Курсовая работа: Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Поняття модернізму в українському літературознавстві

Розділ ІІ. Визначення хронологічних рамок та фактографія модернізму

Розділ ІІІ. "Авторські версії" модернізму

Висновки

Список літератури


ВСТУП

Більше століття вже минуло з того часу, як у мистецтві і зокрема в літературі виник модернізм. Не зважаючи на несприятливі умови, українська література також приєдналася до світового літературного процесу і в той чи інший спосіб прагнула не бути самодостатньою, а залучалась до європейського руху. Історичні умови гальмували процес наближення української літератури до відповідного європейського рівня. Було створено залізну завісу, штучно стримувались будь-які тенденції, що виявляли модерністскість українського мистецтва. Пізніше в наукових дослідженнях будь-які вияви модернізму у мистецтві таврувались із посиланнями на класиків марксизму-ленінізму. Та й дотепер у шкільному курсі літератури не прийнято визнавати певні твори й авторів модерністськими. Ще не подолано комплекс меншовартості української літератури.

Возможно вы искали - Курсовая работа: Проблема Чорнобиля в творчості поетів-шістдесятників

Подекуди в сучасному українському літературознавстві з’являються спроби аналізу українського модернізму. Варто віддати належне тим дослідникам, хто береться за вивчення цієї теми, адже вони є першими і часто викликають обурення в масах прихильників традиційності і шароварності української літератури. Прагнемо підтримати ці нечисленні дослідження, тому проведемо аналіз критичних праць про український модернізм, котрі виходили в незалежній Україні, тобто починаючи від 1991 року.

Отже, метою нашої роботи є спроба прослідкувати розвиток модернізму на українському ґрунті, з’ясувати, які явища зараховують до модернізму, встановити хронологічні межі модернізму, окреслити методологію кожного з авторів для аналізу модерної літератури.

Отже, об’єктом дослідження є поняття модернізму в сучасному українському літературознавстві, предметом аналізу є окремі статті та монографії українських літературознавців 1991-2002-рр., у яких вони розглядають проблеми модерністської літератури. У своїй роботі ми проведемо порівняльний аналіз цих статей і монографій, з’ясуємо відмінності у трактуванні сучасними дослідниками поняття "модернізм". Для цього будемо послуговуватись методом зіставлення і порівняльного аналізу різних праць, методом метакритичного аналізу, тобто проведемо аналітичну роботу на основі вже написаних досліджень про модернізм.

Відповідно до методу дослідження і поставлених завдань структура роботи передбачає три розділи. У першому розділі ми з’ясуємо поняття "модернізм" у трактуванні різних дослідників, адже єдиного чіткого визначення цього поняття у літературознавстві ще немає. У другому розділі ми окреслимо хронологічні рамки українського модернізму і з’ясуємо його фактографію, тобто визначимо явища, що також відносять до модернізму. У третьому розділі ми розглянемо "авторські версії" модернізму, тобто зробимо огляд концепцій і підходів до модернізму.

До розгляду візьмемо студії сучасних українських літературознавців: Соломії Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі", Ярослава Поліщука "Міфологічний горизонт українського модернізму", Володимира Моренця "Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща", Костянтина Москальця "Людина на крижині", Тамари Гундорової "Про-Явлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація", Віри Агеєвої "Українська імпресіоністична проза", Миколи Ільницького "Від "Молодої Музи" до "Празької школи"".


