Таким чином «міграційний процес» явище системне, у якому єдине ціле утворене самостійними підсистемами, що знаходяться в інтеграційній єдності. Вивчення об'єктивного стану реальних справ у такому складаному явищі вимагає класифікації за їх місцем і роллю, соціальною і правовою природою, а також за галуззю та сферою власного самовияву.
Розглянуті нами поняття володіють обсяговістю змісту, тому воно є універсальними та містить у собі високий ступінь абстракції та загальності. Не відображаючи особливості або специфіку сторін різнопланового міграційного буття, воно є основою до розуміння та усвідомлення природи та соціальної картини міграційного світового процесу.
Спеціально-юридичний підхід:
Даний підхід перебуває в усвідомленні міграційних процесів із позиції правового регулювання, що складаються в цій сфері відношень.
У державному-правовому регулюванні міграційних процесів виділяються два аспекти. По-перше, приватно-правовий, тобто юридичне забезпечення суб'єктивних прав фізичних осіб, що вирішують за допомогою міграції свої соціально-економічні, культурні, політико-правові й інші проблеми. По-друге, публічно-правовий, тобто формування і захист державно-правових режимів, що забезпечують функціонування органів керування, суспільних інститутів, права і свободи громадян.
Возможно вы искали - Реферат: Анализ внешнеэкономических связей предприятия
Саме публічно-правова сторона регулює міграційні процеси і виникаючі адміністративно-правові відношення.
Головна роль державно-правового регулювання міграційними процесами належить Конституції України. Закріпивши демократичні принципи побудови Української держави, Конституція гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільний в'їзд і виїзд з країни. У ній знайшли своє відображення положення про рівні права іноземців, можливість набуття притулку в Україні тощо. Вона проголосила захист громадян, які знаходяться за кордоном.
Так, нормами ст. 92 Конституція закріплює, по-перше, що винятково законами визначаються основи регулювання демографічних і міграційних процесів; по-друге, винятково законами встановлюються порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають міграційний режим, відмінний від загального.
Конституція гарантує мігрантам їх правовий захист, свободу пересування і вибору місця проживання в межах України. З цього приводові ст. 33 наголошує: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом». Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України - також вільно повертатися в Україну.
Ці положення доповнюються правами й обов'язками, що безпосередньо стосуються іноземців і викладені в ст. 26. Згідно із нею, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України), їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом[] .
Похожий материал - Реферат: Теория для экзамена по мировой экономике
Таким чином, визначивши головні правові засади міграційної політики, Конституція України забезпечила подальшій розвиток правової бази щодо регулювання різноманітних внутрішніх та зовнішніх міграційних процесів, відкрила широке правове поле безпосередньо для мігрантів.
Важливим законодавчим актом, що безпосередньо впливає на розвиток міграційних процесів, став Закон України «Про громадянство»[]. Цей закон, по-перше, забезпечує право на українське громадянство всім без винятку жителям країни; по-друге, є гарантією захисту некорінного населення від дискримінації та вимушеної еміграції. По-трете, надав право на українське громадянство вихідцям з України, які з різних причин виїхали з її території, якщо вони не є громадянами інших держав і постійно проживають в Україні.
Певний вплив на міграційні процеси має українське законодавство стосовно національних меншин. Так, Закон України «Про національні меншини в Україні»[], забезпечує права національних меншин як невід'ємну частину прав людини, сприяє міжнаціональному світу та злагоді, запобігає еміграції за етнічними міжусобицям. Нормативно-правова база, що безпосередньо стосується сфери міграції, складається з низькі законів, постанов уряду, відомчих документів. Насамперед це Закон України «Про біженців»[]. Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Ще одним важливим законодавчим актом, що стосується врегулювання міграції, є Закон України «Про правовий статус іноземців»[]. Відповідно до цього Закону іноземці, які легально перебувають в Україні, користуються тими ж правами і несуть ті самі обов'язки, що і громадяни України. Закон передбачає право іноземців на притулок, отримання статусу біженця, натуралізацію в порядку, передбаченому законодавством. Він уможливлює імміграцію іноземців в Україну або тимчасове перебування в ній. Закон України «Про імміграцію»[] вперше надає дефініцію «іммігрант» - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня її оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постій непроживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання. Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Серед законів, які безпосередньо забезпечують врегулювання міграційних процесів, слід також назвати Закон України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України»[]. Цей Закон надає право вільного виїзду за кордон та повернення на батьківщину всім громадянам України, виключає будь-які обмеження прав громадян, які виїжджають за кордон на тимчасове або постійне проживання.
