План
Вступ
1) Становлення лицарської літератури
2) Поезія трубадурів
3) Мінезанг
Возможно вы искали - Курсовая работа: Уладзіслаў Галубок, Еўсцігней Міровіч i Уладзімір Дубоўка – беларускiя пiсьменнiкi першай паловы XX ст.
4) Лицарський роман
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
лицарський роман поезія
Похожий материал - Реферат: "Живопись слова" в японской поэзии
Середні віки як історико-культурна доба починається в надрах пізньої античності. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (Iстоліття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340-397), творів Августина Блаженного ("Сповідь", 400 рік; "Про град Божий", 410-428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).
Зародження й розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу й християнством.
Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло в XII-XIIIстолітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Саме в період темного середньовіччя почалось зародження ліричної поезії, прози та музики, які все частіше розповідали про прості та зрозумілі почуття: любов, викликані нею страждання, про тугу за коханою. У лицарській літературі особливе місце займала тема вірності коханій, піднесення найчистішого почуття до небес, дослідження цього факту автор і обрав за мету своєї роботи, визначивши предметом – оспівування саме тему кохання. До задач відноситься вивчення робіт авторів з теми дослідження, вивчення термінології та історії питання, добірка конкретних прикладів.
Об’єктом наукового дослідження є лицарська література, формування якої пов’язано з відкриттям індивідуальності, початком руху від типологічно-символічного нехтування окремою особистістю до спроб розкрити її внутрішній світ. Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до суто індивідуальних проявів — кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з’являється й поняття індивідуального авторства. Лицарська поезія представлена лірикою трубадурів (Бернарт де Вентадорн), труверів і міннезінгерів (Вальтер фон дер Фогельвейде), а лицарський роман переважно циклом про легендарного короля Артура (Кретьєн де Труа, Вольфрам фон Ешенбах).
Тема наукового дослідження – оспівування кохання в лицарській літературі – є актуальною, тому що почуття любові, часом неподільної (як писав Арнуат де Марейль: “Я не думаю, что любовь может быть разделенной, ибо, если она будет разделена, должно быть изменено ее имя”) та жертовної зазнають люди й зараз.
Очень интересно - Контрольная работа: Анализ литературного произведения В.М. Шукшина "Волки"
Спеціалістами в галузі вивчення літератури середньовіччя Заходу Європи є Режин Перну, Дені де Ружмон, Жан Жіоно, Михайлов А.Д., Коптілов В.В.; М.Терещенко, В. Первомайським та Б. Шавурським зроблено переклади пісень українською, В.Каптілов зробив перший український віршований переклад легенди «Трістан та Ізольда».
1) СТАНОВЛЕННЯ ЛИЦАРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
У XI столітті процес розвитку феодального суспільства досяг такого рівня, коли актуальним стало питання про наслідування латифундій – великого земельного володіння. Було прийнято закон – майорат, за яким усі землі й майно феодала успадковував старший син. Інші мусили самостійно добувати собі засоби існування. Молодші сини обирали церковну кар’єру або йшли в військову службу й поповнювали лави рицарів. Доньки феодалів, якщо не брали шлюб, часто приймали постриг. Рицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, знатних феодалів. З часом утворився інститут рицарства.
Рицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил. Посвячення у рицарі було важливою й урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися рицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сюзеренові, боротися з «невірними», захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених. Формувалася своєрідна рицарська культура, яка була складним і суперечливим явищем. Визначалася вона поняттями станової честі, рицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство. При дворах і замках заможних феодалів, де рицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного (від французького слова cour – «двір») забарвлення. Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості рицаря.
Крім військових і васальних інтересів та обов’язків, виникають і естетичні потреби – прагнення культивувати красу, насолоджуватися мистецтвом, музикою, поезією.Виникають пишні двори, де прийняті гарні манери, красиві вбрання, заняття музикою і поезією. Поряд з любов'ю до розкоші і прагненням всіляко прикрасити життя культивується щедрість, яка віднині вважається обов'язковою ознакою рицарської "шляхетності" й виливається нерідко у форми нестримного марнотратства. Якщо раніше щедрість була чимось додатковим до рицарської доблесті, то тепер вона стає первинною доброчесністю. Лицар повинен бути не тільки сміливим,відданим і щедрим, - він має також бути чемним, витонченим, привабливим у суспільстві, уміти тонко і ніжно відчувати. У програму виховання молодого лицаря входить вчення не лише військовій справі і полюванню, але і різним світським іграм, мистецтву грати на музичних інструментах, танцювати, співати, писати вірші, залицятися до дам. Вперше виникає щось подібне «салоннойкультуре»[7, 97]. Виникає культ «прекрасної дами», який стає обов’язковим у придворному ритуалі. ЇЇ врода, вишуканість, люб’язність оспівується у віршах, на її честь влаштовуються турніри й здобуваються перемоги.Вироблюється так звана метафізика кохання, виникає ідеалізація піднесеного почуття любові.
Вам будет интересно - Дипломная работа: Анализ философско-эстетической основы поэтики Б.А. Ахмадулиной
З'являється тип мандрівного рицаря, який, шукаючи подвигів і слави в ім'я своєї дами, блукає по країнах Європи та Сходу, ризикуючи життям, і вмирає з її ім'ям на устах. Так, австрійський рицар Ульріх фон Ліхтенштейн (XIII ст.) похвалявся, що об'їздив частину Європи, викликаючи всіх зустрічних рицарів на бій на честь своєї дами. Свої подвиги він описав у поемі з декларативною назвою - «Служіння Дамі».