Похожий материал - Доклад: Распутин Валентин Григорьевич

РОЗДІЛ І. Поняття модернізму в українському літературознавстві

Як подає Словник іншомовних слів, "модернізм [франц. modernise] – загальна назва течій у мистецтві ХХ століття, яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових естетичних принципів". Великий тлумачний словник української мови дає таке пояснення терміну модернізм : 1. Авангардизм. 2. Один із напрямів у сучасній релігійно-ідеалістичній філософії, який проповідує оновлення католицьких догм у дусі інтуїтивізму, волюнтаризму і т. ін. Термін "авангардизм" цей словник пояснює так: "загальна назва різних напрямів у мистецтві ХХ століття, для яких характерні розрив із традицією реалістичного художнього образу, пошуки нових засобів вираження і формальної структури твору". Українська літературна енциклопедія подає розвідку про модернізм у світовій і українській літературі, трактуючи це явище так: "філософсько-естетична й художня система, що склалася в перші десятиліття ХХ століття й об’єднала різнорідні, іноді істотно відмінні напрями й течії, для яких притаманні нова суб’єктивно-індивідуалістська концепція людини (із домінуванням дезінтеграційного начала) та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним формам мистецтва ХІХ століття. Досі модернізм – термін не усталений: інколи тлумачиться як синонім авангардизму; як явище, що в час зародження інтегрувало в собі декадентство й авангардизм; як художній рух, що відмежовується від декадентства і має авангардизм своїм найрадикальнішим виявом тощо. Передумови виникнення модернізму з’явилися в кінці ХІХ століття. Саме тоді художня свідомість фіксує кризу світоуявлень, які складалися від епохи Просвітительства і набули переважно раціоналістичних, головним чином позитивістських форм у філософському і художньому мисленні ХІХ століття. Стають очевидними їхня невідповідність історичній дійсності початку ХХ століття, недостатність для повноти створення образу людини, художнього розкриття тих видів соціальної, біологічної, моральної детермінованості її життя, на яких ґрунтувалися типові зразки класичних реалізму і натуралізму. З’ясовується недосяжність і некоректність багатьох суспільних ідеалів, неспроможність жодних наперед визначених форм суспільного устрою зняти суперечливість і внутрішню конфліктність людського буття. Піддаються скептичній переоцінці просвітницькі ідеали народно-духовної всеєдності, соціального братерства, евдемоністського змісту життя, ряд інших моральних і культурних цінностей. Окреслюються… значно глибші психологічні виміри людини, невичерпність і багатоликість (аж до протилежності) її індивідуальних якостей, життєво важливе, часто вирішальне, значення її позасвідомих і підсвідомих імпульсів, їхній зв’язок з первісними формами колективного та індивідуального буття".

Літературознавчий словник-довідник дає таке визначення модернізму: "загальна назва літературно-мистецьких тенденцій неміметичного ґатунку на межі ХІХ – ХХ століття, що виникли як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Ця філософія обстоювала емпіричні, жорстко верифіковані дані єдиним джерелом достеменного знання при принциповому нехтуванні іншими, зокрема, ірраціональними, джерелами та посталою на підвалинах цієї філософії "соціально-реалістичною критикою", схильною взалежнювати талант від утилітарних потреб суспільства, ігнорувати фундаментальною категорією мистецтва – прекрасним, красою. Модернізм на місце позаестетичної утилітарно-раціональної методології художнього чину вводив іманентну йому (чину) творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну сутність буття тощо, власне, спирався на засадничі аспекти "філософії життя". Вищим знанням проголошувалася не дискретна наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші онтологічні глибини. Модернізм як конкретно-історичне явище виник у Франції, невдовзі поширився у європейських літературах, найяскравіше реалізувався у творчості письменників межі ХІХ - ХХ століть, передовсім символістів і неоромантиків. Будучи визначеним періодом історії літератури, модернізм різниться цим від "модерності", що асоціюється з динамічним поняттям "сучасність", запровадженим у мистецтво ХVІ століття як номінальна можливість кожного історичного моменту поставати генетичним продовженням "усіх попередніх сучасностей" (М. Ігнатенко). На превеликий жаль, справа усвідомлення модернізму ускладнена тим, що він поціновувався не в іманентних йому, а в позаестетичних категоріях, із погляду позитивістської естетики. Водночас термін "модернізм" не дістав адекватного, якомога точнішого визначення. Категоріальна недосконалість літературознавства (мистецтвознавства) неминуче призводить до понятійної дифузії, коли модернізм ототожнюється з певною стильовою течією, що є частковим проявом цілого явища, або ж переплутується (аберується) з декадансом, із яким він мав спільне джерело – "філософію життя", але не був схильним до гіпертрофування "присмеркової доби" та естетизації потворного. Разом з тим модернізм відмінний і від свого відгалуження – авангардизму, перейнятого деструктивним пафосом, епатаційним пуерилізмом, деестетизацією мистецтва, прагненням розмити його "береги". Натомість концепція модернізму мала конструктивний характер, окреслені естетичні критерії у виразних межах мистецтва як нової реальності, рівновеликої довколишній дійсності, актуалізувала неміметичні форми художнього мислення, які у творчості письменників-модерністів співіснували разом з традиційними міметичними, що зазнали глибокої переоцінки".

