Проблеми освіти є хіба не найбільш дискутованими у політичних колах об’єднаної Європи. „Узгоджена політика” в галузі освіти неоднозначно сприймається національними елітами європейських країн іноді аж до відвертого несхвалення. Відтак ідея формування спільного європейського простору вимагає цілеспрямованої аргументації та пропаганди з метою вмотивування до координації зусиль усіх суб’єктів її реалізації. До європейського загалу виявляється необхідним донести думку про те, що „узгоджена політика” передбачає ідентичність, яка ґрунтується на усвідомленні європейцями спільних витоків і перспектив розвитку єдиного європейського освітнього простору. Однак тут аж ніяк не йдеться про нехтування національною ідентичністю і самобутністю освітніх систем у межах геополітичного утворення. Важливо, щоб „європеїзація” освіти сприймалась як шлях досягнення її вищої якості, конкурентоспроможності і спонукала до прийняття країнами-членами ЄС спільної відповідальності за досягнення і видатки на цьому шляху. Вдаючись до метафори, уявімо гру оркестру, в якому кожен музикант вправно володіє власним інструментом і веде власну музичну партію, але дотримується при цьому єдиної партитури. Благозвучність оркестру можна порівняти із досягненням необхідної і достатньої ідентичності (взаємоузгодженості) у діяльності європейських освітніх структур.

Отже, Європа робить сьогодні наголос на освіті як першочерговій передумові її поступу у найважливіших галузях суспільного життя і діяльності. У цьому контексті освіта розглядається як ключовий чинник визначення і досягнення європейської ідентичності (тотожності) на підставі забезпечення мобільності (географічної, соціальної, фахової); розробки єдиних нормативних вимог до змісту шкільних знань щодо європейської історії і культури; під’єднання шкіл до мережі Інтернет з метою сприяння кращому знайомству і порозумінню між молодими генераціями європейців.

„Європа освіти” – це шлях до побудови єдиного європейського простору, в якому, попри відмінності в національних освітніх системах, присутнє прагнення узгодити їхні ключові елементи. Спрямовані на це зусилля поєднують нині урядові, бізнесові, фінансові структури та інституції, науковці різного фаху, управлінці в галузі освіти й педагоги-практики. Значною є відповідна роль наддержавних європейських структур – Парламентської Асамблеї Ради Європи, Організації економічного співробітництва та розвитку, ЮНЕСКО, Європейського банку реконструкції та розвитку та інших. Однак завдання цих впливових інституцій полягає переважно у розробці та погодженні нормативно-законодавчих актів в галузі освіти, організаційному і фінансовому забезпеченні їх виконання у країнах-членах спільноти.

У той же час розбудова єдиного європейського освітнього простору потребує значною мірою науково-аналітичного осмислення та концептуального обґрунтування цього процесу передусім фахівцями-педагогами, а не лише політиками, фінансистами, менеджерами. У зв’язку із цим дедалі частіше європейські провідники звертають погляди до порівняльно-педагогічних наукових структур, які якнайкраще підходять на роль аналітичних та регулятивних центрів європейської інтеграції в галузі освіти. Перебираючи на себе зазначені функції, фахівці з порівняльної педагогіки можуть, наприклад:

1. Поширювати досвід тих країн, які досягли високого рівня розвитку завдяки ефективним моделям освіти; надавати розуміння того, які освітні чинники стали рушійними для суспільного поступу в тій чи іншій країні, виявляти корелятивні взаємозв’язки між ефективними моделями суспільної організації та економічного поступу, з одного боку, і освітніми системами – з іншого. Так, скажімо, азійські країни досягли значних економічних успіхів завдяки розвиткові освіти на засадах конкурентності у поєднанні з груповою солідарністю та рівневою ієрархізацією освітніх структур. Порівняльна педагогіка, аналізуючи освітні моделі різних країн світу у соціально-економічному і культурному контексті, може дати відповідь на ключове питання: яка освітня модель відповідає найбільшою мірою сучасним пріоритетам європейського поступу.

