, котрі не змогли підібрати більш вдалих термінів на означення усталених понять, які розходяться з дійсністю. Особливо плідними у цьому плані були останні десятиріччя. Нині, за однією з версій розуміння міфу в літературній творчості, ним можна вважати будь-який символічний образ. Таким чином, верба, калина, соловейко, зозуля і навіть Україна - все це міфотворчі образи, або ж міфи. Однак із таким тлумаченням міфу погоджуються не всі. Особливо це суперечить уявленням тих, хто звик спостерігати міф у давніх, ще доісторичних проявах – казках, легендах, родинних та календарних піснях і обрядах. Це – традиційні уявлення наших пращурів, які в науковій літературі отримали назву тотемних, родових, календарних, космогонічних, есхатологічних міфів. Одні з них фіксують прадавні уявлення про священних тварин, які сприяли людям у їхній господарській, переважно мисливській, діяльності, інші – про далеких предків-деміургів, які своїми культурними надбаннями позбавили нащадків багатьох нагальних клопотів, ще інші – про календарні божества, які можуть виявити прихильність до людей. (це переважно міфи ранніх хліборобів).Є міфи про початок світу і про те, яким буде його кінець (космогонічні та есхатологічні).