У монографії "Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща" В. Моренець посилається на студію Ричарда Шеппарда "Проблематика європейського модернізму", у котрій той виділяє три провідні стратегії осмислення даного предмета. "Перша з них, подосі найпоширеніша (хоча й, на думку Р. Шеппарда, не найпродуктивніша) полягала у спробі дефініювати його на основі виявлення "однієї або кількох ключових ознак, проблем або ж "спільних рис". Оскільки "остаточна дефініція" (за Шеппардом, в означеному плані неможлива) не є нашою метою, а розгорнута автором "дефінітивна картина" відзначається неабиякою повнотою і, своєю чергою, зіперта на добрий десяток ґрунтовних наукових праць, є резон процитувати це місце його дослідження (без подання першоджерел, на які посилається Шеппард, оскільки це забрало б багато місця…

Отже, за спостереженнями Шеппарда, реєстри "спільних рис" європейського модернізму вміщують, зазвичай, "безкомпромісний інтелектуалізм" (Беебе), "абсорбацію нігілізмом", "нетяглість", потяг до діонісійського елементу, "формалізм", "позицію дистанційованості", використання міфу "як довільного засобу впорядкування мистецтва" на рівні з "рефлексійністю", "антидемократичні переконання", "наголошення на суб’єктивності", "відчуття алієнації й осамітнення", відчуття "постійно наявної загрози хаосу… в поєднанні з настроєністю на пошук", а також "досвід панічної враженості", особлива форма іронії, виведена з "розриву між уявою і світом", "свідомість, спостереження й дистанціювання", а ще переконаність, що метафора є "самою суттю поезії"".

Очень интересно - Реферат: Семантически производные существительные в романе "Евгений Онегин" А.С. Пушкина

В. Моренець звертає увагу, що у своїх міркуваннях про модернізм Р. Шеппард солідаризується з позицією тих учених (передовсім Ф. Джеймсона), які трактують модернізм не як "одноразову й уніфіковану відповідь, а як певний корпус відповідей на спостережену кризу", і вслід за Джеймсоном вважає, що "оскільки модернізм був продуктом епохи, яка зазнавала радикальних змін, його обличчя не було просто, а багаторазово Янусовим… Відтак будь-яке його висвітлення має бути зверненим водночас не у два, а в багато напрямків. І власне це подвійне розуміння, що модернізм – активний відгук на сейсмічний струс, а водночас і явище гетерогенне, становить один із найсильніших моментів головних есеїв, вміщених в останній книжці Х’юсена і Бетріка".

Проводячи аналіз статті Р. Шеппарда, В. Моренець наголошує, що автор переконливо доводить нинішню актуальність проблематики модернізму ("бентега модерністів може виявитися більш відповідною реакцією" на сучасні світоглядні зсуви, ніж "простацька акцептація постмодерністів"), лишаючи, таким чином, сам проект у певному сенсі "відкритим". Остання теза для нас особливо важлива, оскільки може слугувати однією з підвалин для трактування модернізму ХХ століття як процесу, що й далі розгортається в багатьох європейських літературах, зокрема й українській, де він ще дуже далекий від стадії вичерпаності та філософсько-естетичної "втоми", ознаки яких давно помітні в найрозвинутіших літературах світу.