Часто таким мандруючим рицарем був неімущий рицар-однощитник, особливо схильний до всякого роду авантюр у надії знайти багатство та становище в суспільстві. Саме в цьому оточенні йшло вербування хрестоносців - «спасителів гробу господнього», «рицарів» розбою та пограбування мусульманських країн.
Важливою складовою рицарської культури була куртуазна література — роман ілірика. «Рыцарский роман! Удивительный парадокс: в годы войн, разбоев, грубости нравов в странах Западной Европы расцвел нежный цветок изысканной куртуазной и пленительной своей душевной чистотой рыцарской литературы: лирическая поэзия трубадуров Прованса и романы труверов и миннезингеров» [8,150]. Виголошений кодекс честі, визначив характер рицарської літератури. Васальна залежність, служіння сеньйору, притаманні середньовічній літературі, поєднується в ній із бажанням власної слави й служінням прекрасній дамі. Ідеї захисту й поширення християнської релігії, боротьби проти «невірних» не виключали уславлення радощів життя. Оспівувалася самоцінність почуттів,бажань, прагнень. Поет заглиблювався у внутрішній світ особистості. Провідною у творах куртуазних поетів була тема кохання, але вони приділяли увагу і темам сатиричної, політичної, дидактичної спрямованості.
Заповіді куртуазії були засадами станової етики, однак далеко не всі рицарі пройнялися такою мораллю. Війни та наскоки, як і колись, були стихією рицарства. У повсякденні зберігалися домостроївські звичаї, жорстоке ставлення до селян і міського люду, загарбницькі тенденції. Проте поява нових морально-естетичних ідеалів у середовищі рицарства сприяла пом'якшенню звичаїв і розвитку нового світського світосприйняття, яке за своїм характером відрізнялося від моралі попереднього середньовічного стану, пройнятого релігійним аскетизмом та законами війни і розбою.
2. ПОЕЗІЯ ТРУБАДУРІВ
Похожий материал - Реферат: Диалектизмы в произведениях С.А. Есенина
У XI столітті при дворах вельможних феодалів Провансу зароджується нова поетична традиція, названа згодом поезією трубадурів. Це були перші спроби писати ліричні твори народною мовою. Поступово складався комплекс типологічних рис куртуазної поезії. Трубадури належали до оточення вельможних осіб, у їх творах відображено побут, інтереси цього середовища, епізоди хрестових походів, у яких вони брали участь. При багато кольоровості лірики трубадурів загальною її рисою є прагнення до земних радощів, матеріальної краси, але в той же час й до внутрішньої шляхетності почуттів. «Радість», «молодість» і «міра» (тобто гармонія, розумна форма будь-якого почуття та його прояву) – це лозунги, які постійно повторюються в поезії трубадурів. Кохання, яке складає головну тему поезії трубадурів, розуміється як почуття, що охоплює усю людину, ушляхетнюючи її та залучаючи до усього прекрасного. «Такова «истинная» или «тонкая» любовь (finamor), противопоставляемая ими любви «глупой» (folamor), стремящейся только к чувственным наслаждениям. «Истинный» влюбленный, утверждают они, не «знатный сеньор» и не «дурной богач», а человек с благородной душой. У людей скупых, алчных, грубых и чванливых нет в сердце места для «истинной» любви» [7, 103].
Кохання, як вважали трубадури, визначається особистим вільним вибором, який заперечує станові, церковно-феодальні шлюби. Ось чому звичайний мотив у поезії трубадурів – те, що об’єктом кохання є замужня жінка, дружина іншого. Так вони виявляли свій протест проти шлюбів, причиною яких були майнові, родові та династичні інтереси батьків людей, які одружувалися.
Краса дами тлумачилася як віддзеркалення божественної краси і досконалості, а любов - як томління по цьому ідеалу. Дама тим самим ставала лише персоніфікацією тих ідеальних властивостей, володіти якими прагне куртуазна особа. При цьому вирішальну роль грав мотив неподіленої і незадоволеної любові.Тому в поезії трубадурів любовне бажання набувало, як правило, форми покірливого благання, а функція “наклепника-наклепника” полягала в тому, щоб створювати різні перешкоди (підглядання, підслуховування, донос) і тим підтримувати куртуазне відчуття в постійній напрузі. Відрізняючись умовністю і канонічністю, всі персонажі й ситуації лірики трубадурів описувалися за допомогою системи стійких формул.Для дами були характерні такі прикмети, як “свіжі щоки”, “атлас рук”, “світле око” та ін., що відображали виблискуючу субстанцію божественної краси, а Бертран де Борн написав навіть пісню про “складену даму”, де звів воєдино межі, запозичені у дам інших поетів. Аналогічний характер мало і “я” ліричного героя: незалежно від конкретних станових, психологічних і тому подібне прийму трубадурів кожен з них з'являвся в ідеальній подобі співця куртуазної любові.
Образи дами і закоханого у неїрицарявитворювалися за усталеноютрадицією. Закоханий рицароголошував себе її васалом. Своїм служінням їй він переконує у щирості й силі своїх почуттів. Він страждає, описує свої почуття у віршах. Кохання стало свого роду «наукою», і в цьому випадку знання її «прав» та «законів» («Закони кохання» - назви кількох провансальських поетик) стало обов’язковим для трубадура, що складає любовні вірші.