Очень интересно - Реферат: Системы стабилизации и ориентации
Значна питома вага в системі мір правового регулювання належить адміністративно-правовим засобам. Їхній вплив здійснюється одночасно з формуванням законодавчої бази врегулювання міграційних процесів та виявляється, по-перше, у реалізації вимог Конституції і Законів України, по-друге, у створенні та в вдосконалені діяльності структур, покликаних організовувати виконання та контроль за додержанням законів.
Так, у Законі «Про біженців» визначено, що центральним органом державної виконавчої влади, який координує діяльність з вирішення проблем біженців, є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції, яким на сьогодні є Департамент в справах національностей та міграції, та відділи міграції в областях, містах Києва та Севастополя [].
Раніше питання про надання і позбавлення статусу біженця вирішували в межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. З метою вдосконалення системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» [] діяльність Державного комітету в справах національностей та міграції мала спрямовуватись і координуватись через Міністерство Юстиції України. Відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади України» [] Державний комітет України в справах національностей та міграції було розформовано, а його повноваження покладено відповідно на Міністерство Юстиції України, МВС України, Міністерство культури і мистецтв України.
До цього типу регулюючих засобів відносяться відомчі нормативні акти органів виконавчої влади. Це, наприклад, «Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»[], акти Департаменту у справах національностей та міграції, у тому рахунку, стосовно порядку розгляду заяв і надання статусу біженця, порядку апеляцій, розміщення біженців у пунктах тимчасового перебування тощо є важливою, складовою нормативно-правової бази України в сфері міграції.
Таким чином, у результаті спеціально-юридичного підходу визначаються параметри державного впливу на міграційні процеси, правовий статус мігрантів їхня взаємодія зі структурами, що здійснюють державне керування.
Вам будет интересно - Курсовая работа: Синтез системы стабилизации
Соціологічний підхід:
Численні взаємозв'язки юридичної науки з практикою обпираються на область знань, що досліджує повсякденну діяльність правових заснувань, функціонування правових інститутів, правове поводження посадових осіб і громадян. Такою практично орієнтованою областю знань є соціологія права.
Соціологічний підхід перебуває у вивченні й осмисленні емпіричних даних соціологічних досліджень міграційних процесів. У результаті установлюється впливу соціальних, економічних і правових чинників на зміну в міграційному просторі, а також на ціннісні орієнтації, установки і мотиви поводження мігрантів. За допомогою соціологічних даних вирішується проблема інформаційного забезпечення досліджень міграційних процесів. Тому аналіз сучасного стану збору інформації про міграцію, пошук шляхів оптимізації та розробка конкретних рекомендацій щодо реформування системи інформаційного забезпечення цих процесів є дуже актуальним.
Важливим й актуальним є налагодження статистики мігрантів, визначення міграційних процесів, виявлення нелегальних мігрантів. Статистичні листки їх обліку повинні заповнюватися органами внутрішніх справ на підставі звертань мігрантів за реєстрацією та свідчень затриманих нелегалів, з подальшою передачею до державних органів статистики для розробки. При цьому вони мають включати такі графи: «прізвище та ім'я», «дата народження»,«статті», «національність»,«країна походження»,«громадянство», «країна з якої прибув до України», «дата затримання», «місце затримання» (при способі нелегального в'їзду до України чи при намаганні виїхати за межі нашої держави).
Таким чином, соціологічний підхід до дослідження міграційних процесів заснований на вивченні їх як правового явища на базі емпіричних матеріалів соціологічних досліджень.
Похожий материал - Реферат: Роль и границы кредита 2
Органічним доповненням до універсальних зрозумінь про міграцію, скажімо, таких, як «міграційне буття», «міграційний простір» і «міграційні процеси» є конкретні поняття. Саме вони відображають властивості, ознаки, риси і якості носіїв міграційної самосвідомості, міграційних відносин, процесів, подій, ситуацій. Вони є детермінантами, за допомогою яких у міграції як загальному явищі відокремлюються однопорядкові види та групи, тобто здійснюється її структуризація.
Узагальнюючи погляди дослідників проблем міграції, - Римаренка Ю., Малиновської О., Бузницького Ю., Білухи Ю., Піскуна О., Прибиткової І. - щодо її критеріїв та видів, вважаємо за доцільне у даному досліджені використати таку структуру міграційних процесів:
1) за територіальною ознакою: а)внутрішні, б)зовнішні;
2) за часовою ознакою: а)постійні чи незворотні, б)тимчасові, в)сезонні, г)кочові, д)маятникові;