Возможно вы искали - Реферат: Планування й облік роботи з фізичного виховання в навчальному закладі

2. Вчені-компаративісти мають враховувати існування різних концепцій досягнення європейської ідентичності, від радикально уніфікаційних до поміркованих, однак важливо уникати крайнощів і дотримуватись такого методологічного підходу, за якого процес інтеграції розглядається як передусім перманентний і імовірнісний. Це дає змогу брати до уваги динаміку суспільних процесів у європейській спільноті і вивчати можливості вдосконалення механізмів і засобів формування спільної ідентичності відповідно до обставин, що постійно змінюються. Зважаючи на це, непересічною і непербутньою є роль порівняльної педагогіки у вивченні освітніх систем у європейських країнах та в накресленні шляхів їх взаємного наближення за основними параметрами функціонування. Одним з очікуваних результатів такої діяльності має бути інтенсифікація трансдержавної фахової мобільності учнівської молоді та дорослого населення. Це, зокрема засвідчила й Болонська угода, якій передувала велика робота не лише наддержавних адміністративних структур, але й ґрунтовні дослідження вчених-компаративістів у галузі вищої освіти. Однак, попри значні досягнення європейських країн в уніфікації вимог до дипломів про вищу освіту, Болонську Декларацію варто розглядати радше як відправний, а не кінцевий пункт ідентифікаційно-інтеграційних процесів у цій царині.

Щодо формування спільної культурної ідентичності європейськими народами, то тут теж є чималі можливості і перспективи для порівняльної педагогіки. Передусім це стосується сприяння адекватному розумінню змісту навчальних програм у контексті політичних, історичних, культурних процесів у тій чи іншій країні спільноти. Скажімо, військова кампанія Наполеона може тлумачитись як інтервенція або ж як героїчне завоювання. А відкриття іспанцями Америки може розглядатися як початок експансії або ж як дійсно історична подія і цивілізаційний поштовх для корінного населення континенту. У таких випадках пошук ідентичності має стосуватись здебільшого досягнення консенсусу щодо розуміння історико-культурних явищ і подій, а також їхнього значення для минулого і сьогодення Європи.

Педагоги-компаративісти здатні також посприяти підвищенню ефективності міжшкільної комунікації в мережі Інтернет. Ідеться передусім про допомогу вчителям у розумінні педагогічних фактів, які спостерігаються у шкільних закладах різних європейських країн (освітні системи, офіційний курікулум, атестаційні та оцінювальні процедури тощо), та про усвідомлення їхньої зумовленості культурно-історичними, політичними і соціальними чинниками.

3. Порівняльна педагогіка здатна зробити вагомий внесок в розбудову європейської освіти як системної цілісності. З цією метою педагоги-компаративісти мають утверджувати ідею європейського освітнього виміру як таку, що не заперечує можливості існування різноманітностей, розбіжностей у національних системах освіти країн спільноти, а передбачає узгодження передусім ключових, наріжних параметрів і принципів їхнього функціонування. Тут фахівці з порівняльної педагогіки можуть задовольнити зростаючий інтерес країн-учасниць європейської інтеграції до самооцінки та взаємної оцінки їхніх досягнень в галузі освіти. Результати компаративних педагогічних досліджень мають виконувати не стільки рекомендаційну, скільки координаційно-регулятивну функцію, звичайно, за умови готовності з боку європейських урядовців це визнати і цим скористатись. Адже саме системне дослідження спільностей та відмінностей у європейських освітніх системах та найбільш чутливих (акопунктурних) точок їх дотику може надати підстави для здійснення науково виваженої і раціонально обґрунтованої політики в царині формування єдиного європейського освітнього простору. На порівняльну педагогіку покладається досить відповідальне завдання давати вчасні і вичерпні висновки щодо того, чи процесам уніфікації і гомогенізації підлягають принципово важливі, наріжні елементи освітніх систем, чи, можливо, лише другорядні, які не приведуть до очікуваного рівня тотожності. У цьому головна особливість сучасного покликання європейської педагогічної компаративістики порівняно з попереднім періодом, коли результати її досліджень найчастіше використовувались для обґрунтування доцільності або виправдання нагальності освітніх реформ.