Соломія Павличко у монографії "Дискурс модернізму в українській літературі", намагаючись з’ясувати поняття модернізму, пише: "Якщо оглянути українську літературу ХХ століття, то може здатися, що маємо справу з літературою без модернізму. Або з немодерною літературою немодерної нації. В ній немає постатей, співмірних за масштабом із Джеймсом Джойсом чи Альбером Камю, або руху, аналогічного "Молодій Польщі" не за назвою, а за внеском у національну літературу".

Дослідниця висловлює сумніви щодо існування українського модернізму, оскільки у численних працях словом "модерніст" (тим самим терміном, яким означають і Джойса, і Камю, і "Молоду Польщу") називають десятки українських авторів, плюс ще більшій кількості приписують "елементи модернізму". За звичай, ці означення не тлумачаться. С. Павличко обурюється тим, адже здається, ніби в уяві критиків існує певна концепція чи теорія модернізму, котра настільки очевидна, що навіть говорити про неї не варто. У дослідниці не виникає сумнівів, що між модернізмом Джойса й модернізмом "Молодої Польщі" небагато спільного. Ще менше спільного між ними й українським модернізмом, якщо припустити, що він справді існував".

На думку С. Павличко, "модернізм у мистецтві означав передовсім символізм, який можна розуміти в широкому й вузькому сенсі. У вузькому сенсі – це творчість групи французьких поетів – Мореаса, Лафорга та інших, у широкому – це естетика, яка будується на постулаті про те, що реальний світ є символічним відображенням певних ідей, і в цьому сенсі його представниками або предтечами є також Бодлер, Малларме, Рембо, Верлен. Окрім символізму, модернізм як мистецтво нової, антипозитивістичної орієнтації складали всі художні течії, які стверджували пріоритети мистецтва над мораллю, історією або реальністю взагалі (естетизм, декаданс, імпресіонізм, неоромантизм)".

Вам будет интересно - Дипломная работа: Явление сатиры в публицистических произведениях И.А. Крылова

С. Павличко вважає, що модернізм в українській літературі ХХ століття таки існував, але то не був єдиний модернізм, їх було кілька, і кожен мав свій зміст. "Очевидно, що модернізми 10-х, 20-х, 40-х і 60-х мали свої специфічні дискурси. Водночас їх об’єднує певна тяглість естетичних завдань, художньої практики й теоретичної риторики, що можна довести на рівні інтертекстуальності".

Дослідниця дає свою дефініцію: "Модернізм – не група, не період, не школа, і тим більше не художній напрям, як-от символізм, неоромантизм, імпресіонізм, що останнім часом прагнуть доводити. Адже ці модернізми були настільки слабкими й нерозвинутими в галузі теоретичного обґрунтування власної художньої практики, такою обмеженою була сама практика, така навколо самих "ізмів" існувала плутанина, що йти шляхом теоретичної розбудови одного з них post factum малоперспективно".

С. Павличко з’ясовує поняття модернізму так: "Терміном "модернізм" в українській літературній історії позначені різні явища різних періодів, часто діаметрально протилежного змісту. Модернізм рубежу віків мав інші завдання й форми, ніж модернізм 10-х років. Модернізм 40-х, з яким пов’язані імена кількох письменників еміграції, досить критично настроєний щодо попередніх модернізмів. А поети нью-йоркської групи взагалі прагнули відмежуватися від усіх, у тому числі модерних, українських досвідів і традицій".

