4)за відношенням до країни: а)еміграція, б)імміграція (іноді відокремлюють транзитну міграцію).
5) за ступенем контрольованості: а)легальна, г)нелегальна.
Коротко охарактеризуємо складові запропонованої структури.
За територіальною ознакою: а) зовнішні; б) внутрішні.
Звернувшись до енциклопедичного словника з питань народонаселення бачимо, що міграції зовнішні – це різновиди переміщення або ж переселення, причому лише за обов’язкової умови ретельного врахування перетину адміністративних і територіальних кордонів, у тому числі й міждержавних чи транснаціональних.
Возможно вы искали - Реферат: Анализ внешнеэкономических связей предприятия
Міграції зовнішні часто визначають терміном «міжнародні переселення», тобто виїзд за межі національних територій з метою облаштування чи працевлаштування. Такого роду міграції можна поділити на місцеві, власне регіональні, міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні, локальні й планетарні[].
Так, у 1994-1995 р. з України виїхало до країн СНД і Балтії росіян-76 тис. чол. це 55%, українців -41 тис. чол. це 29%, білорусів -3 тис. чол. це 2,2%. У Ізраїль -26,5 тис. чол. або 36%, у США -21,5 тис. чол. або 31%, до Німеччини -16,5 тис. чол. або 16%[].
Внутрішню міграцією є переміщення або переселення всередині того чи іншого ландшафтного регіону або ж соціального утворення, у межах яких здійснюється майже безперервна міграція матеріальних і людських ресурсів, природних та соціальних благ[] .
У соціальній сфері внутрішня міграція нам бачиться як тимчасове або постійні переміщення, подеколи іменовані соціальною мобільністю. Соціальна мобільність населення означає його міграцію як за вертикаллю, так і за горизонталлю, скажімо, з регіону в столицю або з одного районного чи обласного центру в інший. За деяких випадків соціальні переміщення громадян, наприклад, у межах міста, як міграції не розглядаються, хоч вони мають місце але прослідкувати їх майже неможливо бо це звичайний рух кожної живої істоти.
Так загалом у 1961-1990р. на Україні сільське населення зменшилося за рахунок міграції на 6,5 млн. чоловік, або в середньому на 225 тис. чол. щороку. Проте в 1986-1990 р. щорічний міграційний вплив сільських жителів почав послідовно знижуватися :1989 р. він становив 124,0 тис. чол. ,1990 р.-70,7 тис. чол, 1991 р.-36,6 тис. чол.[]
Похожий материал - Реферат: Теория для экзамена по мировой экономике
За часовою ознакою міграція буває по-перше, постійною, або безповоротною, це переміщення на постійне або довгострокове місце проживання, по-друге, тимчасовою - переміщення на відносно короткий час, по-трете, сезонною, яка характеризується щорічним переміщенням, пов'язаним з роботою, по-четверте, кочовою та маятниковою, особливістю якої є щоденні поїздки на роботу за межі місця проживання. Зупинимося на кожній з них.
Переїзд з одного населеного пункту в інший, з однієї держави в іншу з метою постійного проживання і працевлаштування, що зумовлюється досить різними соціально-політичними чинниками, такими як економічні, культурні, професійні чи сімейні, можна сказати, що це міграція безповоротна.
Вона означає зміну не лише місця праці, але й водночас - місця навчання, роботи, проживання. Такий переїзд супроводжується здебільшого сподіванням на те, що особа, яка залишає Україну, вже ніколи не повернеться. Цим може й пояснюватися те, що до когорти незворотних мігрантів належать в основному ті громадяни, які виїжджають за кордон з політичних мотивів зокрема втеча під переслідувань, з надією вигідно працевлаштуватися «втеча мізків», зі сподіваннями укласти шлюб тощо. Втеча від злиднів та бідності є однією з вагомих, на наш погляд, причин, яка надає масового характеру. Так, східна українська діаспора розсіяна по всіх республіках колишнього СРСР. За переписом 1989 р., у Російській Федерації налічувалося 4 мли 363 тис. українців (3,0 % всього населення Росії), у Казахстані - понад 896 тис. (5,4), у Молдавії - понад 600 (13,8), Білорусії - 291 (2,9), Узбекистані - 153,2 (0,8), Киргизстані - понад 108 (2,5), Латвії - 92,1 (3,4), Грузії - 52,4 (0,9), Естонії - 48,3 (3,1), Литві - майже 45 (1,2), Таджикистані - майже 41,4 (0,8), Туркменистані - 35,6 (1), Азербайджані - 32,3 (0,5), Вірменії - 8,3 тис. українців (0,2 %)[]. Незворотні територіальні переміщення можуть мати перспективи ще й у тому, що нащадки тих, хто переїхав назавжди в тий або інший регіон, не будуть повертатися до місця колишнього проживання, цілком адаптувавшись у новій соціальній обстановці, та самоіндефікуватися у визначеному національному середовищі.