Водночас порівняльна педагогіки може суттєво посприяти і демократизації європейської освіти завдяки розрізненню декларативних гасел і реального стану справ у забезпеченні рівноправного доступу громадян до якісної освіти у тій чи іншій європейській країні. Не менш важливим є наповнення реальним змістом або ж розвінчання значущості таких „магічних кліше”, як освіта впродовж життя, неформальна освіта, самоосвіта, демократичне громадянство, якісна освіта, ключові компетентності, додана вартість, автономна особистість, автономний менеджмент тощо.

Похожий материал - Реферат: Знаходження похідної функції

Крім, так би мовити, „політичних рішень”, на які здатні вплинути результати порівняльно-педагогічних досліджень, зокрема фундаментальних, слід брати до уваги й практично-прикладну проблематику, якою мають опікуватися вчені-компаративісти. Наразі важливо посприяти у розв’язанні таких стратегічних завдань формування європейського освітнього простору, як:

– визначення пріоритетних напрямів розвитку європейської шкільної освіти;

– створення уніфікованих базових програм загальноосвітньої і професійної підготовки школярів;

– впровадження педагогічних інновацій, які сприятимуть суттєвому зниженню кількості „втрачених” освітніми системами учнів, тобто тих, хто залишив передчасно школу без належної для продовження освіти або працевлаштування кваліфікації;

– вживання заходів з метою конструктивного та ефективного використання педагогічних і матеріально-технічних ресурсів у закладах освіти;

Очень интересно - Реферат: Эмоции и чувства 4

– використання мас-медійних навчальних технологій з метою покращення якості педагогічного процесу;

– розробка об’єктивних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів і студентів;

– вдосконалення освітнього менеджменту;

– забезпечення відкритості навчальних закладів соціокультурному довкіллю;

– гармонізація індивідуального і соціального розвитку учнівської молоді;

Вам будет интересно - Реферат: Анализ образования в России и Германии

– збереження і ретрансляція засобами освіти європейської культурної спадщини;

– утвердження загальноєвропейської системи цінностей в освітній діяльності.

На завершення огляду можливостей та способів впливу педагогічної компаративістики на процес формування єдиного європейського простору наведемо дещо альтернативні до попередніх міркування. А чи варто загалом ставити питання таким чином? Чи не наділяємо ми зрештою порівняльну педагогіку невластивими для неї функціями і завданнями – інтеграційними, управлінськими, координаційними? Тут важливо не втратити з поля зору, так би мовити, „зворотній бік медалі” і не забувати про те, що європейська інтеграція є складовою процесу інтернаціоналізації і глобалізації освіти, що власне і викликає занепокоєння її опонентів. Наразі ученим-компаративістам надто важливо бути пильними, щоб не опинитись у сервільній ситуації, коли замість того, щоб прагнути наукової істини, вони обслуговуватимуть чергову політичну кампанію. У цьому полягає виклик часу, і адекватна відповідь на нього вимагає від тих, хто присвятив себе порівняльній педагогіці як фаховій діяльності, високого рівня відповідальності, професіоналізму і сумління.

Список використаних джерел

1. Le comparatisme en éducation: mode de gouvernance ou enquête historique? / L’éducation compare: un outil pour L’Europe. – Paris: L’Harmattan.- 2003.- P.57-60.

2. Van Dael, H. L”Education compare.- Paris: PUF.- Coll.”Que Sai-je?”- 1993.- p. 16-17.

Похожий материал - Реферат: Навчально-методичне забезпечення модульної системи навчання студентів педагогічних ВНЗ

3. McMichael, P. Incorporating Comparison within a World-Historical Perspective: An Alternative Comparative Method. In American Sociciological Rewiew, 55, pp. 385-397.