На думку дослідниці, у поняття "модернізм" закладено розуміння модерності й естетичне ставлення до неї. Вона погоджується з думкою дослідників, що "модерність включає певні інтелектуальні рухи, політичні напрями й соціоекономічні тенденції та передбачає постановку оптимістичних соціальних цілей. Модерність, яку можна розпізнати вже на середину ХVІІ століття, будується на певності, що теперішнє відкриває безпрецедентну еру. Нова форма людської самосвідомості має вплинути на історію… Людська раціональність домінуватиме, підкоряючи ірраціональність, традицію й забобон, і, як наслідок, плануватиме й досягатиме прогресивних змін у всіх соціальних інституціях шляхом вільного волевияву…"

Філософським підґрунтям модернізму є погляди Ф. Ніцше, і С. Павличко так окреслює його концепцію: "Модерність існує у формі бажання знищити те, що було раніше, в надії нарешті дійти до точки, яка може називатися справжнє теперішнє, точки народження, якою позначається нова подорож. …У такому визначенні модерністська історія в тексті Ніцше є діаметральними протилежностями". Однак це тільки частина концепції Ніцше. Насправді взаємозв’язок між модерністю й історією набагато складніший. Заперечення минулого є не стільки актом забування, скільки критичної оцінки себе самого. "Люди й епохи, – писав Ніцше, – які служать життю в такий спосіб, судячи й знищуючи минуле, завжди становлять небезпеку і самі перебувають під загрозою"".

Похожий материал - Реферат: Технократическая утопия в научной фантастике XX века

"Отже, суть антитези "модерність – історія" Ніцше бачить у класичному парадоксі: слабший син убиває сильнішого батька. Ніцше розуміє, що від історії немає втечі, і модерність таким чином стає горизонтом історичного процесу. Його власний текст може бути хіба що черговим історичним документом".

С. Павличко узагальнює риси модернізму у світовій літературі і філософії: "Пошук літературою модерності у ХХ столітті означав загострену алієнацію від модерності, яка складається з "культу розуму, ідеалу свободи, визначеного в рамках абстрактного гуманізму, а так само орієнтації на прагматизм, культ дії й успіх… – ключові цінності тріумфальної цивілізації, заснованої середнім класом". Саме ця алієнація лягла в основу певного типу мистецтва, що його називають модернізмом, за яким стоїть визначена філософія життя й творчості. Воно було засадничо неміметичним. "Фундаментальний принцип естетики до модерної ери полягав у тому, що мистецтво імітує життя, а тому в кінцевому підсумку перед ним підзвітне: мистецтво має говорити правду про життя, докладати зусиль, щоб воно стало кращим чи принаймні більш стерпним. Звичайно, завжди існували різноманітні думки на предмет того, якого роду імітацію вважати найбільш відповідною, про те, відображати реальне чи ідеальне, але базовий постулат, що мистецтво відображає життя, превалював на Заході від класичних часів до кінця вісімнадцятого століття, коли йому завдавали удару романтичні теорії уяви". В модернізмі наративні й логічні моделі поезії змінилися сугестивними, амбівалентними образами й символами. Тоді ж традиційні наративні структури й причинно-наслідкові моделі оповіді в прозі відступили перед зображенням хаотичної й проблематичної природи суб’єктивного досвіду".

С. Павличко твердить, що модернізмом, як правило, називають літературу періоду між двома світовими війнами. Але не всю, а лише ту, що вписується в певну філософсько-художню схему. Література модернізму виникла як така, що була міцно пов’язана зі своїм часом і чітко відповідала реальному життю.

У прагненні збагнути нову реальність митці відмовилися від принципів реалізму, що в нових обставинах виявився неадекватним методом. Почалися численні експерименти з формою. Т. С. Еліот замість наративного методу запропонував для модерного мистецтва міфологічний, що, на його думку, здійснив Джеймс Джойс. Міф мав стати основою єдності художнього тексту, яку модерністський твір часто втрачав у пошуку глибшого й ширшого відображення складності життя. Деякі критики модернізму вважали, що модернізм так ніколи і не досяг цієї єдності.