Тимчасові територіальні переміщення характеризуються відтоком із місць постійного проживання людей, на період визначеного часу (від декількох місяців до декількох років)[]. Передбачається, що цей процес має, насамперед, місце в регіонах із визначеною міжнаціональною напруженістю і супроводжується локальними спалахами конфліктів. Масова свідомість у цьому випадку спрямована на уявлення того, що міжнаціональна напруженість - явище тимчасове, що швидко йде на спад. Однак навіть після тимчасового територіального переміщення надії на спокійне життя можуть зникнути, тому що соціально-політична ситуація в конкретному регіоні може і, напевно, буде змінюватися. Так, тимчасове переміщення людей із Республіки Інгушетія в Північну Осетію, а також із Чеченської Республіки в Дагестан, інші регіони. Мінлива обстановка, зміна політичного алгоритму, погроза безпеки багатьом людям, змушують знову і знову формувати міграційні потоки, що час від часу направляються то в одну республіку, то в іншу, то в одну країну, то в іншу.
Відокремлюючі сезонні міграції, як самостійний вид міграції, незалежний і не характеризуючий особливості внутрішньої міграції, ми повинні сказати що це переміщення працездатного населення до місць тимчасового працевлаштування з метою отримання вигідної роботи за найманням, після виконання якої особа повертається до місця попереднього (постійного) мешкання.
Очень интересно - Реферат: Системы стабилизации и ориентации
Сезонні міграції тому називаються сезонними, що їх обсяги та частота залежать від пори року (виїзд на збір врожаю або ловлі риби), а тимчасовий період перебування в іншому місці - від домовленості про виконання того чи іншого виду трудової діяльності. Цей різновид міграції працездатного населення найчастіше пов'язується з сезонними сільськогосподарськими роботами, для виконання яких потрібні робітники різної кваліфікації
При умовах соціально-економічної кризи та лібералізації законів, помітно активізувалися сезонні міграції в Україні. Працевлаштування за кордоном вперше було дозволене Законом України від І березня 1991 р. «Про зайнятість населення», який у ст. 10 зафіксував: «громадяни мають право на професійну діяльність у період тимчасового проживання за кордоном»[]. За даними Центру міжнародних досліджень НДСІ, який проводив опитування осіб, які від'їжджали за кордон у 1992 р. засвідчено, що 2/3 з них були готові вигідно там працевлаштуватися. Спеціалісти НДСІ вважають, що тимчасовий виїзд з метою працевлаштування за кордоном може змінюватися на Україні від 1 до 2 млн. чол. на рік, бо для пошуку роботи за межами України в 1994 р. виїжджало 40% усіх опитуваних у віці 20-35 років. Вони, до речі, мали найнижчий рівень освіти - лише 34% респондентів були з вищою освітою[] .
До цієї групи можна приєднати кочову міграцію, яка характеризується багаторазовим переміщенням з регіону в регіон, з міста в місто, з країни в країну, з метою покрашення власного життя. Вона може бути яка внутрішньою так і зовнішньою, і носити накопичувальний, вибірковий характер.
Іншим видом міграції, що має ознаки часового характеру є маятникова міграція, якій притаманні масові за своїми розмірами (масштабами) щоденні, щотижневі або місячні переміщення населення від місць їх мешкання до місць працевлаштування та водночас і систематично в зворотному напрямку.
Маятникові міграції заключають у собі маршрутні переміщення осіб з пункту А. до пункту Б. з метою працевлаштування за найманням, а тому в них бере участь значна частина міського й сільського населення. Причиною маятникової міграції такого виду є відсутність роботи в місці проживання і можливість працевлаштування в іншому, яка знаходиться поблизу помешкання. У процесі маятникової міграції здійснюється територіальне переміщення одного з головних ресурсів виробництва - робочої сили. Таке переміщення має циклічний характер (одноденний, щотижневий, місячний) і не супроводжується, як правило, зміною місця помешкання.
Вам будет интересно - Курсовая работа: Синтез системы стабилизации
Але маятникова міграція - не лише територіальні переміщення до місця роботи та місця помешкання. Що недільні поїздки з села до міста для продажів продуктів харчування є іншим різновидом маятникової міграції. У процесі такого виду міграцій забезпечується споживчий обмін між робітниками та селянами з використанням ринку товарів та послуг. За цих обставин матеріальні блага не створюються, як це буває за поїздок на роботу, вони просто передаються від одних громадян до інших.
За способом реалізації міграції поділяють на організовані та неорганізовані. Перші здійснюються з допомогою та за участю держави, відповідних компетентних органів, другі ж - силами й коштом самих мігрантів без організаційної та матеріальної їх підтримки з боку певних установ.
Отже, організовані міграції характеризуються соціальним переміщенням та переселенням, як правило, спланованим у часі або просторі, які здійснюються за деяких випадків під соціальним впливом стихійних і навіть спонтанних сил, але згодом вони набувають упорядкованого та цілеспрямованого характеру.
Енциклопедія «Міграційні процеси в сучасному світі» за ред. Ю.Римаренка, пояснює вищезазначений термін як соціальні переміщення чи соціальну мобільність населення, яка здійснюється за допомогою або участю державних органів влади та управління, громадських і політичних організацій, міжнародного співтовариства, наднаціональних структур.
Таким чином, організовані міграції поділяються на два види: а)які здійснюються добровільно; б) які здійснюються примусово. Вивчаючи цю проблему ми прийшли до висновку, що важливими ознаками організованої міграції є дія адміністративно-правових норм та наявність адміністративно-правових відносин.
Похожий материал - Реферат: Роль и границы кредита 2
Добровільно організовані міграції, як правило, регулюються за допомогою методів заохочення, стимулювання. Примусові організовані міграції забезпечуються за допомогою примусових методів, про що свідчить їх назва. Вони можуть бути, на наш погляд, трьох видів.
До першого виду примусових міграцій слід віднести ті, що пов'язані з депортацією і ре депортацією. Треба відмітити, що депортація це примусове переміщення населення з території за реальними чи припущенними причинами, такими як погроза військовими діями, природними катастрофами, ядерними іспитами чи терористичними актами. Депортація також здійснюється державою проти громадського населення з приводу того, що їх діяльність приносити шкоду державі, чи їм загрожує небезпека по якимось причинах, чи їх праця потрібна іншим країнам. Вони потребують відповідної підготовки держави до здійснення соціальних переміщень, певних ресурсних і фінансових витрат, ідеологічного та політичного забезпечення. Забезпечення масштабності організованої міграції залежить від тих гарантій і пільг, що можуть надаватися з боку держави переселенцям, які на певних умовах погоджуються на переїзд з однієї місцевості в іншу. Ре депортація 450 тис. кримських татар після проголошення України незалежною і самостійною в 1991 р. За відсутності коштів їх повернення на Кримський півострів супроводжувалося навантаженням на соціальну інфраструктуру і міжетнічними протистояннями[].
Іншим видом є організовані міграції, пов'язані з екологічними чи виробничими катастрофами. Одною з таких катастроф є аварія на Чорнобильській АЕС України в 1996 р. Найбільше постраждали від неї Житомирська, Чернігівська, Київська обл. та м. Київ. Питома вага жителів цього регіону серед емігрантів у 1986 р. становила 20%. У 1987 р. -24,5%, 1988 р. -34,1%, у 1989 р. -30,8%, 1990 р. -30,3%, 1991 р. -45,7%. У цілому за період з 1990 по 1996 р. 32047 чоловік були евакуйовані в рамках програми обов'язкової евакуації і 26728 чоловік були евакуйовані в рамках програми добровільної евакуації. У однім лише 1996 р. 2705 чоловік були евакуйовані в обов'язковому порядку, 1790 чоловік - добровільно, і 5118 висловили бажання бути евакуйованими. Однак за період із 1993 р. зареєстровано 617 чоловік (65 у 1996 р.), що повернулися в місця колишнього проживання, розташовані в заражених зонах. На 1 січня 1997 р., 2365 тис. чоловік усі ще проживали в зонах зараження, із них 12500 чоловік у межах зони обов'язкової евакуації, 647 тис. у межах зони гарантованої добровільної евакуації і 1705 тис. чоловік у межах зони суворого радіологічного контролю[].
Третім видом є міграція, яка пов’язана з відвідуванням держави з офіційними візитами, організацією зустрічі, різних міждержавних симпозіумів та конференцій.